Через п’ять років вскочив в останній вагон свого кохання

Підпис відсутній

Підпис відсутній

Найближчі подруги, а вони уже всі були заміжні, завжди діймали Іру:
– І що ти чекаєш, що ти тягнеш? Знайдеться хитріша, яка швиденько прибере Володю до своїх рук. Це ж треба десять років крутити роман і нічого не вирішувати! Ваші діти у школу мали б уже ходити...
Іра не ображалася, звично посміхалася й переводила мову на інше.
Та навіть близькі подруги не знали, ким насправді живе Ірина. Скільки разів вона зарікалася забути Олега, адже давно зрозуміла, що він ніколи не розділить з нею свою долю. Та у неї нічого не виходило. Лишень через півроку чула його голос у телефонній трубці, як відразу, наче метелик на світло, летіла на його поклик.

***
З Володею вони познайомилися ще у студентські роки. У них не було спонтанного шаленого роману – просто дружба переросла в кохання. Точніше – Володя закохався в Ірину. Іра теж тягнулася до хлопця, скучала за ним в розлуці, вважаючи, що це любов. Їм обом було цікаво, мали чимало спільних захоплень. Коли Володя, як кажуть, став на ноги, маючи хорошу роботу, відразу заговорив з дівчиною про одруження. Іра не відмовляла йому, проте щось стримувало, аби вже йти під вінець. Тому сімейні стосунки переносилися “на пізніше”. Зрештою Володя не втерпів і якось сказав:
– Досить тягнути. Наступного тижня несемо заяву, а там вирішимо з весіллям.
Іра розсміялася:
– Ну добре, несемо, але не наступного тижня, а як тільки повернуся з конференції – вона і займе увесь тиждень.
***
Медична конференція проходила в Ялті. Тут справді багато можна було взяти для свого професійного росту. Хоча й на відпочинок теж знаходився час. На березі моря дівчина й познайомилася з Олегом, який приїхав сюди на декілька днів у справах, зрозуміло, намагаючись віднайти час для перепочинку. Вона виходила з моря й, посковзнувшись, поранила ногу. Олег, який підплив ззаду, допоміг дістатися до лежака й знайшов бинт, щоб перемотати рану. Робив це легко й невимушено. А коли підняв очі, його погляд настільки пройняв дівчину, що вона ледь вимовила “дякую”. В ту мить Ірина відчула такі почуття й таку пристрасть до цього незнайомого чоловіка, які жодного разу за декілька років не відчувала до Володі.
В номері вона ні на хвильку не переставала думати про нового знайомого, але він, крім допомоги, більше нічого не запропонував. Навіть не запитав, де дівчина поселилася... Та коли наступного дня на вечері Ірина помітила його у ресторані, її пройняв жар. Тим більше, що Олег прямував до неї. Вони повечеряли разом. Познайомилися ближче. Виявилося, що він із сусіднього міста. Між ними відстань 150 кілометрів. В Ялті зустрічалися щодня, навіть побували разом на екскурсії. Розпрощалися тепло, як друзі. Олег попросив в Іри телефон, залишивши їй надію й щем у душі.
***
Заяву до загсу Володя з Ірою не віднесли. Дівчина зрозуміла, що Володя був і залишається для неї другом, але аж ніяк не коханим чоловіком. А ще вона чекала дзвінка від Олега. Але той не телефонував місяць, другий, третій... Іра зрозуміла, що вона для нього – випадкова знайома. І ось напередодні Нового року вона почула голос Олега – він пропонував зустрітися. Іра не відмовила. Вони провели разом вихідні – Володі сказала, що їде до родини. Провели їх цікаво, але без інтимних стосунків. Олег розпрощався, поцілував Іру в щоку й побажав гарного Нового року. А у Новорічну ніч, будучи з Володею, Іра ледве тамувала біль і сльози...
***
Наступна зустріч з Олегом трапилася у березні – він знову появився зненацька. З розкішними парфумами, квітами і теплою посмішкою. Цього разу запросив Іру у свій готельний номер. Незабутньою ніччю Іра жила наступні чотири місяці – поки Олег не зателефонував і не сказав, що хоче її побачити. Так тривало п’ять років. А Володя увесь цей час чекав, хоча в глибині душі зрозумів, що про сім’ю з ним Іра не мріє. Він сердився сам на себе за це своє однолюбство, розуміючи, що вже давно міг знайти собі пару. Але Іра притягувала до себе ніби магнітом. Дівчина ж, розуміючи, що Олег не запропонує їй своє серце, так само не віддавала його Володі. Вона жила у своєму нікому не зрозумілому світі. З одним не могла розлучитися, з іншим – зійтися.
***
Того вечора Володя прийшов задуманий. Іра не лізла в душу, знаючи, що сам усе розповість. І, правда, невдовзі почула:
– Ірусь, мені запропонували роботу в Німеччині, гарна зарплата, непогані перспективи, але без тебе не хочеться туди їхати. Думаю, тобі теж там знайдеться робота – ти хороший спеціаліст. Що на це скажеш?
Іра зрозуміла, що Володя поїде в Німеччину, навіть якщо вона не погодиться, – він втомився її чекати. Це шанс для нього розпочати нове життя. А з ким залишиться вона? Зі спогадами про його кохання і з надією, що знову через місяць-два почує від Олега, що той хоче її побачити? Вони гарно проведуть час, і він, ніжно розпрощавшись, повернеться додому...
***
Цього разу вона сама зателефонувала до нього й сказала, що хоче побачитися. Олег приїхав на вихідні. Відчувши приховане хвилювання дівчини, ніжно пригорнув до себе й запитав:
– Щось трапилося? У тебе проблеми, неприємності? Чим можу допомогти?
– У мене нема проблем. Просто хочу з тобою попрощатися.
– Попрощатися?
– Я їду до Німеччини...
– Надовго?
– Не знаю, можливо, назавжди.
– А там хіба не зможемо зустрітися? – здивувався Олег.
– Ні. Я виходжу заміж. Володя чекав мене десять років...
Олег замовк. Він натиснув на педаль, й автомобіль рушив. Зупинився біля її будинку.
– Мені тебе не вистачатиме... – тільки й почула Іра, коли він ніжно її цілував.
Вона вийшла з авто, яке відразу рушило й розчинилося у потоці машин. В ту ніч Іра зрозуміла, наскільки нестерпний душевний біль. Чи стане час для неї ліками – цього не знала.
***
Наступну ніч вона теж не спала, тому телефонний нічний дзвінок її не розбудив. Голос Олега лише більше розхвилював:
– Розумію, що поводився дивно. Я кохаю тебе, скучаю за тобою. Але не можу тобі нічого запропонувати – маю двоє дітей і хвору маму на руках. Ти молода, вродлива, розумна – тебе не повинні обтяжувати чужі проблеми. Я стримувався в зустрічах, щоб не прив’язувати тебе до себе. Але й не зустрічатися з тобою теж не міг – то була єдина радість в моєму житті, чекав цих зустрічей як свята...
– Я готова бути тобі за дружину, дітям – мамою, а мамі – донькою...
– Невже я встиг вскочити в останній вагон... – після довгої паузи сказав Олег.
– На моє щастя, встиг...
Олеся ХАРЧУК

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>