Улюблене село наречених

Ошатні будинки можна побачити поблизу будь-якого обласного центру. Але щоб вони через один виструнчились у далекому селі Чернівецької області, то дивина. Сюди приїжджають напередодні важливої події у житті. Весільне вбрання на будь-який смак тут шиють майже у кожній оселі. Що цей бізнес дає чималі прибутки, свідчать багатоповерхові особняки та автомобілі за 60-100 тисяч євро.Вчителька стала власницею салону
При в’їзді у Волоку Глибоцького району гостей зустрічають рекламні щити з усміхненими красунями в ошатних сукнях. Так господарі осель заманюють до себе клієнтів. Їм пропонується не лише великий вибір суконь, а й сотні різноманітних аксесуарів. Бізнес, започаткований ще бабусями, тепер перейшов до їхніх дочок та внучок.
У центрі села, поблизу сільської ради, знаходиться салон “Лілія”, який займається оптовою та роздрібною торгівлею весільних суконь. Власниця, симпатична білявка пані Ліля, прізвище своє назвати відмовляється і не дуже охоче береться розповідати про справи. Не те, що боїться конкуренції, просто обридли розмови про розкоші підприємців, а ніхто не скаже, скільки недоспаних ночей і праці довелося вкласти, щоб досягти таких результатів. Нині до неї по сукні приїжджають з Росії, Італії, Франції та інших країн. “Як не крути, а у нас якість хороша і коштує все на кілька сотень доларів дешевше”, – каже пані Ліля.
– Ще в першому класі почала робити чічки (квіточки – авт.) з мочалки. Потім їх фарбували та робили букетики, віночки на голову, які продавали на базарі у Чернівцях. Кожен учень знав, що так батьки заробляють гроші, – розповідає жінка. – Після закінчення школи я вступила до університету на філологічний факультет. Деякий час працювала вчителькою молодших класів, а згодом зрозуміла, що то не моє, і зайнялася власною справою.
Вже 15 років пані Ліля на ринку весільного вбрання. Спочатку по тканину їздила до Туреччини, тижнями не бувала вдома, часто ночувала на роботі.
– Мій син, коли я на кілька хвилин забігала до нього, тягнув рученята і просив: “Мамо, будь вдома”. Як могла, пояснювала, що у мене багато роботи. Це тепер, коли маю власних працівників, є більше часу. Проте не все лишаю на швачок, мушу особисто контролювати весь процес. Прикро, коли вказую дівчатам на якусь помилку, а вони сердито відказують: “Як не подобається, то від вас підемо”. При великій конкуренції, яка є у нас, розкидатися кадрами не випадає, і мусиш терпіти, самостійно усувати недоліки. У нашій державі багато контролюючих органів, які опікуються скривдженими робітниками, а хто захистить працедавців?
Пані Ліля запевняла, що у неї хороші умови. Дівчата-кравчині живуть в її особняку, харчуються разом з її сім’єю. “А коли навчаться гарно шити, взнають усі секрети, відкривають вдома підпільну швейну майстерню та перехоплюють клієнтів,” – зітхає бізнес-леді.
Сукні з Волоки – до Арабських Еміратів
У Волоці нараховується 600 дворів, проживає понад три тисячі населення. 99 відсотків громадян розмовляють румунською. З приїжджими – російською, українську розуміють, але не спілкуються нею. І вітаються з незнайомими румунським “оде ради”, що викликає неабияке здивування в усіх, хто тут побував уперше. 
Ще кілька років тому на базарі в Чернівцях торгували сукнями лише п’ятеро жіночок звідси. Нині ж спритні панянки окупували не лише обласний центр, а й сусідні країни. Чимало одягу оптом відправляють в Росію, Румунію, Молдову. Подейкують, що волоцькі сукні експортують навіть в Арабські Емірати. Буває, що іноземці самі приїжджають у це буковинське село, дізнавшись про нього з Інтернету.
– Особливим попитом користуються сукні, розшиті камінням Сваровскі. Правда, коштують вони дорожче, бо жменьку цих камінців купуємо за 150-200 доларів. Середня ціна сукні 900 гривень, ексклюзивні речі коштують дорожче, близько двох тисяч. Щоб не відставати від моди, купую каталоги, дивлюся спеціальні передачі, але більше люблю щось вигадувати сама. Для роботи використовую атлас, шифон, шовк, тафту, органзу. Все, що потрібно, купую на місці. Бачили в центрі великий магазин “Весільний світ”? Там сотні видів різних тканин. У нас лише 4-5 людей займається доставкою матерії з-за кордону, а решта шиють, – розповідає господиня салону.
А скільки всього є підприємців, дізнатися не вдалося. Сільський голова Іван Струц навідріз відмовився говорити на цю тему. Не підтвердив й того, що у селі мешкає кілька мільйонерів.
– Ви бачите, які по вулицях авто їздять... За 60-100 тисяч доларів. От і робіть висновки, – розсердився.
Зате Іван Михайлович радо розповів про допомогу, яку отримує громада від бізнесменів.
– Більше половини вартості за вуличне освітлення заплатили підприємці. Вони проклали шість кілометрів асфальту вартістю понад півтора мільйона гривень. Одна бабуся виділила на ремонт дитячого садка сім тисяч доларів. У 2005 році в нас згорів будинок однієї сім’ї, то всі скинулися, зібрали 35 тисяч доларів й відбудували все заново. Добрі справи у нас роблять спільно: і бідні, й багаті, – гордо мовив голова.
Руслана ТАТАРИН,
Чернівецька область
Фото автора

• Нравится
•