Якби усі такі голови, то Україна процвітала б
Недарма в народі говорять, що всякий двір хазяйським оком держиться. Так само можна сказати і про село, та й навіть місто. Перебуваючи часто у відрядженні, неодноразово пересвідчувалася, що варто лише в’їхати у село, як уже можна судити про те, який тут сільський голова: господар чи лайдак.
Село Горохолина, що у Богородчанському районі Івано-Франківської області, відмітили відразу: добротні будинки, доглянуті двори, охайні вулиці. А коли ближче познайомилися із сільським головою Мироном Гедзиком, то стало зрозуміло, що з таким господарем село не може виглядати по-іншому. Наша зустріч була суто робочою (потрібна була допомога в отриманні необхідної інформації), та поспілкувавшись з ним, зрозуміли: цей чоловік з тих, хто “достойний пера”. Вразили його енергійність, небайдужість та вміння оперативно вирішувати справи. Слово за словом, і ми довідалися не лише про село, а й ближче познайомилися з Мироном Васильовичем.
У Горохолині він народився, тут виріс, а тепер уже в рідному селі й хазяйнує. Як і більшість випускників Івано-Франківського інституту нафти і газу, потрапив на роботу аж у Нижньовартовськ (Ханти-Мансійський округ), тобто в Сибір, де пропрацював майже 22 роки. Зрозуміло, на батьківщину у 2002 році повернувся небідною людиною. За два роки звів добротний будинок, а біля подвір’я – ще й розкішну капличку. Одразу ж організував свою приватну справу. Односельчани відзначили кмітливість, організаторські здібності, а головне – хазяйновитість Мирона Гедзика, тому в 2006 році запропонували його кандидатуру на посаду сільського голови (окрім Горохолина, до сільської ради входить ще й Горохолин Ліс, разом тут налічується 1086 дворів, а проживає 3280 людей). На виборах він переміг з великою перевагою голосів.
На думку сільського голови, Горохолина має чималі перспективи. Село знаходиться за сім кілометрів від райцентру і за 25 від Івано-Франківська. Тому чимало людей, працюючи у місті, обживаються все-таки тут. Та й у самому селі зареєстровано 22 підприємці. Є досить потужний цех із виробництва дерев’яних склопакетів та дверей. А ще приватна індикоферма, на якій доглядають 15 тисяч птиці. Отже казна має з чого поповнюватися.
Але так само у селі є на що ці кошти витрачати. Чимала частина з них “спалюється”, тобто спрямовується на оплату за енергоносії. У селі є школа (навчається тут 440 учнів), амбулаторія, де працює 10 медпрацівників, спортивний зал, дитячий садочок, будинок культури, ощадбанк, пошта. Газовим опаленням горохоляни користуються ще з 80-х років. А от у cело Горохолин Ліс газ провели цього року. На центральній вулиці зроблено хороший ремонт, відремонтовано ще вісім кілометрів доріг. Мирон Васильович планує полагодити усі дороги і на всіх вулицях зробити освітлення. Уже відремонтовано спортивний зал (туди проведено теплу й холодну воду, опалення), і тепер планують зробити ремонт будинку культури. А з наступного року голова хоче розширити садочок на 50 місць, бо є необхідність. Особлива мрія сільського голови – будівництво цегельного заводу на місцевому глиняному кар’єрі. Ось тоді їхній бюджет посоліднішав би, а селяни змогли б жити набагато розкішніше та достойніше. Те, що село доглянуте й охайне, Мирон Гедзик вважає насамперед заслугою самих селян. Недарма Горохолина займає перше місце із благоустрою у районі.
– У нас дуже хазяйновиті газди, які самі стежать за порядком біля хати, на городах та вулиці, – наголошує Мирон Васильович. – Раз у місяць збираємо з дворів усі тверді відходи. Хочу одразу відзначити, що мої односельці національно свідомі й патріотично налаштовані. Аж 876 односельчан були в УПА – майже з кожної хати хтось пішов до лісу.
Могили воїнів повстанської армії і січових стрільців у Горохолині завжди доглянуті. На Покрову тут відправляють панахиду. А цього року 28 серпня дуже гарно відсвяткували День села, приурочене до його 605 річниці (вперше воно згадується у 1404 році). Відтепер таке свято тут планують проводити щороку. Малозабезпеченим із сільського бюджету виділяють допомогу, а також вона на Різдво та Великдень надається й репресованим – їх у селі залишилося четверо. Ну, а 19 грудня усі сільські діти отримують від Святого Миколая подарунки.
У Горохолині є три церкви, як кажуть, одна іншої краща (долішня, середня, горішня – як поділене на кутки село), і в Горохолиному Лісі теж відбудували новий храм на місці згорілого (у ньому знімалися кадри з фільму “Вій”, але це вже окрема тема). А головне, що вони ніколи під час служби не пустують, як у деяких селах, де є лише одна, навпаки – церкви переповнені.
Можливо, шануючи Бога, люди з Його поміччю й під керівництвом дбайливого голови так вміло розбудовують своє село. Фраза, адресована Мирону Васильовичу, “Якби усі такі голови, то Україна процвітала б” – абсолютно справедлива.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Івано-Франківська область
| Comments: |
