Педагог, якого діти називають батьком
Майже 30 років працює на освітянській ниві Анатолій Миколайович Дудич, з них восьмий – директором Луцької школи-інтернату, яка у 2007 році стала правознавчим ліцеєм з посиленою фізичною підготовкою. Діти з любов’ю називають його “Наш тато”. Днями в Анатолія Миколайовича 50-річний ювілей. Його щиро вітають колеги та діти, яким він подарував своє серце.
– Не раз роздумували просто у колективі і на педагогічних радах, яке майбутнє у школи-інтернату. Воно було тривожним, адже, нічого гріха таїти, потрапляли до нас гірші учні – діти з неблагополучних сімей та сироти, і нерідко наших вихованців ставили на облік у міліції. Інтернат за кількістю правопорушень обганяв багато шкіл міста, – розповідає Анатолій Миколайович. – Вибір підказала дружба з людьми у погонах – кращими офіцерами управління внутрішніх справ, які взяли шефство над нашою школою-інтернатом. Тепер у ліцейних класах багато хороших учнів з благополучних сімей. Беремо на навчання дітей, чиї батьки відзначилися на службі в органах Управління внутрішніх справ або віддали життя у боротьбі зі злочинністю, а також кращих випускників дев’ятих класів школи-інтернату. Я дуже задоволений, бо весь наш перший ліцейний випуск вступив до вищих навчальних закладів.
– За рахунок чого такий вагомий результат?
– У педагогіці багато значить позитивний приклад. Слабшим і менш дисциплінованим є на кого рівнятися. Наші ліцеїсти в усіх спортивних міських змаганнях виборюють перші місця. Ось погляньте, скільки у нас грамот та дипломів, – показує на цілу галерею нагород.
– Чи не шкодуєте, що працюєте у такому неспокійному специфічному навчальному закладі?
– Мабуть, така моя доля, займатися цими дітьми. Їхні болі-кривди проходять через моє серце і серця моїх колег, не дають спати ночами. Зате якщо цим діткам усміхається фортуна і відкривається перед ними гарне майбутнє, ми радіємо, як батьки.
Мирослава МАНЕЛЮК,
м. Луцьк
| Comments: |
