Країна банків, годинників, корів і демократії
Шильйонський замок – візитка містечка Монтрьо
У кожного швейцарця під подушкою автомат
Швейцарія не завжди була затишною і заможною. Її історія – це суцільні конфлікти і завоювання. Ще у 58 році до нашої ери кельтські племена гельветів (які жили на території нинішньої Швейцарії) воювали з військами Цезаря. Згодом римляни поступились володарюванням племенам германців та франків. Це і визначило ще у ІХ столітті поділ території на німецьку, французьку та італійську сфери впливу. Був цей ласий шматок землі і під правлінням династій Габсбургів та Савойських. Славу неперевершених вояків швейцарці здобули ще у ХV столітті під час Бургундської війни. Довгі сторіччя на цій території не було ані централізованих державних органів, ані власних грошей, ані регулярної армії. Весь час швейцарські найманці проливали кров за чужі інтереси. Закінчився тривалий період військових конфліктів у 1813 році заявою країни про дотримання нейтралітету. На той час вона складалась з 19 федеративних земель – кантонів. За два роки впливові держави визнали за Швейцарією вічний нейтралітет. З тих пір жоден солдат не брав участі у воєнних операціях за межами країни. Єдиний виняток – хоробрі та віддані швейцарські найманці несуть почесну варту Папи Римського. Давні традиції політичного і воєнного нейтралітету не заважають країні активно співпрацювати з міжнародними організаціями. Список впливових організацій, штаб-квартири яких розташовані у Швейцарії, є доволі великим. Такі назви, як Олімпійський комітет і Червоний Хрест, говорять самі за себе.
Беззаперечне дотримання політики невтручання у міжнародні конфлікти надало особливого статусу цій альпійській країні не лише в Європі, а й у цілому світі. Колосальні фінансові потоки ринули до Швейцарії. Не даремно банкіри кажуть, що гроші люблять тишу. А першими фінансовими джерельцями були грошенята, які найманці заробили кров’ю за кордоном.
Сьогодні у домівці кожного дорослого швейцарця є автомат. По завершенні служби в армії зброя видається на руки. Законне застосування дозволяється у єдиному випадку – для захисту вітчизни.
Трамвай об’їде
Бурхливий економічний підйом розпочався після проголошення у 1848 році єдиної федеративної держави у складі 22 кантонів з двопалатним парламентом. Офіційна назва – Швейцарська конфедерація. На грошовій одиниці (франках), автомобільних номерах чи Інтернет-доменах країна позначається абревіатурою CH. Так латинською мовою називається держава – Confoederatio Helvetica. Федеративний устрій був закріплений у конституціях 1848, 1874 і новій редакції 1999 року. Нині до складу федеративної республіки входить 26 кантонів. У кожному своя конституція, яка не суперечить федеральній, та своє законодавство. Тому не дивно, що у кантонах різні ставки податку.
Швейцарію цілком заслужено називають країною прямої демократії №1. Приблизно раз на три місяці відбуваються референдуми. Рішення справді приймаються громадою, а не чиновниками “на прохання трудящих”. Питання на референдум виносяться найрізноманітніші. Приміром, “Національна галерея хоче придбати картину Далі та Монка. Чи варто на це витратити з бюджету 5 мільйонів франків?” Або: “Жителі будинків №№ 24 і 26 на площі Аль скаржаться на трамвайний шум. Чи варто перенести колію, яка прокладена ще у 1896 році? При цьому доведеться переносити і фонтан Церінгенів, бо нову колію можна прокласти тільки на його місці.” І громада міста Берн відповіла: “Колію не переносити. Трамвай фонтан об’їжджав і далі буде.”
У країні з населенням у 7 мільйонів існує чотири офіційні мови – німецька, французька, італійська та рето-романська. Схоже, що англійську мову у них не надто поважають. У готелях в телевізорі можна переглянути зо два десятки німецькомовних каналів, п’ять-сім з французькою мовою і трохи менше – італійською. Англійську можна почути на єдиному каналі – СNN. Проте коли звертаєшся нею, нащадки Кальвіна люб’язно відповідають. Для них не проблема знати кілька (мінімум чотири) мов. (Чим можна пояснити зневажливе ставлення і небажання російськомовних громадян України вивчити мову країни, у якій вони живуть?) На дрібних побутових товарах, і насамперед продуктах, інформація зазначається на трьох офіційних мовах. Державна рето-романська не надто поширена, оскільки є рідною для менше 1% швейцарців.
Швейцарські годинники давно стали синонімом понять “якість, надійність, престиж”. В Україні вони теж представлені кількома брендами. Але я й не здогадувався, що у такій невеликій країні так багато виробників з іменем. Не кажу про великі міста, а навіть у маленькому містечку Інтерлакен на центральній вулиці одні магазини годинників. Зрідка між вітринами Tissot чи Rolex з’явиться готель або ресторан. Єдина продуктова крамничка – в кінці вулиці. В обмінних пунктах при годинникових салонах на першій позиції стоїть японська ієна. Далі йдуть канадські та австралійські долари, євро замикає десятку. Це свідчить про те, що найбажанішими покупцями є японці, які віддають перевагу не рідним кварцовим, а механічним швейцарським хронометрам. До речі, середня собівартість китайського годинника – 1 долар, японського – 5, а швейцарського – 250. Годинники разом з електрообладнанням, медикаментами, текстилем і органічними хімікатами є основними статтями експорту держави з червоним квадратним прапором, на полотнищі якого майорить білий хрест. Висококваліфікована робоча сила і надійна сфера послуг дозволяють розвивати такі галузі як машинобудування та високоточна механіка. Банківський сектор, який забезпечує 9% ВВП країни, заслуговує на окрему розповідь. Закордонні капітали приваблює банківська таємниця, тверда швейцарська валюта і стабільна внутріполітична ситуація. Аргумент на користь надійності місцевих банків доволі простий – вони не можуть збанкрутувати, бо не беруть участь у ризикованих фінансових операціях.
На території країни гармонійно поєднуються ідилічне провінційне життя у гірських кантонах з активним економічним у великих містах.
Типовий краєвид глибинки – корівки (яких туристи називають “Milky”), чепурненькі хатинки і транспортер... біля купи гною. На півдні альпійські пасовиська змінюються виноградниками. Четверта частина країни вкрита лісами. Деревина у Швейцарії – це не тільки сировина, а й паливо. При повній відсутності будь-яких корисних копалин, країна є однією з найбагатших у світі.
Дивовижні пейзажі віддзеркалюють особливості клімату – у країні тропіки і Арктика є сусідами. Крізь пальмове листя можна побачити засніжені вершини, де ростуть тільки лишайники і мохи.
Уся Швейцарія виявляє жвавий інтерес до того, щоб зробити перебування гостей приємним. Туристичні курорти конкурують між собою і намагаються запропонувати найкращі умови. І нема нічого дивного у тому, що сюди хочеться повернутися.
Микола КОМАРОВСЬКИЙ,
Швейцарія
Фото автора
| Comments: |
