Стара мати продавала хату…
Як не змогла баба Ганна давати собі раду, то вся господарка пішла нанівець – залишилося лише кілька курочок та півень. Баба не самотня: у місті дві доньки мешкають, у них своє життя. І за матір стали забувати, хіба тільки на Великдень і Коляду навідаються в село. “Аби ти, Ганнусю, у місто до Наталки чи Оксани не йшла віку доживати, бо хоч вони й доньки, та все одно будеш, як у приймаках...” – казав покійний чоловік. І наче у воду дивився.
Отак жила-поживала баба Ганна якийсь рік-другий – і раптом надумала… продати хату. Купці, звичайно, знайшлися швидко, бо приваблювала їх не стільки хата, сарай і стодола, скільки півгектара присадиби. А земля тут врожайна, навіть помідори і огірки, дарма, що в пригірській зоні, під відкритим небом дозрівають. Аж невдовзі надвечір’ям приїхали додому Наталка і Оксана з чоловіками, на власних автівках. Хтось і їм дав знати, що мати вирішила хату продати. Лиш зайшли на обійстя, і з порога: «Що, мамо, вже продали хату?» А стара кинула з хитринкою: “Та не продаю я, діточки мої любі! Невже ви думаєте, що, не порадившись з вами, можу так вчинити? А якщо онуки захочуть в селі жити, то де собі прихисток знайдуть, як не в бабусиній хаті?” Дочки перезирнулися між собою, кинули погляди на чоловіків і чкурнули з оселі. Того дня в рідній домівці і не ночували.
Чи й справді баба Ганна хотіла продати хатину? У відповідь почув: “Та ні, пане, то я так пожартувала. Гадаєте, мої доньки би інакше навідалися ще й у будень? Їх в неділю не дочекаєшся… А як зачули, що я продаю хату, то одразу приїхали. І не для того, аби перечити продажу, а щоб… по-ділитися грішми! Та я хоч стара, та не дурна: продам, а сама хіба в будинок престарілих подамся чи під парканом віку доживатиму? Ой, не бути тому, не бути...”
Іван ІВАНИШИН,
Івано-Франківська область
| Comments: |
