Мама поділилася з первістком… печінкою
Олена Гринів зі своїм синочком
Радості у молодого подружжя Андрія та Олени Гринів не було меж – у них народився син. Втім, доволі швидко з’ясувалося, що у дитини вроджена хвороба – печінка не забезпечувала відтоку жовчі. Спочатку у своїх діагнозах лікарі схилялися до відсутності жовчних шляхів. Але надалі, коли Юрчика діагностували в Національному інституті хірургії та трансплантології імені Шалімова, усе виявилося набагато серйозніше.
Біліарний цироз – цей остаточний медичний висновок, по суті, прозвучав як вирок. Юрчику пророкували не більше одного року життя. Залишалася одна надія – на хірургічне видалення хворої печінки та трансплантацію здорової. Такі випадки в медичній практиці дуже рідкісні. Тим паче, тоді, коли пацієнт – немовля. Загалом минулого року в Україні подібних операцій було зроблено чотири. І четвертим на операційний стіл ліг Юрчик Гринів.
– Для нашої родини це був справжній шок, – зізнається Тетяна Гринів, бабуся Юрчика, – адже навіть у старшому віці така хвороба нечасто трапляється, а тут – одразу після появи дитини на світ. Де вона взялася, звідки? Медицина й досі досконало не вивчила появу біліарного цирозу при народженні. Одні кажуть, що це результат якихось рідкісних змін в організмі під час вагітності, інші - що це наслідок екологічних аномалій. Втім, при всій цій невизначеності вихід залишався один – трансплантація.
Отже, треба було повністю видалити хвору печінку, а у донора відрізати частину здорової і зробити пересадку. Операція надзвичайно складна. Зазвичай у ній бере участь дві хірургічні бригади. Триває вона 15-20 годин. А чи не найважче у таких випадках – знайти донора, який відповідав би усім необхідним вимогам.
– Доля розпорядилася так, що найкраще для сина підходила моя печінка, – розповідає Юрчикова мама, студентка Національного університету водного господарства та природокористування Олена Гринів, – і я одразу погодилася на операцію. Звичайно, боязнь проймала душу. Дехто з родини, шкодуючи мене, радив не ризикувати. Але саме тоді відчула, що таке поклик материнського серця. Воно буквально рвалося до Юрчика. Рвалося заради його диво-оченят, усмішки, заради того, щоб дитя відчуло насолоду життя. На операційний стіл я лягла о дев’ятій годині ранку, а закінчилася операція о другій ночі. Приблизно стільки ж часу пробув в операційній Юрчик. Із семи сегментів печінки синові пересадили два. Найголовнішим було, щоб вона прижилася, і, слава, Богу, так і сталося. Нині 10-місячний Юрчик набирає вагу, поводиться жваво. Я почуваюся теж непогано. Ходжу в університет на пари, а в цей час Юрчиком опікується бабуся. А ще хочу наголосити, що усі витрати на цю складну операцію взяла на себе держава. Причому кошти немалі – 380 тисяч гривень. Реабілітаційний курс також проходить за державної підтримки. Кожного дня доводиться приймати спеціальні препарати. Ось так і живемо з надією, що моя печінка повністю відновиться, а Юрчикова (тепер уже його) – повністю приживеться.
Крім двох головних осіб у цій історії, є ще й третя, якій уся родина Олени Гринів дуже дякує. Це Олег Котенко, завідувач відділення трансплантології інституту трансплантології та хірургії імені Шалімова, доктор медичних наук.
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
