Все, що мала, вкладала у мужиків…

Ніну не бачила уже років двадцять, а колись у студентському гуртожитку жили по сусідству і не раз за чаєм у свої двадцять років теревенили про що завгодно. Нінка як була «веселухою-приколісткою», такою й залишилася. Отож зрозуміло, що цього разу, зустрівшись на одному професійному «збіговиську» у Чернігові, «чаювали» у готельному номері довго, бо мали що пригадати й про що розповісти. «Та невже…», «А всі думали, що Олег зірки з неба діставатиме…», «Про Оксану хто б міг таке сказати…» Здивування, співчуття, сміх – емоції обох аж переповнювали. А коли Ніна згадала про нашу однокурсницю Свєту, послухати було що і задуматися над чим теж. Думаю, доля цієї жінки може виявитися повчальною для багатьох…

 

Ніна зі Свєтою потрапили на роботу в одне місто. Світлана поїхала туди, бо там її чекав чоловік і чотирирічна донька – в інститут поступила заміжньою. Ніна – за бажанням (після третього і четвертого курсу там практикувалася). Не дивно, що приятельські стосунки між ними залишилися, а тому знали одна про іншу майже все.
– На курсі не було секретом, з ким Свєтка крутила шури-мури. Ми, як пам’ятаєш, довго і не знали, що вона заміжня. Ти ж сама її застукала з Толиком з п’ятого курсу, коли вони забули двері зачинити, – зі спогадів почала розповідь Нінка.
– О-о! Пам’ятаю, вони за своєю «справою» навіть не почули, що я двері відкрила. Правда, від побаченої картини шаленого кохання мало не «катапультом» звідти вилетіла. Тоді й подумати не могла, що у Свєтки є чоловік.  До неї приїжджав якийсь мужик у військовій формі, та вона все говорила, що то брат. А потім Женя, що з нею жила, десь натрапила на фотографії, зроблені у салоні, на яких вона була з цим чоловіком у весільному вбранні. Тоді Свєтка й «розкололася»…
– Я думала, вона студенткою трохи гульне, а при чоловікові заспокоїться. Та вже через рік то один компромат на Свєтку чую, то другий – в одній системі працювали. А якось сама її побачила у цікавому місці з іншим чоловіком. Свєта навіть трохи зашарілася. Через три роки вона таки зі своїм чоловіком розлучилася. Тоді ми з нею навіть зблизилися – їй же треба було комусь виговоритися. З яким захопленням вона розповідала про своє нове кохання! Суцільна романтика. Від рідного чоловіка чорта з два, думала я, такого дочекаєшся. Десь аж трохи заздрила їй. Ну, вона – баба видна, цього не забрати. А коли закрутила власний бізнес, з’явилися гроші, Свєтка, відповідно, уже стала «гламурною паньою». Вона своєму хахалю швиденько машину купила, а він біля неї все франтом ходив.
– А мала з нею жила?
– Аби ж то. Залишила з батьком. Лєночці тоді було десять років. Навіть не забрала, коли той жінку в хату привів. Лєночка теж гарненька дівчинка, не раз, бувало, і у мене заночує. Я помічала, що дитині не вистачає ласки: у батька – своя сім’я, у мами теж. Я була впевнена, що Свєтка купить квартиру й забере дитину до себе. Де там. Житло купила, а Лєна і далі в батька залишилася. Дівчинка дорос-лішала і усе краще розуміла, почалися скандали з батьковою жінкою. Не знаю, що вона говорила Свєтці, але коли поступила в інститут, вона їй зняла квартиру. Я не раз їй дорікала цим і казала забрати Лєну до себе. А від неї все чула, що донька не хоче з ними жити і вона її усім забезпечує. Мо’, дівчина бачила ставлення до себе і матері, і того чоловіка й справді не хотіла йти до них. Як там було насправді, точно не знаю. Та недовго тішилася Свєтка романтикою. Її коханець все, що можна було, вміло прибрав до своїх рук і, як кажуть, «поматросил и бросил». Вона йому ще й за квартиру сплачувала. Ох, як виявилося згодом, то була падлюка рідкісна. У Свєти виникли проблеми з бізнесом. Щоб втриматися, продала квартиру. Якби вона тоді зробила відповідні висновки, то, певно, викарабкалася б з того г... Та ні. У неї то один хахаль, то інший. Я так зрозуміла, що вона без мужика не могла: старий, молодий, при грошах чи без – не важливо. Про кожного розказати – роман на три томи…
– Ну, а донька як на те все реагувала?
– А як вона могла реагувати? Вони фактично не бачилися. Лєна згодом вже й сама на себе стала заробляти, прилаштувавшись на фірмі, яка займалася мобільним зв’язком. Вона розумна дівчинина. Лєні таки Господь допоміг – вийшла вдало заміж у дуже хорошу й забезпечену сім’ю. Так склалося, що її чоловік мав бізнес, прив’язаний до Росії, і згодом вони переїхали до Москви. Там купили квартиру, живуть заможно, мають двох діток. Внуки народжувалися, а Свєтка хоч би до дітей око встромила. Москва – це не кінець світу. Я знайома з мамою дівчини, яка з Лєною вчилася в інституті і з якою вони тепер зідзвонюються, і та мені розповідає про неї. А якогось літа Лєна з дитиною приїжджала до свекрухи, то Свєтка в той час у Туреччину полетіла, бо путівка пропадала. А потім розповідала, що там з директором готелю ще й роман закрутила. Хвалилася шмотками й коралями, які їй подарував.
– Це вже їй у голові геть заклинило…
– Якби лише в голові, а то ж ще й в одному місці все життя клинило… Скільки пам’ятаю, тільки те й робила, що особисте життя влаштовувала. Поки мала гроші, то й хлопці, хай ненадовго, але знаходилися. Правда, коли у неї з’явився досить грошовитий пристаркуватий вдівець, то вона була впевнена, що таки вкрутить його, але дідові діти завадили її планам. Словом, через кілька років від її бізнесу нічого не залишилося. А тут ще й почалися проблеми зі здоров’ям. Дивуватися нічому: гризи їй з тими коханцями вистачало, а ще невідомо, чим вони її могли «нагородити». Та й проблеми з бізнесом вилазили боком. Спочатку, маючи якісь збереження, лікувалася. Трошки «капало» з точки на базарі, яка теж занепадала – в товар треба весь час свіжу копійку вкладати. Свєтка ж усе в мужиків вкладала. А ще ж звикла до розкоші: дорогі салони краси, вечері в ресторанах, модні шмотки. Скільки разів просила її зупинитися. Шкода було дивитися, як у неї коханці останні гроші витягували. Вона ображалася, правда, ненадовго. Як тільки залишалася сама, одразу давала про себе знати й плакалася, що «і цей гад».
Поки могла, то знімала квартиру, а потім десь у гуртожитку кімнату вибила. І тут її добре притиснуло, що аж злягла. Свекруха дала знати про це Лєні.
– А свекруха Лєнина, я зрозуміла, теж живе у вашому місті?
– Так, ця сім’я у нас відома. Лєна вислала свекрусі гроші, щоб вона матері допомогла. Ото сваха зробила ремонт у тій кімнатині, знайшла жінку, яка б за Свєтою доглядала. Сама інколи до неї навідується. Ну і я, зрозуміло, не забуваю. Свєтка лежить і плаче, що Лєна навіть не провідала її. Кажу їй: «Як ти до неї ставилася, так і вона до тебе. Добре, хоч гроші висилає і маєш няньку, яка тебе помиє». Ще ж не стара, а скрутило добре. І якби алкашка якась була, а то ж ні – розумна жінка. І так через тих кобелів собі життя перевела. Тепер ні коханців, ні дитини, ні внуків – сама, як палець, зосталася…
Олеся ХАРЧУК

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>