Білоруси везуть нам долари і «зайчики»
Прикордонну Волинь та білоруську Брестську область поєднують не тільки сусідські стосунки, але й родинні. Бо чимало громадян України в радянські часи виїжджали на роботу в Брест, тут отримували житло, залишилися жити. Не дивно, що в багатьох населених пунктах Білорусі люди розмовляють українською мовою. В Малориту та Брест у свій час українці їздили по масло, сир, качки, сметану. Часи змінилися, і тепер вже білоруси їдуть в Україну по горілку, цукерки, мило, шампунь і... навіть туалетний папір.
Товар ховали у... колготи
Білорусі не торкнулась продовольча криза, прилавки їхніх магазинів ломляться від різноманітних товарів. Але все ж у нас дешевше. Мабуть, тільки проїхавшись у поїзді, можна реально дізнатися, чим живуть ці два сусідні слов’янські народи. Люди й дотепер пригадують, як лісовими стежками, коли були встановлені обмеження у перевезенні товарів, переносили кілограмами сир. Наприклад, щоб не побачили митники, ховали масло навіть... у колготи, чоботи, підв’язували під руки. Якби покупець знав, звідки вийняв йому те масло продавець, то навряд чи його купував би...
Часи змінилися, і життя пішло по спіралі. Тепер уже білоруси, їдучи в Україну, думають, якби-то більше перевезти краму. Коли у нашій державі різко пішов вгору курс долара, то цьому зраділи наші сусіди. Хоч і нарікають сябри, що і в них він піднявся (але це ніщо, порівняно з нашим стрибком). Та навіть і тепер на коливанні курсу «зелененьких» виграють наші сусіди. Причому вони вже розвідали, що долар у Ковелі на ринку коштує значно дорожче, ніж на станції у Заболотті (де, до речі немає обмінних пунктів, а процвітає обмін з-під поли). Багато хто їде за покупками саме в Ковель. Інші, щоб зекономити час і швидше повернутися додому, все ж затоварюються у Заболотті. Для цього передбачливі брестчани навіть по вівторках пустили з Бреста до Заболоття додатковий поїзд. Перший дизель прибуває до станції Заболоття о дев’ятій годині, другий – об одинадцятій. Саме в цю пору там розпочинається базар. Інформація про те, що тут можна вигідно спродатися, миттю розійшлася по Західній Україні. Тому не дивно, що на ринку є підприємці з Ковеля, Луцька, Рівного і навіть Львова. Скажімо, Адам Ковч з обласного центру Волині пропонує приїжджим хутрові шапки. Він зауважив, що його військова пенсія менша, ніж білоруського офіцера-пенсіонера. Інша палатка неподалік – хутрові шубки. Їх привозять львів’яни. Кажуть, що білоруси їх купують. Та чи не найбільший попит на нашу горілку. Чоловік, котрий купував спиртне, сказав, що, придбавши дві пляшки горілки і продавши їх у Бресті, він повертає кошти, як за 3,5 пляшки. Виграють перекупники і на інших товарах – милі, цукерках і навіть туалетному паперові. Придбаний в Україні крам сусіди здають у білоруські місцеві кіоски, дещо залишають собі. Скажімо, багато хто везе додому навіть українські ковдри, килимові штучні покриття, штори й тюль.
– Такий наплив громадян Білорусі почався у жовтні, – сказав Заболоттівський селищний голова Василь Головій. – Наприклад, лише за грудень митний пропуск у Заболотті перетнуло 36,5 тисячі громадян. Але для нас це тільки проблема. Бо селище не готове прийняти такий потік людей. Були дні, коли приїжджало більше двох, трьох тисяч громадян із сусідньої держави.
– Але ж це для вас додаткові кошти з ринкового збору?
– Так. В середньому у базарний день наші працівники збирають тисячу гривень ринкового збору, в небазарні – до 200 гривень. Та питання в іншому. У нас немає комунальної служби. Тобто відсутня сфера обслуговування. Одного пра-цівника взяв на роботу по найму, то ходить підмітає вулиці. Після базару залишається багато сміття. А подивіться, які на станції туалети... Давно назріло питання створення інфраструктури. Хоч бюджет селищної ради і становить понад мільйон гривень, але це мізер, щоб навіть зробити ремонт доріг у селищі. То ви сьогодні приїхали в селище в благодатну пору, коли морозець і сонце. Та коли відлига, тут не пройти – одне болото (і назва селища звідси походить).
30 мільйонів гривень – для вокзального комплексу?
Сьогодні заболоттівський базар розтягнувся до двох кілометрів. Селищному голові, як він сказав, довелося вкласти 10 тисяч гривень, щоб виготовити всю необхідну документацію на землю, бо його попередники про це не подбали.
– Нині вже треба базар переносити на інший бік залізничної колії, бо торгові палатки підприємці почали встановлювати на центральній дорозі, де їздять лісовози, великогабаритні автомобілі. Сесія тут торгувати заборонила, а дозволила на вулиці Незалежності, де багато соцкультзакладів. І це торговельний рух заважає їхній роботі.
– Розбудова залізничного вокзалу – на часі, – додав начальник залізничної станції «Заболоття» Валерій Бадзюк. – Адже приміщенню... аж 300 років. Воно збереглося, бо збудоване з кругляка. Коли ще керував залізницею покійний Кирпа, то тоді йшла мова про якусь інфраструктуру нашої місцевої станції, але поки що так на словах все й лишилося.
– Тут треба будувати не тільки приміщення вокзалу, очисні споруди, але й створювати умови для митників, прикордонників. З цього приводу я звертався до Кабінету Міністрів України. Надійшла відповідь за підписом першого заступника начальника залізниці, що на будівництво вокзалу у 2008 році гроші не передбачені. Всього ж вокзальний комплекс коштуватиме понад 30 мільйонів гривень. «Щоб прискорити будівництво вокзалу, пропонуємо за кошти місцевих держадміністрацій замовити проектно-кошторисну документацію, що не суперечить чинному законодавству», – такою була відповідь. У місцевому бюджеті таких грошей, звісно, нема, – сказав селищний голова.
Отож залізничні ворота в Україну з боку Білорусі й надалі залишаються непривабливими. На це часто нарікають білоруси. Бо пройти пропускний пункт – це пекло. По-перше, у ньому немає елементарних умов. Однак прикордонна служба нам категорично заборонила сфотографувати такий «важливий» об’єкт. Навіть ходили за журналістами слідом, щоб «каби чого не вийшло...» І навіть зняти панораму ринку з вишки освітлення залізниці заборонили. Така позиція прикордонників дивує. Варто вже б і їм прочитати закон про пресу і не перешкоджати діяльності журналістів. Адже з проблемами стикнулася і працівниця Ратнівської ра-йонної газети Валентина Борзовець, котра намагалася сфотографувати пункт пропуску, через який проходять білоруси, приїжджаючи на заболоттівський ринок. Це що, державна таємниця?
Не дуже хочуть розповідати про життя в Білорусі й самі сябри. Одна жіночка, котра назвалася опозиціонеркою, сказала, що вона навіть говорити про свою зарплату боїться... А у Заболоття їздить, бо тут можна зекономити на сімейному бюджеті, придбавши все необхідне. Сьогодні селище не спить ні вдень, ні вночі. Перший поїзд з Ковеля прибуває в Заболоття о четвертій ранку, останній з Бреста – близько опівночі. О третій ночі вже курсують автобуси. Як каже селищний голова, у Заболотті проживає понад чотири тисячі громадян, а буває, що проїжджає через селище ще більше – потік людей великий і слабоконтрольований. Щось спрогнозувати просто неможливо. Та як би там не було, треба створювати умови для цих людей.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
