Киян на Волині звела новорічна віхола
Підпис відсутній
***
Після школи Галя поступила у Київський інститут харчової промисловості. Скільки то було радості: їй, сільській випускниці, це вдалося, ще й з першого разу! Правда, скільки радості, стільки й заздрості, та Галі було байдуже. Вона звикла, що дівчата не надто прихильні до неї, бо її врода як магнітом притягувала до себе хлопців. Тому не здивувалася пліткам: мовляв, батько заплатив, то й поступила.
До Києва звикла швидко. Намагалася не відставати у навчанні від відмінників, хоча червоним дипломом не марила. Проте знаходила час і для того, щоб більше познайомитися зі столицею. До третього курсу дівчина стала справжньою столичною панянкою – і модна, й ерудована, й навіть набралася усіх світських манер. Батьки, й ті дивувалися: і до кого наша Галя вдалася...
***
Так сталося, що на неї почав заглядатися старший на курс Ігор. Він їй сподобався, але чомусь одразу закралися сумніви: чи варто з киянином, хоча за ним сохла не одна дівка, заводити якісь романи. Усі вони собі ціни скласти не можуть. Проте чим більше Галя опиралася зустрічам, тим наполегливішими ставали намагання хлопця їй сподобатися. І таки не встояла. Більше того, навіть зібралася за нього заміж, хоча мама й попереджала: “Дитино, як тебе ті київські пани приймуть? Чи ти не могла найти собі рівного?” Та від долі, певно, не втекти – не раз верталася думками у свою молодість, згадуючи колишніх залицяльників.
Свекруха й справді не сприйняла Галю – їй хотілося мати невістку з “аристократичної” сім’ї. Хоча сама була далеко не аристократка – зробилася такою за “великим начальником” чоловіком. Мо’, й жили б з Ігорем, якби не його мамуня, яка мало того, що ніколи не підтримала її, коли син поводився не так, як личить одруженому чоловікові, а ще й в усьому йому потурала. Свекор хоч і не був поганим, проте він або весь у роботі, або втішався на “стороні” – якось їй проговорився про те, що має іншу жінку. Стосунки з чоловіком не стали кращими й тоді, коли у них з’явилася своя квартира, навпаки, Ігор став ще більш грубим і зневажливим до Галі. Жінка терпіла усе, та коли зрозуміла, що в Ігоря почали з’являтися жінки, не витримала й подала на розлучення. Він навіть зрадів такому її рішенню. Двокімнатну квартиру розділили на дві однокімнатні – у більшу переїхала Галя з п’ятирічною донькою Іринкою. Батько про дитину не особливо піклувався, а от свекор не відмовляв внучці ні в чому.
На особистому житті Галя фактично поставила крапку. Вона пробувала зав’язати стосунки з чоловіками, проте швидко зрозуміла, що надійних одиноких нема. Гультяїв бридилася. Інколи жартувала, згадуючи приказку: “Чоловік, як унітаз – або зайнятий, або повний лайна”.
***
Той далекий Новий рік вона вирішила зустріти з батьками – це була забаганка її дванадцятирічної Іринки.
– Хочу в село до бабусі й дідуся. Стільки снігу нападало, з дівчатами на лижах поганяємо. А то відвезеш мене на кілька днів, ніколи й з подружками погуляти, – просила донька.
Іринка дуже любила село, у неї там було чимало подруг. Ніколи не зазнавалася перед ними й не показувала столичну зверхність. А що вже для дідуся й бабусі була за радість, коли вона приїздила!
Галя підігнала усю роботу (на той час вже була начальником цеху на кондитерській фабриці), заручилася підтримкою своєї заступниці й зібралася до батьків, плануючи повернутися після Різдва. Своїй подрузі, з якою уже не один рік зустрічали Новий рік, пояснила, що треба й батькам увагу приділити, й дитині приємно зробити.
***
Іринка цілу дорогу торохкотіла, розповідаючи про школу, згадуючи літні канікули у бабусі. Десь посеред дороги автобус раптом чомусь зупинився. Як виявилося, сталася аварія, й трасу на деякий час перекрили. Галя розпереживалася: хоча б встигнути на автобус – їм до села від обласного центру їхати ще 25 кілометрів. Наступні півдороги весь час зиркала на годинник. Хоч би встигнути бодай на останній рейс! Серце від такої думки робилося крижане. Заспокоїлася лише тоді, коли зрозуміла, що під’їжджає до міста. Раділи, як малі діти, коли нарешті всілися у напівпорожньому невеличкому “пазику”. Але недовго, бо тільки-но водій зайшов до автобуса, як одразу попередив, що невідомо, чи доїдуть до кінцевої зупинки – у Яровищі, може, до цього часу й перемело.
– Там часто у заметілі дорогу перемітало, – сказала Галя.
– Невже ніхто не розчистить? – занепокоєно перепитала Іринка.
– Новий рік за кілька годин, кому зараз до дороги, але будемо сподіватися на краще, – заспокоїла доньку.
Водій як у воду дивився: далі Яровища автобус не проїхав. А їм до села ще вісім кілометрів. “Вісім – не двадцять п’ять”, – втішила себе Галя, коли автобус розвертався назад, а вони з донькою рушили у темряву й віхолу.
– Нічого, мамусю, зате запам’ятаємо цей рік, – втішала Іринка. – Давай-но нестиму хоч пакет.
Пройшовши десь більше кілометра, побачили, що назустріч суне трактор, розчищаючи сніг. Хай не їхати, то йти буде легше – підбадьорили себе. Батькам вони не казали по телефону, що приїдуть – хотіли зробити сюрприз. Оце справді буде сюрприз для них!
– Дідусь, якби знав, то виїхав би по нас на коникові. Тож у селі є у кого його взяти, – міркувала Іринка.
Якось пропленталися ще частину дороги, а сільські вогні поки що не з’являлися. Зате позаду яскраво засвітили фари. Відійшли вбік. Авто зупинилося, й з опущеного віконця почувся голос:
– Давайте швиденько у машину застрибуйте! Треба поспішати.
Галя з Іринкою за мить були у джипі.
Водій виявився говірким і дотепним. Розпитав у подорожніх, хто вони, звідки й до кого вирядилися у таку негоду. Як виявилося, він теж їхав до батьків з Києва, бо звідси родом!
– А чому без тата? – згодом з цікавістю запитав новий знайомий.
– Тато з нами не живе, – Іринка надто розговорилася з дядею Сашею.
– А де ваша жінка? – не задумуючись, поцікавилася дівчинка.
– Втекла до Діда Мороза, – уже не так весело відповів дівчинці. – У селі брат новосілля святкує, ось і вирішив разом з рідними провести цю Новорічну ніч…
Невдовзі він пригальмував біля самісінької їхньої хати. Галя не знала, як йому дякувати.
– Ну, одним “дякую” не обійдеться, – пожартував дядя Саша.
– А ви у Києві заїжджайте до нас у гості, моя мама дуже смачно готує, – затарабанила Іринка, і швиденько випалила домашню адресу.
Галя поночі навіть і не розгледіла нового знайомого, хоча своєю щирістю й веселою вдачею він справив на неї хороше враження. Вона лише знала, що ці передноворічні пригоди їй запам’ятаються надовго.
***
…У Києві теж мала що розповідати подругам. А Іринка взагалі була на сьомому небі: накаталася на санках та лижах, кутю готувала з бабусею, ще й встигла з нею поколядувати.
На Старий Новий рік Галя запросила у гості подругу з чоловіком. Приготувала багату вечерю, як це було заведено у їхній сім’ї. Причепурилася. Й з дуже хорошим настроєм пішла відчиняти двері, коли почула дзвінок. Хоча трішки здивувалася, бо Свєта мала бути пізніше. Відчинила. Біля порога стояв високий чоловік, трішки присипаний снігом, з пакунком у руках і двома букетами.
– Не знаю, чи доречно, але обіцяв, що прийду за розрахунком, ось і прийшов. Зовсім не ображусь, якщо виявлюся зайвим.
Галя впізнала Сашу по голосу й дуже зраділа:
– Та що Ви, проходьте. Чекаю лише подругу з чоловіком, – трішки зашарівшись, запрошувала нежданого гостя у квартиру. – Я справді перед Вами у боргу, а ще приємніше зустрічати таке свято із земляками.
Іринка, яка випурхнула з кімнати, аж запищала від радості, зачувши дядю Сашу й отримавши гарний букет.
Галя лише тепер роздивилася свого подорожнього рятівника – про такого можна лише мріяти…
***
А мрії, кажуть, у Старий Новий рік збуваються. І Галина теж збулася. Як виявилося згодом, її Саша розгледів ще у селі, і вона йому дуже сподобалася. Хотів навіть там її провідати, проте не наважився. Чекав цього вечора, аби завітати в гості у Києві, куди був запрошений, передчуваючи, що це його жінка... Передчуття не підвели.
Зустрічалися вони до літа, а після подорожі у Туреччину Галя з Іринкою залишилися у його великій шикарній квартирі неподалік Дніпра. Саша зумів не лише розтопити серце, а зігріти душу молодої жінки й довести, що чоловіки на світі таки не перевелися.
Сашин бізнес, розпочатий ще на початку 90-х років, зараз набрав неабияких обертів. У них підростає десятирічний син Василько. Іринка цього року подарувала їм онука. Вони з радістю їздять у гості до сільської рідні на Волинь. (Як довідалася після ближчого знайомства із Сашею, з дружиною він розлучився саме тому, що вона не сприйняла його родину. Життя не складалося, а коли випадково почув, як та сказала у трубку подрузі: “Ті селюки знову до нас у гості збираються”, не задумуючись заявив, що подає на розлучення).
“Чи могла я подумати, що до мене прийде таке щастя? Найголовніше, що й досі зберегли найніжніші і найтепліші почуття, попри усілякі непорозуміння, які трапляються, як і у кожній сімї”, – вже вкотре повторює подумки ці слова Галя. Зачувши голос Саші зі спальні, усміхаючись, пішла туди: “Певно, знову не може знайти сорочку…”
Олеся ХАРЧУК
| Comments: |
