Тут кожний камінь пам’ятає Ісуса Христа

Коли після повернення з паломницької поїздки мене запитують, що найбільше сподобалося, зацікавило, які враження від Святої землі, відповідаю одне і те ж: «Я пережив потрясіння». Не можу стверджувати за всіх 58 паломників, але, по-моєму, щось подібне пережила більшість з нас. Перебуваючи у місцях, де ступала нога Сина Божого, часто ловив себе на думці: чи це не сон? Мабуть, ще довго доведеться обдумувати, духовно осмислювати те, що сталося.

Перші кроки на Святій землі
Перед відправкою у Єрусалим усі паломники зібралися на молебень. Нас благословив митрополит Луцький і Волинський Ніфонт. Він же й очолив групу паломників. Забігаючи наперед, скажу, що нам усім пощастило, бо супроводжувала нас монахиня Магдалина. Людина глибоковіруюча, самовіддана, цікава. Уже двадцять років невтомно водить Христовими шляхами паломників.
Нелегкий переліт, безсонна ніч – і ми в Єрусалимі. Відразу ж вранці йдемо на аудієнцію до патріарха Святого града Ієрусалима і всієї Палестини Феофіла ІІІ. Пригадуємо, як увечері напередодні Великодня показують по телебаченню храм Гроба Господнього і сходження в кувуклії саме на православного патріарха Благодатного вогню. Саме цей високий ієрарх ієрусалимської православної церкви і приймає святий вогонь. Владика невисокого зросту, худорлявий. Дуже привітний, постійно посміхається. Просто втілення доброти і благодаті. Він подарував нашому владиці Ніфонту панагію та хрест, священикам та ігумені наперсні хрести, а нам, мирянам, сувеніри-брелки з іконою Божої Матері та зображенням Гробу Господнього.
Кілька десятків метрів пройшли від патріархії – і перед нами храм Гробу Господнього. Зліва від входу – розбита блискавкою колона. Це сталося у ХVІ столітті, коли представники вірменської конфесії захотіли послати на молебень у кувуклію свого священнослужителя. Тоді Благодатний вогонь зійшов на колону, біля якої стояв Єрусалимський патріарх. І був такої сили, що не витримав навіть граніт.
Храм Христового Воскресіння чи Живоносного Гробу Господнього збудований на місці поховання і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. При вході, прямо перед нами – перша святиня: камінь Помазання – продовгувата низька плита. На цей камінь, покритий тепер мармуром, і було покладено тіло Спасителя, зняте з хреста, для змащування маслами перед похованням. Тут оплакувала Пречиста Діва Марія Свого Сина.
Біля каменя товпляться люди, прикладаються до нього, шепочуть молитви, кладуть іконки, особисті речі. Я ж стояв, як укопаний, не міг поворухнутися. Це був перший предмет, так тісно пов’язаний з Господом. Чомусь на очі навернулися сльози, тіло охопив невідомий трепет. Я давно мріяв побувати у цьому місці. І от я стою тут. Намагаюся уявити, як усе відбувалося тоді – майже 2000 років тому, і ніяк не можу збагнути. Нарешті вклякнув, поцілував камінь, притулився обличчям. Усе, як в тумані. Вища сила Господня сподобила здійснитися моїм задумам.
Гроб Господній

Разом з паломниками повертаємося вліво. Під високим куполом посеред просторої круглої споруди храму стоїть кам’яна каплиця (кувуклія), а в ній – печера і Гроб Господній. Ми не менш як дві години стояли в черзі, доки вдалося наблизитися до найсвятішого місця на землі.
У кувуклію пропускають по 3-4 людини. У першій її половині посередині частина каменю вміщена у вазу під склом. Саме на ньому сидів ангел. У гробницю Христа веде низький вхід. Сюди можна увійти тільки зігнувшись або на колінах. Вона освітлена лише лампадами (їх тут сорок), має два метри в довжину і півтора в ширину, половина її зайнята поховальним ложем, на котрому три дні спочивало мертве тіло Спасителя. Ложе і стіни покриті білим мармуром, над ним три ікони Воскресіння.
Усе це схоплюєш мимохідь. Думка працює швидко, напружено. Намагаєшся запам’ятати кожну деталь, кожну дрібничку. Я стою на колінах перед предметом, якого торкався Ісус Христос. У голові не вкладається. Так багато було роздумів до цього, питань. Як каятись перед Богом, що ж попросити? А тут все зникло з голови. Абсолютна порожнеча. Та чи ж маю я право щось просити у Господа, чи  заслужив на це?
Торкнувся губами плити. Тут отак навколішки стояли мільйони, чи навіть мільярди таких, як я, і, напевно, посилали також на небо свої думки, просьби, мольби, благання. «Пошли, Боже, моїм дітям і онукам благословення Своє» – єдине, що зринуло у моїй пам’яті. Треба було вже виходити, бо позаду чекали люди. Сотні людей. Перебування у Гробі Господньому тривало менше хвилини.
Того дня у храмі було дуже багато паломників, туристів, і ми не оглядали увесь храм. Це зробили через кілька днів, після Божественної літургії, котру звершив тут митрополит Ніфонт разом зі священиками з Волині та грецьким духовенством. До речі, тут також щоночі служать католики та вірмени. І в самому храмі є визначені куточки, котрі закріплені у якості територій окремих церков. Таких є шість.
Німі свідки Ісусових страждань
Коли ступити праворуч від каменя Помазання, то одразу потрапляєш на лобне місце – Голгофу, де був розіп’ятий Ісус Христос. Вона піднімається на три метри над землею. Сюди ведуть 17 крутих сходинок. Тут, так би мовити, верхній храм розділений масивними пілястрами на дві частини. В глибині північної частини – зверху розп’яття, під відкритим престолом, обкладений сріблом, – отвір у природній скелі, в котрий був вставлений хрест, на якому розпинали Сина Божого. Вся скеля викладена мармуром: тріщину у ній можна побачити справа від престолу.
До речі, її розмір не змінився з тих часів. Це фіксують спеціальні прилади. Коли розіп’ятий Ісус Христос вмирав, з вісімнадцятої до двадцять першої години все довкола потемніло, і стався страшний землетрус. Отоді Голгофа і дала тріщину, через яку кров Спасителя потрапила на останки першої людини на землі Адама, що був похований у печері, зробленій у цій горі. Це ще один доказ, що Син Божий спокутував гріхи усіх людей, і в першу чергу нашого першого праотця.
Проходячи вздовж стін храму Гробу Господнього, ми побачили фрагмент колони, до якої був прив’язаний Ісус, терпів жахливі катування. Його били нагайками з волових жил, на кінцях яких було прив’язане олово, палицями, камінням, плювали. Якщо притулити вухо і уважно послухати, то можна почути свист нагайок, удари, стогін.
Далі – місце, де цариця Єлена знайшла через триста років хрест, на якому розіп’яли Ісуса. Ця своєрідна кам’яна цистерна (раніше було найбільше сміттєзвалище) знаходиться на кілька метрів нижче рівня долівки храму. Туди ведуть східці. Єлена найняла копачів і зверху спостерігала за їхньою роботою ніч і день. Тут вона і їла, і спала, а коли робітники ремствували, не хотіли працювати, кидала їм золоті монети. І ось нарешті були знайдені три хрести, бо ж, крім Спасителя, були страчені два розбійники. І тоді кожен з них приклали до тіла покійника. Так було визначено, який з них животворний. Бо після його прикладання мертвий ожив. Побачили ми також і тюрму, в якій знаходився Ісус Христос перед стратою. Це – вимурувана яма. Через отвори в підлозі просовували ноги Спасителя, а внизу сковували дерев’яними колодами.
Першого дня ми пройшли також хресною дорогою, якою ішов Син Божий на страту. Співали молитви. Кожен камінь тут був окроплений кров’ю і потом Спасителя. Зупинилися на місці, де він відпочивав і куди до нього насилу підійшла Божа Мати. Через кілька метрів у стіні невелика вм’ятина. Тут спирався Ісус об стіну. Трохи вище – місце, на якому Вероніка дала хустинку, щоб витерти кров на обличчі Сина Божого.
Мороз по шкірі йде, розуміючи, які страшні муки терпів Син Божий за нас. А кругом шумів базар. На вуличках торгують різним крамом. Цій братії, здається, абсолютно байдуже до цих святих місць. Так ми дійшли до судних воріт, за якими була Голгофа.
Я запитав у владики Ніфонта, а чому євреї одноплемінника Ісуса не визнали своїм Богом. Митрополит відповів:
– А тому, що взяла гору чорна заздрість. Як так, їхній одноплемінник, син тесляра, провідник, Бог. Не може він бути їхнім пророком. Заздрості ради віддали його на смерть. Та, зрештою, Христос по матері єврей, а Батько в Нього Бог... І Він Спаситель усіх людей світу.
Євген ХОТИМЧУК,
Єрусалим – Луцьк

Далі буде

• Нравится
•