Чи не замуляться сільські ставки?

У Любарському районі майже в кожному селі є ставок – спадщина від колишніх колгоспів, яких тут уже практично нема. У селі Бичева, де мешкає підприємець Петро Недбай, їх аж два. Й обидва, а це разом близько 30 гектарів плеса, коли агонізуючому через банкрутство місцевому КСП до них не стало ніякого діла, почали занедбуватись і без господаря могли незабаром перетворитись у болото. На сільському сході, зібраному п’ять років тому, Петро Недбай запропонував узяти їх в оренду.
У селі Недбая знають як тямущого, пробивного хлопця, так що раду ставкам дасть. Звичайно, не обійшлось і без ремствувань.
– Як же буде з рибою?! – стали кричати, – розповідає пан Петро. – Це ж і з вудкою посидіти не буде де! Але я пообіцяв, що для вудкарів, якщо вони ловитимуть рибу цивілізованим способом, проблем не буде. Отже, водойми перейшли в моє розпорядження за 800 кілограмів риби щороку з кожного ставка орендної плати. Однак якщо для громади після цього на одну проблему поменшало, то для мене побільшало, і не на одну. Річ у тім, що один зі ставків, розташований у центрі села, дуже заріс і замулився. Тому необхідно його почистити й поглибити. Зрозуміло, за мій кошт. Громада була не проти, але районні служби нагляду, коли звернувся з цією пропозицією, не дозволили. Сказали, треба проект, те, се. Словом, плати, чоловіче, ще тисяч двадцять гривень. Звичайно, і проект, і очисні роботи потягнути я не зміг…
– І нікого не знайшлося, щоб підтримав, – продовжує рибовод. – Ніби це лише одному Недбаю треба. Більше того, через замулення плесо ставка почало збільшуватись і затоплювати городи, а декому вода потрапила і в льохи. Люди незадоволені, нарікають. Зважив на їхні прохання, й скинув трохи води. І що ж? Приїхали з екологічної служби й оштрафували на 800 гривень – за, так би мовити, “самовільне регулювання рівня”. Але це півбіди. Два роки тому на другому ставку прорвало засувку (чи, може, “доброзичливці” допомогли), і вода почала спадати. Іншої ради, як спускати її зовсім та вибирати рибу, тим більше, що сталося це восени, не було. Поїхав у район повідомити, що змушений це зробити, бо дозволу на спецводокористування ще не встиг отримати. “Спускай! – сказали. – А тоді приїдеш, дамо довідку”. Я повірив. Та тільки вода збігла, приїхав з району чиновник і написав приписа про порушення правил водокористування. Знову оштрафували…
– Щоб зі ставків отримати прибуток, у них потрібно вкласти гроші, – розповідає Петро Недбай. – Наприклад, торік лише на  мальків  і корм витратив близько 80 тисяч гривень. А ще ж мусиш їхати в Млинів Рівненської області і брати “режим риборозведення”. Тобто там нібито вчать рибальській справі. Та якби вчили! А то самі формальності. Гроші ж дай. Щодо товару, яким стає риба, то й тут не обходиться без чиновницьких каверз. Торік найняв продавця й вивіз улов на любарський базар. Не забаривсь і всюдисущий чиновник  (утім, його служба до ринку ніякого відношення не має), який став проганяти продавця: мовляв, не маєш права продавати, бо ця риба не відомо звідки! Коли я втрутився, чиновник натякнув: дай кілька центнерів – і не матимеш ніяких проблем. Але я продовжив торгувати, бо право таки мав. А на дії чиновника поскаржився в райдержадміністрацію. Його викликали, та він, звичайно, все заперечував.
– Колеги-рибоводи моєї позиції не поділяють, – бідкається підприємець. – Ну, може, один чи два, та й то бояться сказати вголос. Хлопці звикли працювати по-старому: ліпше дати кому слід “на лапу”, ніж шукати проблем на свою голову. Іноді така зневіра приходить, що кинув би все і подався за кордон! Простим людям у нашій державі важко підняти голову. Чиновники заповзялися задушити село, сприяючи різним новітнім “поміщикам”, котрі постворювали так звані агрофірми у столиці та обласних центрах і визискують не тільки з хліборобів, а й виснажують їхню землю.
Невесела розмова вийшла у нас із молодим рибоводом. Шкода, що вже й у підприємливих селян з когорти найпродуктивнішого, “золотого” покоління тридцятирічних, засмиканих почасти недолугими законами і ще більш недолугими їхніми слугами, опускаються руки. Коли ж нарешті той просвіток зблисне промінчиком надії на обрії пригніченого руйнацією села?
Микола Шмигін,
Житомирська область

• Нравится
•