РОЗІГРАВСЯ АПЕТИТ
Санаторій “Пролісок”
На тобі, Боже, що мені негожеКращої нагоди позбутись табору, який на цей час став не тільки обтяжливим, а й об’єктом, який міг принести чимало неприємностей відповідальним за його охорону та збереження профспілковим посадовцям, для останніх годі було й придумати. Як випливає з акту, складеного спеціалізованою організацією, стан будівель та споруд табору був жахливий. У зв’язку з відсутністю коштів на його утримання, незважаючи на порівняно нетривалий час експлуатації табору, жодна з будівель внаслідок їх занедбаності придатною для використання не була. За висновком спеціалістів, вартість будівель і споруд табору становила не більше 30 відсотків від їхньої початкової ціни. І це, повторюю, лише через 5 років після введення їх в дію! Не подай на цей час тодішній начальник обласного управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС нині покійний Іван Іванович Фурів ідею використати навіть не стільки будівлі, скільки мальовниче місце під будівництво санаторію, табором, а точніше, тим, що від нього залишилось, якраз впору було зайнятись прокуратурі. Стверджую це як особа, яка в той час за родом своєї професійної діяльності була втаємничена в усі питання будівництва табору, а згодом мала безпосереднє відношення до утворення на його базі санаторію, знаючи ситуацію не з розповідей і навіть не з документів, а, як мовиться, „зсередини”.
Очевидно, саме тому тодішнє керівництво Федерації профспілок в особі її голови Галини Головенець, підписавши установчий договір про утворення санаторію і тим самим знявши із себе на майбутнє будь-яку відповідальність за збереження основних засобів оздоровчого комплексу, втратила найменший інтерес до подальшої долі його майна. Особливо після того, коли завідувач житлово-побутового відділу Федерації Євген Алпацький в присутності комісії передав санаторію рушники, простирадла, ложки і виделки та весь інший дрібний інвентар табору, який ще не встигли розікрасти.
А тим часом генеральний підрядник – колективне підприємство „Луцькагробуд” та близько десяти субпідрядних організацій будували санаторій. Гроші на будівництво санаторію „Пролісок” надходили через Мінчорнобиль та підпорядковане йому управління в області. Через рік роботи були завершені, і 31 травня 1996 року голова Волинської обласної державної адміністрації Борис Клімчук підписав погоджене зі всіма причетними до фінансування та будівництва здравниці посадовими особами, включаючи і тодішнього голову регіонального управління Фонду державного майна України по Волинській області Юрія Куца, розпорядження про передачу майна санаторію вартістю понад 350 млрд карбованців (понад 3,5 млн гривень станом на вересень 1996 року), створеного за рахунок коштів державного бюджету, до обласної комунальної власності. Чому саме до комунальної? А тому, що ще 5 листопада 1991 року уряд України на виконання постанови Верховної Ради від 26 березня 1991 року „Про введення в дію Закону України „Про власність” прийняв постанову „Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю”, якою всі спеціалізовані санаторії для лікування батьків і підлітків на території України були передані з власності держави у власність територіальних громад областей. Ця постанова втратила чинність лише у березні 1998 року, з прийняттям Верховною Радою Закону України „Про передачу об’єктів права державної та комунальної власності”. А санаторій матері і дитини „Пролісок” гастроенторологічного типу якраз і був та залишається й досі таким спеціалізованим санаторієм для лікування батьків і підлітків.
Але повернемось до самого розпорядження. Слід віддати належне тодішньому керівництву області – воно дотримало взяте за установчим договором зобов’язання щодо визнання за Волинською Федерацією профспілок частки у статутному фонді санаторію у розмірі вартості переданих санаторію будівель і споруд колишього дитячого оздоровчого комплексу, закріпивши у розпорядженні, крім права територіальної громади області, право власності Федерації на все інше майно здравниці. Тобто йшлося про вартість отих самих будівель і споруд дитячого оздоровчого табору, які профспілки зобов’язалися у встановленому порядку передати спільному підприємству.
Зобов’язались, але не передали. Чи тому, що не було чого передавати, чи в ейфорії від того, що нарешті здихались нікому не потрібного об’єкта і вдалось уникнути відповідальності за безгосподарність, але від виконання взятого за установчим договором зобов’язання у тому формулюванні, в якому воно було викладене, керівники Федерації ухилились. А відтак, її частка у статутному фонді спільного підприємства визначена не була, оскільки балансова вартість основних засобів колишнього оздоровчого табору для санаторію була таємницею за сімома замками. Відповідно до закону це означає, що корпоративних прав, включаючи і право на управління справами санаторію, Федерація профспілок у ньому не мала і його юридичним засновником вважатися не могла.
Такий стан справ Федерацію профспілок повністю влаштовував, і впродовж десяти років функціонування санаторію нога жодного профспілкового діяча на його територію не ступила. За цей час волинська здравниця завдяки насамперед самовідданій праці її трудового колективу на чолі зі справжнім ентузіастом своєї справи Валентиною Касардою не тільки вижила у складні економічні часи дев’яностих років, а й стала широковідомою як в області, так і далеко за її межами. За цей же час вартість основних засобів та іншого майна санаторію зросла ледве не в п’ять разів.
А ростила «Пролісок» Касарда...
Досягнення могли б бути і більш вагомими, але в останні два з половиною роки директор санаторію Валентина Касарда в багатьох випадках замість виконання основних функцій вивчає кодекси. І регулярно їздить на судові засідання.
Майже три роки тому у зв’язку зі змінами в законодавстві, з якого було виключено таку організаційно-правову форму суб’єктів господарювання як спільні підприємства, за розпорядженням голови Волинської обласної ради спільне підприємство „Санаторій матері і дитини „Пролісок” було реорганізовано в однойменне комунальне підприємство. Що, з огляду на правовий режим майна обласної комунальної власності санаторію, яким за законом має право управляти лише обласна рада, було правильно, але викликало заперечення з формальної точки зору. Адже згідно з підписаним у 1995 році установчим договором Федерація профспілок області продовжувала залишатись засновником санаторію, і вносити зміни у цей договір та статут підприємства можна було лише з її участю.
Тому за рішенням господарського суду Волинської області, яке суди вищого рівня залишили без зміни, розпорядження голови обласної ради було визнано недійсним, а державну реєстрацію санаторію у формі комунального підприємства скасовано. Наданий Федерацією профспілок судові акт, на підставі якого, на думку суду, начебто і були передані санаторію основні засоби табору, і став причиною подальших судових позовів з боку Федерації профспілок і навіть одностороннього проголошення останньої її керівництвом власником 60 відсотків майна санаторію ще до вирішення цих позовів. Решту сорок відсотків новоспечений власник, образно кажучи, контрольного пакета великодушно віддав... Кому б ви думали? Головному управлінню праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Волинської облдержадміністрації. Тобто фактично на кількох десятків чиновників, які утримуються за рахунок держави, як сніг на голову, звалилось щонайменше мільйонів п’ять гривень тільки за те, що такі ж чиновники попередника зазначеного Головного управління – обласного управління у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС – проводили перерахунок коштів державного бюджету на будівництво санаторію. А раз ці кошти були так званими „чорнобильськими”, то й власником їх, на думку змовників, було Чорнобильське управління.
Тепер знайшовся татко, щоб всиновити дитятко
Смішно? Безперечно. Але Валентині Касарді було не до сміху. Новоявлені власники в особі голови ради Федерації профспілок області Івана Карпомиза та начальника названого Головного управління облдержадміністрації Володимира Кеца поставили ультиматум: якщо санаторій не візьме до уваги підписаний ними і ще кількома профспілковими функціонерами та державними чиновниками новий Установчий договір, а його директор не відзвітується перед ними за свої дії, цю посаду займе інша людина. І це в той час, коли в рішенні суду і згадки не було про право Федерації профспілок, а тим більше, згаданого управління, на якусь частку в майні санаторію. Не кажучи уже про конкретний її розмір.
Зате у якості доказу обгрунтованості позову Федерації наводився отой злощасний і більш ніж сумнівний акт. Печатки санаторію на ньому не було, підписів ряду осіб, в присутності яких, як стверджувалось в акті, проводилась передача спільному підприємству основних засобів оздоровчого табору, – також. Серед них і підпису тодішнього директора табору Варшавського, що уже само собою засвідчує, м’яко кажучи, неприродність документу. Адже як могла проводитись передача майна юридичної особи комусь іншому, якщо керівника цієї особи при цьому не було?
Що не речення, то питання, що не цифра – то загадка. Але рішення суду вступило в законну силу, з ним можна не погоджуватись, але його треба виконувати. Питання виноситься на розгляд сесії обласної ради, і виходячи з того, що в акті зазначається вартість начебто переданих будівель – 61 мільярд 335 мільйонів 705 тисяч шістсот карбованців (станом на 1 вересня 2006 року це трохи більше 613 тис. гривень), депутати ради приймають рішення визначити у статутному фонді санаторію долю Федерації профспілок області у розмірі чотирьох відсотків від загальної вартості здравниці. Беручи одночасно при цьому до уваги засвідчений спеціалістами стан будівель і їхню реальну вартість на час реконструкції табору. Майже одночасно прокуратура області пред’являє в інтересах обласної ради позов до Федерації профспілок про спонукання її судовим рішенням до виконання взятого за Установчим договором зобов’язання і розподіл статутного фонду санаторію між обласною радою та Федерацією профспілок у визначених сесією ради розмірах.
Папероблудство
Здавалося б, конфлікт вичерпаний. Як виявилось, він тільки почав розгорятись. А з ним і апетит керівників Федерації. На заперечення позову прокурора області останні надають судові все той же акт. Втім, той, та не той. Серед архівних документів санаторію його працівники відшукують ідентичний текст акта, який, як виявляється, носив попередній характер і як неофіційний документ факту прийняття-передачі будівель не засвідчував. Але найдивнішим було інше. Екземпляр акта, знайдений в архівах санаторію, який був копією, наданого суду Федерацією, разюче відрізнявся від останнього. Якщо в тексті акта, знайденого в архівах санаторію, відбитку печатки оздоровчого табору не було, то в поданому суду профспілками він з’явився. А з ним і підпис заступника директора санаторію по адміністративно-господарській частині Г.М.Лисюка як свідчення офіційного прийняття будівель та споруд табору спільним підприємством. Чорновий варіант акта санаторію був без дати, а той, яким оперувала Федерація профспілок, був датований 23 липня 1996 року. Тобто тим днем, коли санаторію були передані оті ложки та виделки, про які мова йшла вище. От тільки одного не врахували невстановлені поки що фальсифікатори – як могли 23 липня 1996 року передаватись будівлі табору санаторію, якщо 31 травня цього ж року, тобто майже за два місяці до „передачі” будівель і споруд, був виданий документ про повне завершення їхньої реконструкції вартістю у кілька мільйонів гривень, яка тривала більше року?
Сфальсифікований документ став об’єктом розслідування Ківерцівською районною прокуратурою. Вище згаданий колишній заступник директора Г.М.Лисюк засвідчив підроблення свого підпису під актом, а тодішня головний бухгалтер санаторію Г.Ф.Маращук підтвердила, що основні засоби дитячого оздоровчого табору у визначеному Установчим договором порядку та ціною санаторію передані не були. Ким і коли на акті була поставлена печатка оздоровчого табору і дата, на жаль, прокуратурі встановити не вдалось. Як наслідок, в порушенні кримінальної справи за цим фактом було відмовлено. З чим не погодилась прокуратура області, яка постанову про відмову у порушенні кримінальної справи скасувала і матеріали спрямувала на подальше розслідування.
Якими будуть його результати, покаже час. Але реакція керівників Федерації профспілок на принципову позицію органів прокуратури області у цій ситуації відома уже сьогодні. У господарському суді проти прокурорського позову з’явилась зустрічна позовна заява Федерації профспілок області про визнання за нею права на ті ж взяті зі стелі 60 відсотків власності санаторію.
Поставивши за мету за будь-яку ціну стати якщо не єдиним, то принаймні головним власником санаторію, профспілкові діячі так захопились маніпуляціями з цифрами, що втратили будь-яку міру. Якщо, як зазначено вище, вартість начебто переданих санаторію будівель і споруд становила трохи більше 61 млрд карбованців, то в інвентарних картках ця цифра уже зросла у 20 (!) разів і склала...1 трильйон 316 млрд 239 млн карбованців. Тобто на 1 вересня 1996 року ця сума трансформувалася у більш ніж 13 млн гривень, а на сьогоднішній день, з урахуванням росту курсу долара США та інфляційних процесів, вона становить... понад 50 млн гривень. Це приблизно у 5-6 разів більше, ніж вартість основних засобів санаторію в цілому! Хоч-не-хоч, а виникає думка: або в керівників Федерації профспілок не все гаразд зі знанням елементарних правил арифметики, або своїх опонентів вони мають, даруйте на слові, за дурнів.
Ось тільки чи спитали у громади: дає вона дозвіл на те, щоб спільна власність всіх волинян перейшла у руки групки профспілкових функціонерів, а згодом санаторій спіткала доля інших розпроданих Федерацією профспілок області об’єктів?
Анатолій Олексюк,
адвокат
| Comments: |
