Село Чесний Хрест – єдине в Україні з такою рідкісною назвою,
Віра та спорт допомогли отцю Олександру одужати
– Наші села невеличкі, але тут живуть трудолюбиві люди, – каже сільський голова Марія Музика. – Бо ж і земля не заростає бур’янами, і ферми не зруйновані, і сільгосппідприємство працює, навіть колишній колгоспний сад люди взяли в оренду і доглядають, щоб не марнувався. Всього по сільській раді проживає 700 жителів, зокрема у Чесному Хресті – 250. Працездатного населення набереться трохи більше сотні людей. У нас кожен другий двір має пенсіонера, а в кожному третьому проживає вдова. Але навіть попри це у всіх цих селах зберегли медпункти, маємо свою пожежну, чим не можуть похвалитися інші сільські ради.
У селі Чесний Хрест є свинокомплекс, тваринницька ферма. Сільгосппідприємство «Луга», яке очолює Федір Ляснік (до речі, виходець з цього села), орендує в селян землю, вирощує зернові, картоплю, буряки і навіть цибулю.
– Якщо брати наших селян, то життя кожного пов’язане із землею: одні працюють у сільгосппідприємстві, інші – на власних городах, словом, не ледарюють, – продовжує сільський голова. – Одну тільки проблему маємо: не дуже в наші села хочуть їздити перевізники. Кажуть, що жителів мало.
В неділю йдуть люди до місцевих храмів. Служить на три села протоієрей Олександр Головець.
– Хоч офіційно він є настоятелем Свято-Троїцького храму в Сільці, але обслуговує і Хресто-Воздвиженську церкву у Чесному Хресті та капличку Різдва Пресвятої Богородиці в Житанях (Хмелівська сільська рада). Що там говорити, не хочуть молоді священики працювати у селах, де малий прихід, – додає Марія Йосипівна. – А от батюшка Олександр у нас не тільки духовний наставник, але ще й «паличка-виручалочка». Треба змолоти зерно – допоможе, треба полагодити трактор – запросто. Та й чималеньке підсобне господарство з матушкою утримують, мають дві корови, молоко державі здають, сіно самі заготовляють. Словом – трудяги.
Священиком Олександр Головець став у 33-річному віці. До цього працював газоелектрозварником на заводі СТО у Нововолинську.
– Звісно, ходив до церкви. Але вирішив присвятити себе служінню церкві після того, як потрапив в аварію і дуже сильно обгорів, – розповідає священик. – Багато хто не вірив, що я виживу. Мабуть, лише віра і те, що займався спортом, зокрема, боротьбою, допомогли мені одужати. Отож я продав помешкання у Нововолинську і купив хату тут, у селі Селець. Отак з 1992 року й служу у цьому краї. Наприклад, Хресто-Воздвиженський храм в Чесному Хресті у 2003 році відсвяткував своє 100-річчя. Взагалі, поблизу церкви за річкою Луга на пагорбі є місцина, де, за переказами, у 1640 році монахи збудували монастир на честь Чесного Хреста. На той час це було досить розвинуте поселення з такою ж назвою. Однак згодом монастир згорів. У 1903 році селяни збудували нову дерев’яну церкву, яку після революції, в радянські часи, безбожники перетворили на склад. Тут зберігали зерно, однак над вівтарем поглумитися не посміли – царські врата просто були забиті дошками, і там збереглися ікони, які сьогодні посіли своє почесне місце і вважаються давніми.
У 1939 році безбожники вирішили скасувати і релігійну назву цього села, перейменувавши його у Ворошилово (на честь радянського воєначальника). Однак у 1947 році село стало Світанком. У 1991 люди ініціювали референдум і таки відстояли прадідівську назву села – Чесний Хрест. Лише у 2004 році Верховна Рада (більш ніж через десятиліття) все ж прийняла рішення про перейменування населеного пункту.
А відроджували занедбаний храм, який знову відкрив двері у 1982 році, жителі Чесного Хреста всім селом. Сьогодні священик бідкається, що села старіють. Наприклад, у Чесному Хресті за рік відбулося лише три вінчання.
Сьогодні жителі Чесного Хреста готуються до престольного свята. У суботу до єдиного села в Україні з такою гарною назвою з’їдеться чимало гостей.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
