53 роки працює в селі фельдшером Надія Сукач

Cело Пулемець Шацького району Волині знаходиться на кордоні з Білоруссю. У ньому з 1955 року працює фельдшером Надія Іванівна Сукач. Як приїхала сюди після закінчення Камінь-Каширського медучилища, так і залишилася на все життя. Неможливо підрахувати, скількох людей врятувала сільська медичка, одних лише пологів прийняла понад двісті. Вона вже давно проситься на пенсію, але начальство не відпускає, тому що заміни немає. Ця приємна та жвава жіночка просто випромінює позитивну енергію. 
– То наш “пулемецький професор”, а не просто медичка,  – каже Ольга Романівна Гурун, яка навідалася у медпункт, коли ми розмовляли з фельдшеркою.Народилася Надія Іванівна у 1937 році в Овручі Житомирської області у багатодітній сім’ї залізничника. Після батькової смерті у 1949 році на руках у матері залишилося шестеро дітей.
– Щоб нас прогодувати, – пригадує жінка своє післявоєнне дитинство, – мама їздила на Волинь, купляла в селян корів, приганяла їх своїм ходом в Овруч і продавала. Вона всіх дітей виростила і вивчила.
У 1952-му році після семирічки Надія стала студенткою медичного училища, яке колись було у Камінь-Каширському на Волині. У липні 1955-го молоденьку фельдшерку направили на роботу у село Пулемець. Тут до 1959 року була своя дільнична лікарня і колгоспний пологовий будинок, у якому бувало навіть по троє пологів на добу.
– В ті часи у нашому селі за рік народжувалося 35-40 діток, – продовжує Надія Іванівна. – А зараз п’ять-шість. Цього року має бути дев’ять. А кожні пологи – це ж переживання, хвилювання.
Навіть за найскромнішими підрахунками, сільська фельдшерка прийняла на світ понад двісті малюків. Раніше народжували в селі, і ніхто в районну лікарню не відправляв. Різні випадки бували за її півстолітню практику. Одного разу довелося  приймати пологи в дорозі на 20-градусному морозі. У січні везла вантажною машиною Євгенію Бужук у районну лікарню, і у неї почалися перейми на траі біля села Мельники. Зупинили машину, і жінка народила в кабіні донечку Тетянку. Асистентом у медички був водій Степан Омелянович Дорош. Ця дівчина вже заміж вийшла і має двоє своїх діток.
– Я вже й не працювала б, але немає заміни, – каже медичка. – Ніхто з молодих не хоче в село їхати. У головного лікаря просилася, але він каже: “Іванівно, ще трошки попрацюйте”. У нашому селі 626 жителів, з них 223 пенсіонери. А у них бувають інсульти, серцеві напади. На виклики часто доводиться ходити. Коли йду до когось, то вже приблизно знаю, що там може бути.
Адже за стільки літ сільська медичка добре вивчила кожну людину та її болячки. Живе вона на околиці, тому приїжджають за нею серед ночі на машині чи мотоциклі: “Іванівно, рятуйте!” Збирається жіночка і їде, бо комусь погано.
Найбільше турбує Надію Іванівну страшна біда не тільки їхнього, а й кожного українського села – пияцтво серед молоді. П’ють і чоловіки, і жінки.
– Сварюся з ними, адже часто трапляються випадки алкогольної епілепсії, – бідкається медичка. – Наркоманів у селі немає, а п’яниць вистачає.
Коли ми уже завершували розмову, зайшла ще одна жіночка. Дізнавшись, що ми з газети, Валентина Кузьмич додала:
– Надія Іванівна – дуже чуйна і добра людина. Нашому селу просто пощастило, що в нас є така медичка. Вона і мого чоловіка не раз рятувала від смерті. Коли до неї не звернешся, ніколи Надія Іванівна не відмовиться допомогти.
Все її життя в роботі. Син і дочка зі своїми сім’ями живуть у Бресті. Щаслива бабуся має трьох онуків і одного правнука.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО 

• Нравится
•