У 82 роки мотоциклом – на край світу
По-різному доносять світові славу про Україну її сини-патріоти. Нелегкий шлях обрав і мешканець Львова Андрій Мацевко, якому у серпні цього року виповниться 82 роки. В той час, коли його ровесники “вбивають час” грою в карти чи шахи, пан Андрій долає тисячі кілометрів, осідлавши свого двоколісного коня-мотоцикла.
Ще в 35-річному віці Андрій Мацевко придбав мотоцикл і загорівся бажанням побачити світ. Спочатку разом зі своєю дружиною Параскою об’їздив усю Україну. Наступна мандрівка, у 1974 році, пролягла за маршрутом Львів-Київ-Харків-Донецьк-Маріуполь-Дніпропетровськ-Одеса-Кишинів (Молдова)-Львів. Поїздка була вдалою, і це дало стимул для нових далеких подорожей.
Отож у 1975 році запланував поїздку до Владивостока. Дружина просила нікуди не їхати, погрожувала розлученням, але нічого не допомогло – пан Андрій вирушив у далекі світи. Це було справжньою авантюрою. Із собою в дорогу взяв товариша, проте супутникові пана Андрія не вистачило сили, і від Волги він повернувся до Львова. Мандрівка була нелегкою. Ночував, де доведеться: просився в хату або просто вмощувався в сіні. Їжу готував у казанку. В дорозі допомагали добрі люди: перевозили через річку човном, давали нічліг.
Поїздка тривала місяць, і нарешті щасливий, з піднесеним настроєм мотоцикліст зупинився на березі Тихого океану.
Через два роки Андрій Мацевко спланував черговий маршрут у Прибалтику. Цього разу організував групу з дев’яти осіб. 24 липня 1977 року мотоциклісти вирушили зі Львова за маршрутом Броди-Рівне-Берестя (Білорусь)-Рига (Латвія)-Таллін (Естонія)-Ленінград-Москва-Пенза. Далі дорога пролягла знову на Далекий Схід. Перед Пензою частина групи не витримала лихої долі і повернулася додому, а пан Мацевко з рештою хлопців таки довели задум до фіналу і на 45-й день подорожі дісталися до Хабаровська. У цих краях якраз почав уже падати сніг, було 36 градусів морозу.
У 1980 році Андрій Мацевко з двома товаришами здійснив свою найскладнішу поїздку на БАМ (Байкало-Амурська магістраль). Подорож зайняла три з половиною місяці. Щоб пройти весь маршрут за графі-ком, щодня доводилось долати по 400-500 кілометрів. Це в кращому випадку, бо траплялися такі ділянки, коли заледве вдавалося проїхати 5-6 км. Ще перед цією поїздкою група мріяла побачити мальовниче озеро Байкал. І таки побачила. Байкал причарував їх освітленою сонцем прозорою голубінню води, першим, ледве помітним ще багрянцем лісу на смарагдовому фоні гір. Крім Байкалу, милувалися озером Итик-кель (в перекладі з якутської “Священне”). По всій Якутії мали численні зустрічі з місцевим населенням. Пан Андрій розповідає, що в якутських будинках двері не замикають, там взагалі немає замків. Немає також злодіїв, а якщо й з’являється, то громада судить його сама. Золоте правило існує для якутів і в коханні. Якщо хлопець має дівчину, ніхто інший не має права її займати.
Усі труднощі: холод, хвороби, поломки мотоциклів, важка дорога, не відбили бажання у наполегливого мотоцикліста взятися за підготовку п’ятої, ще важчої подорожі. Це було у 1983 році. Маршрут проліг попередньою трасою на БАМ, а опісля через Казахстан, Киргизію, Таджикистан, Узбекистан, Азербайджан, Вірменію, Грузію і Крим. Це була чи не найзахоплююча поїздка. Мотоциклісти побували в багатьох історичних місцях. За плечима хлопці залишили 21 тисячу кілометрів. З приємністю згадують кілька прожитих днів в одному із сіл неподалік столиці Киргизії – Бішкека. Вони випадково завітали до садиби господаря-українця Віктора Юрченка. Він нащадок тих українців, які ще на початку ХХ ст. втекли до цієї далекої країни. “Яскраво сяяли зорі, потріскував хмиз у багатті, – згадує Андрій Мацевко, – у казанку варився куліш, а над киргизьким селом тими тихими місячними вечорами лунали українські народні пісні”.
Після цієї виснажливої поїздки, незважаючи на протести дружини Параскевії, пан Андрій запланував чергові мандри. У 1986 році вийшов на пенсію, і, зрозуміло, часу стало більше. Вже наступного, 1987 року вирушив у далеку дорогу, яка простяглася на 19 тисяч км. Знову Урал, а далі – Середня Азія.
На зламі 1980-90-х рр. далекі мандрі-вки тимчасово припинилися. В деяких країнах колишньої імперії точилися збройні конф-лікти, розвалювалася імперія, інфляція з’їла всі заощадження мотоцикліста.
Після здобуття Україною незалежності для Андрія Мацевка відкрився шлях до Європи. Тепер маршрут проліг у протилежному напрямку. На той час пан Андрій придбав новіший мотоцикл – “ІЖ-Планета-3”.
Першою була поїздка у 1996 році в Польщу і Чехію. На мотоциклі майорів синьо-жовтий прапор, а сам мотопробіг був присвячений п’ятій річниці незалежності України.
Чергову поїздку, влітку 2003 року, Андрій Мацевко вирішив здійснити слідами української присутності в Європі, з обов’язковими відвідинами могил героїв національно-визвольної боротьби українців. З паном Андрієм у поїздці була ще “Таврія” Теодора Адама і польський “Жук” Бориса Носаля, перероблений під мікроавтобус. Всі транспортні засоби прикрашали синьо-жовті прапори, а мотоцикл Мацевка – ще й червоно-чорний, бандерівський.
Андрій Мацевко готував мотопробіг до Великобританії, де мав зустрітися з українською громадою та ознайомитися з її діяльністю, оглянути історичні місця країни. На жаль, через тимчасову хворобу впертий і наполегливий мотоцикліст не може здійснити цей задум.
Юрій АТАМАНЮК,
м. Львів
| Comments: |
