Скільки ж можна гризтися?
Підпис відсутній
Дорогий наш Президенте, згадай ще про народ!
Пригадайте кінець 2004 року. З яким піднесенням, з якою надією ми кричали: “Ю-щен-ко, Ю-щен-ко!..” Просто захлинались від ейфорії і радості. І це зрозуміло. Після десятилітнього правління того рижого п’янички й інтригана, котрий знищив українське село, розпродав бандюкам і своїм лакузам Вкраїну, дикого свавілля на виборах ми підняли на владний олімп доброго, справедливого, демократичного президента. Свого в дошку хлопця, котрий стоїть за нашу мову, за відродження нації, за бідних, з надією, що пересаджає бандитів.
Не буду переповідати, що з цього вийшло, бо ви самі бачите не гірше за мене. На жаль, так ніхто не уздрів розрекламованих знаменитих десяти кроків назустріч людям, так ніхто з бандитів і не потрапив за грати. За цих неповних чотири роки бідні стали ще біднішими, а багаті – ще багатшими. Сказати, що всі розчаровані, то нічого не сказати. Народ задається приблизно одним і тим же питанням: кому ж тепер вірити, на кого надіятися, від кого чекати підтримки?
Бо ж з ніг усе стало на голову. Наш дорогий Президент нині абсолютно непередбачуваний і непрогнозований, і непослідовний. Колесніков, права рука Ахметова, котрий сидів під слідством, ратував у Сєверодонецьку за те, щоб порвати Україну на шматки, одержує з рук Віктора Андрійовича орден. За які заслуги? Може, авансом за те, щоб не створював Східно-Донецьку республіку або не крав більше універмагів.
Та й цього виявилося замало. Ющенко ще й став підробляти особистим шофером у Ріната Ахметова. Ви можете уявити, щоб Джордж Буш, будучи за кермом, возив по Нью-Йорку Рокфелера? Не можете. Я також. Або, скажімо, Путін – Абрамовича по Лондону. Ні, ні – ліпше по Чукотці. А потім приліг з ним у юрті і переночував.
Ніколи в світі такого не могло б статися. Бо є високий статус президента. Та й гонор би не дозволив. А з іншого боку, чому наш поводир нації може возити, ночувати у грошового мішка (котрий не вельми славно пахне і міцно тримає за горло Східну Україну), а от, скажімо, у Маньки із поліського села Ветли – ні. Вона що, гірша? Молиться на Вас, Вікторе Андрійовичу, голосувала за Вас, а дорогий Рінат – явно ні. Ви ж знаєте, що він вичворяв з Вашим “другом” Януковичем на виборах у 2004-му, та й зараз до Вас посміхається, а, напевне, тримає дулю за спиною чи у пазусі.
Звичайно, легко читаються ці ігри і з Богатирьовою, і з Ахметовим. Наш Президент хоче якось наблизитись до українського сходу. Бажання правильне, мудре, а виконання примітивне, нікудишнє. Таке відчуття, що після цих президентських реверансів Захід від нього відвернеться і Схід за ним не піде.
Пани б’ються, а в мужиків чуби тріщать
Кожного дня тільки включиш телевізор чи радіо, а там передають: Ющенко про Тимошенко таке сказав, а Юля про Президента таке. Луценко собі, Гриценко собі, Томенко собі, Балога собі… Так і хочеться рявкнути: “Люди, ви що, блекоти об’їлися?”
Недавно один чоловік порівняв наших державних очільників з притчею про баранів, котрі зустрілися на кладці в горах. Пам’ятаєте? Там ні один, ні другий не хотіли уступати і тріснулися лобами. Наслідок – обоє опинилися у прірві. Чи не подібне чекає наших ненаглядних Юлю та Вітю. Невже вас люди вибирали, йшли на барикади за вас, щоб ви там, наверху, робили посміховисько з України і з себе. Хто чув, щоб у цивілізованому світі керівники держав отак гризлися. А тут ще й з однієї демократичної команди. Дійшло до того, що бютівці блокували трибуну перед Президентом, не давали йому виступити. Дійсно, в роботі все буває, можуть траплятися якісь розбіжності. То не можна сісти за стіл, домовитися, усе вирішити? Ні, треба вивалити бруд на загал, неодмінно чубитися, отак ганьбитися.
Короля, кажуть, робить свита. Якщо президент щось робить не так, радники мали б підказати, підправити. Та де там! Виходить, що отой найголовніший з них, Балога, колишній завскладу, давно перетворився на Медведчука №2. Хоч він тихесенько шепочеться і шурхотить паперами на Банковій, а чути це по всій Україні. То ділить “Нашу Україну” (створює свою партію зі свояків і вірних слуг), то відчитує Тимошенко, то лізе в політику… Чи гоже це адміністратору?
Незрозуміла тут і позиція Президента, як, до речі, і в багатьох інших питаннях. То він каже, що Балога – це я, а то доводить, що той просто технічний працівник і до його слів не слід дослухатися.
Юля теж добренька. Треба було їй лізти в Київ, провокувати вибори? Не було чим зайнятися? В результаті одержала доброго облизня.
Складається враження, що високі державні мужі давно забули про свій народ. Для них головне не діло, економіка, а боротьба, вибори, інтриги, булава. Іде неприхована боротьба за владу, за сфери впливу. А опозиція з того всього сміється. Бо без будь-яких зусиль їм дістанеться перемога і вони будуть владарювати. А ви, гамнячі демократи, вже раз ославилися, люди вам повірили, тепер знову просвистуєте народну довіру й повагу.
Недарма кажуть: там, де три українці – чотири гетьмани. Гірка правда. А чи вартує ота преславута булава тих нужд і бідності, кривд і принижень народу, щоб отак за неї гризтися? Ніхто не думає про це. А варто було б! Бо люди просто дадуть таким правителям доброго копняка.
Євген ХОТИМЧУК
| Comments: |
