«Вісник і Ко» видав збірку віршів самобутньої талановитої Наталії Лабнюк

Старовижівчани знають Наталію Лабнюк, котра народилася і виросла в селі Мильці на Волині, по її віршах. Їх вона почала публікувати у місцевій газеті “Сільські новини” ще в дитинстві. Хоча чи було воно в неї, оте безтурботне дитинство? Бо ще немовлям залишилася сиротою при живих батьках. Мама її покинула на бабусю, а сама повіялася у світи. Своє переживання, душевні тривоги Наталка виливала на папері. Все життя мріяла про книгу віршів. І от нещодавно її мрія збулася: в друкарні “Вісника і Ко” вийшла перша збірка її поезій “Одинока незабудка”.

Презентував її головний редактор газети “Вісник і Ко” Євген Хотимчук у Милецькій школі, де й навчалася старовижівська поетеса. Зустріч, на жаль, проходила без авторки: доля закинула її в Росію, де знаходиться і тепер. Однак вона не втрачає зв’язок з рідною землею і хоче сюди повернутися.
Мабуть, чи не найбільше про життя Наталії Лабнюк знають журналісти Старовижівської районної газети “Сільські новини”, адже сюди вона часто приїжджала, виставляла на суд читачів свої вірші. Розповідала про своє нелегке життя в селі. Вихованням дівчини займалася бабуся (нині покійна), котра працювала в Милецькому будинку-інтернаті. Ще й зараз люди в селі говорять про неї як про чесну і порядну людину. Довгий час вона з дівчинкою тулилася по найманих квартирах. Згодом Наталка вийшла заміж за місцевого хлопця, жила в тісній хатині. Народила четверо дітей: трьох синів і доньку. Однак з чоловіком життя не склалося. І тут з Росії її покликала мати. Ніби спокутуючи свою провину, пропонувала доньці житло, говорила про можливість працевлаштування, заможне життя... І Наталка зважилася на переїзд: спродала нехитре майно – і вирушила в дорогу. Але в Росії знову зазнала розчарування й болю…
– Її зрадили рідні, в маминій оселі побачила пиятику. Тому змушена була покинути батьківський дім, знову шукати притулок по чужих людях. Хапалася за будь-яку роботу, аби тільки прогодуватися. Працювала на заводі, торгувала на базарі, писала вірші і малювала картини… І так вже вісім літ. Жила без прописки, без паспорта. Звісно, допомагали добрі люди, – розповіла редактор газети “Сільські новини” Наталія Фещук про долю милецької поетеси. – Однак Наталія не полишає надії повернутися в Україну. Надсилає з Росії до редакції нашої газети вірші. Місцеві музиканти на слова її поезій пишуть пісні.
– Талановитих людей треба підтримувати, – сказав під час презентації головний редактор “Вісника і Ко” Євген Хотимчук. – Про Наталію Лабнюк писав наш тижневик, в газеті також публікувалися її вірші. Звісно, я давно виношував ідею допомогти цій людині видати збірку поезій. Добре, що вірші зберегли в старовижівській газеті, що вони не розгубилися. Посприяв і підтримав це видання голова облдержадміністрації Микола Романюк, над книгою попрацювала команда “Вісника і Ко”, передмову до неї написав лауреат Шевченківської премії Василь Слапчук. І от збірка “Одинока незабудка” побачила світ. Багато віршів без хвилювання, сліз читати не можна. Адже вони присвячені рідному краю, людям, всьому, що близьке і дороге серцю… Один з них…
Місила паску на сльозах,
Біль серця виливавсь у вірші.
А у садках буяли вишні,
Туман котивсь, як сивий птах.
Місила паску на сльозах,
А на душі було так гірко…
Остання в небі згасла зірка,
А сонце всілося на дах.
Місила паску на сльозах,
Ніхто не бачив, як я плачу.
Солоні сльози і гарячі
Текли струмками по щоках.
Місила паску на сльозах…
– Наша школа листується з Наталкою, – сказала Олена Лазарук, завуч милецької школи. – Ми з дітьми працюємо над проектом “Мій край – моя історія жива”, де досліджуємо історію села, збираємо розповіді про відомих людей. Наталка – моя ровесниця, ми разом з нею ходили до школи. Бог нагородив її поетичним талантом.
– Дійсно, ми гордимося, що зі стін нашої школи виходять талановиті люди, – додала Любов Шаясюк, котра була вчителькою Наталії Лабнюк. – Я сама без сліз її вірші читати не можу. Якщо знайшлися люди, які видали її збірку, то, може, Бог допоможе їй повернутися в Україну.
– Не щодня, не щороку в селах видаються книги. Талановито написані твори часом довго лежать і припадають пилом через брак коштів. Пройде час, і, можливо, Наталія Лабнюк буде на Старовижівщині вашою Лесею Українкою, – зауважив редактор “Вісника і Ко” Євген Хотимчук на зустрічі з вчителями та учнями милецької школи.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

 

• Нравится
•