І оживає соломка в руках талановитої майстрині
Євгенія ДАНИЛЮК з онуком Володимиром
Вчитися ніколи не пізно
Чому так пізно почала? На це у неї своя відповідь: “Чесно кажучи, якщо я щось десь побачу раз, то маю цьому навчитися. Коли побачила, яка краса народжується із золотого стебельця в руках майстрині, і собі захотілося”. Аргументація жінки серйозна: “Я вичитала якось: “Давши людині таланти, Бог колись спитає, куди вона їх поділа?”
Вісім років тому, коли сама спробувала працювати з соломкою, зрозуміла, що одного бажання, яким би великим воно не було, замало. Звісно, не все виходило. Частіше відвідувала виставки видатних майстринь і не просто милувалася їхніми філігранними роботами, а й намагалася проникнути у таїни творчості. Хоча мала за плечима чималий досвід роботи у школі (вожатою і психологом), змінила свій вибір на трудове навчання і малювання. І охоче поїхала до Луцька на спеціальні курси при інституті вдосконалення кваліфікації вчителів. Там курсантам передавали свої вміння і досвід видатні майстри соломникарства Марія Кравчук із села Купичів Турійського та Галина Головченко із Рокинь Луцького районів.
Талановита учениця наполегливо осягала тонку науку не тільки композиції і техніки роботи з соломкою, а й правильної заготівлі сировини. Житня соломка має бути зрізаною впору – під час цвітіння і за сонячної погоди. На її гнучкість, пружність і пластику впливає навіть те, на якому грунті стебло росло. З наших пісних грунтів матеріал часто виходить з браком. До речі, в Америці і Європі працюють лише з пшеничною, а не житньою соломкою.
Сьогодні у її квартирі своєрідна експозиція виставки чи музею народної творчості. Розмаїтих робіт зібралося дуже багато. Найбільше – художніх картинок на тему природи. Півники, жар-птиці, журавлики та лебеді, корзини з квітами, яскраві у народному стилі побутові картинки на склі і сувенірні вази з черепашок, каскади-павуки із соломки, брилі та, звичайно, самобутні вишиванки.
– Які з ваших робіт користуються найбільшим попитом?
– Найчастіше замовляють козака на бочці, куполи храму, герб Ратного та сувенірних ангелочків, – каже господиня.
– Золоті куполи мають якийсь прообраз?
– Ці – ні, але я задумала серію “Береги мого дитинства”. Буду працювати над храмом Дмитрія Солонського, який є у Ратному, і такий же у моїх рідних Журавниках на Горохівщині, звідки я родом.
Кращі роботи жінки вже є у Польщі, Англії та Канаді, де є українська діаспора.
На «Співоче поле» – за натхненням
Знайома майстриня-килимникарка Ольга із Велимчого підбила Євгенію поїхати зі своїми роботами на “Співоче поле” до Києва. Незабутні враження привезла ратнівчанка зі столиці.
“Співоче поле”, куди з’їжджаються звідусіль щирі українці, подарувало жінці немало пам’ятних зустрічей та знайомств. Збирається Євгенія Олександрівна до Києва і цього літа. Навіть хоче взяти з собою внука Володимира, який захоплюється плетінням павуків із соломки. Дізнавшись, що про його бабусю будуть писати, відпросився з уроків, щоб не пропустити такої оказії.
А ще пані Євгенія їздить у Камінь-Каширський на “Берегиню” і в Малориту, що в Білорусі. До Києва теж дорогу знайшла.
– Що ж Вас так тягне туди щороку? – цікавлюся.
– Я за грошима не їду, душею там відпочиваю. Спостерігаю, що люди вміють робити, підмічаю, чи відвідувачам мої роботи до вподоби. Якщо цікавляться, значить, не дарма працюю.
Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
| Comments: |
