Чи била вчителька свого учня?
Підпис відсутній
П’ять років тому молода сім’я Жуковіних разом з бабусею та дідусем переїхала із Запоріжжя у Ратнівський район Волинської області. Дідусь Віктор Дордюк родом із Кортеліс, тож купили хатину у сусідньому селі Млиново. Батько Володі Сергій почав їздити на заробітки. А мама Лариса довго сиділа з маленькими дітьми, і нещодавно наважилася вперше поїхати з чоловіком до Росії, щоб заробити грошей для сім’ї. Перед від’їздом звернулася до директора НВК-ЗОШ І-ІІ ступеня Ольги Ковальчук та у райво з незвичною заявою: “Прошу захистити мого сина Володю Жуковіна від морального і фізичного насилля з боку вчительки – Галини Юхимівни Максимук”. А бабуся Лариса Юхи-мівна написала до редакції листа: “З першого класу керівник Галина Юхимівна б’є Володю і принижує. Я не можу зрозуміти, за що приїжджу дитину так гнобить доросла людина. Щотижня на шкільній лінійці його з найменшого приводу ганьблять. У класі він може стояти покараним цілий урок. Найстрашніше, що дитина не розуміє, за що ця зневага і нелюбов. Дійшло до того, що хлопець неохоче йде до школи. Хоча й любить людей і спілкування, почав замикатися у собі. Порадьте, як замість ненависті прищепити любов”.
На досвідченого педагога Галину Максимук, яка випустила уже не одне покоління з початкової шкільної ланки, ніхто досі начебто не нарікав, а навпаки кажуть, що дає хороші знання. І треба ж, щоб їй попався “міцний горішок” – дитина некерована, неординарна і дуже активна.
Діаметрально протилежні погляди двох сторін – родинної і педагогічної – на ситуацію. Бабуся Володі Жуковіна Лариса Юхимівна (до речі, має два економічні дипломи) стверджує, що в її онука усе прекрасно ладилося в садочку, і за якихось три місяці всі дітки вже розмовляли з ним російською мовою. Тоді її внук був лідером. Як стверджує бабуся, класовод Галина Юхи-мівна сприймає його як вискочку, не раз присікала за надмірну балакучість, обзивала “обманщиком” чи “вруном”.
Конфлікт виник і через те, що хлопчик, переходячи болісно з російської мови на українську, втрачав швидкість з техніки читання, бо запинався на великих та складних словах. І Галина Юхимівна йому порадила читати по складах. Мовляв, так швидше “вичитаєшся-виспіваєшся”. Це дуже образило учня з високою самооцінкою, і він пожалівся бабусі, як вчителька його принижує. Принижень завдає Володі і демонстрація вчителькою його зошитів перед класом та виставляння його на ганебне місце на шкільній лінійці, і часте вичитування за усякі провини, а тим більше, як каже бабця, піднята на нього рука – фізичне насилля.
Звісно, педагог категорично заперечує будь-яке рукоприкладство. Каже: “На прохання батьків я його посадила на першій парті, бо в нього дуже розсіяна увага, його треба пос-тійно повертати на урок. І з дисципліною у нього теж проблеми. Проте мама, яка відвідувала уроки півчверті, коли діти прибігали і казали, що Вова когось побив чи штовхнув, завжди старалася вигородити свого сина... Виходить, вчитель немає ніякого права, не може ніяк покарати дитину. Бо тільки одне з мого боку слово наперекір – і зразу доходить до конфлікту. То як мені реагувати, скажіть?”
Перебравши усі традиційні засоби впливу і навіть “дитячий” – ставлення у куток, Галина Юхи-мівна вдалася до колективного – записали з учнями у щоденнику: “Ніхто ніколи нікого не б’є!”
На жаль, у конфлікт втяглися окремі батьки та вчителі. А з метою самозахисту з’явився навіть на столі директора ганебний папірець нібито від третьокласників, які хочуть, щоб відгородили їх від некерованого Володі Жуковіна. Навряд, чи дітки без спонуки дорослих до такого додумалися б. Тим паче, що при розмові з ними без вчительки у присутності за-відувачки районним методкабінетом Тетяни Ганжі третьокласники не справляли враження вороже налаштованих до однокласника. Тут всі з усіма дружать. Правда, хлоп’ята, як півники, часто чубляться. Прикро, що Володя вдарив Іванку. “Розпікання” за це не дало ефекту.
Перша вчителька завжди найкрасивіша і найулюбленіша. Коли завела мову про це Тетяна Анатоліївна, щоб налаштувати третьокласників на приємні одкровення, троє з дев’яти учнів класу гірко скривилися. Значить, є серйозні проблеми.
Як бути? Де шукати вихід? А йти на пораду до педагога Василя Сухомлинського, який віддав своє серце дітям. Читати його бесіди, гнати геть від себе злобу і недоброзичливість, а пускати у своє серце добро, бо тільки воно має найбільший вплив на вразливі дитячі душі. І пам’ятати, що більше, ніж ремінець чи запотиличник, яким не місце у нашій школі, і ще раниміше шмагає моральний батіг.
Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
| Comments: |
