Задля розваги двоє бомжів-недоумків втопили чоловіка

Багато нарікань чується останнім часом з приводу того, наскільки знецінилося людське життя і яке хворе наше суспільство. Бідність, соціальна несправедливість, безвихідь аж ніяк не сприяють культивуванню в людських душах доброти й терпіння. Ростуть озлобленість й агресивність, які виливаються в нові злочини. А привід може бути зовсім дріб’язковим...
Той день для трійки бомжів, що поселилися на міському сміттєзвалищі, був схожий на багато попередніх. Так було вчора, і позавчора, і поза-поза...

Тридцятирічний Сергій з матір’ю жили на сміттєзвалищі впродовж трьох останніх років, а два місяці тому до них прибився Георгій з Віньковецького району. Кожного ранку усі троє вирушили на пошуки склотари та алю-мінієвого лому. На виручені копійки купували в основному випивку і закуску. 
У той день трійця почала пити з самого ранку разом із мешканцем ближнього села Леонідом. Полізли у воду, щоб наловити раків і обміняти їх на літр самогону. До уже добряче веселої компанії підійшов знайомий Сергія – Павло. Слово за словом, і через якусь дрібницю в нього з Георгієм спалахнула сварка. Той, не довго думаючи, вдарив гостя. Коли Павло упав, почав копати його ногами. До „розваги” із задоволенням приєднався Сергій: “Дай-но і я відведу душу”, – і собі почав руками й ногами гамселити закривавленого чоловіка.
Били довго – зламали ребро, понаставляли синців... Заспокоїлися, коли той знепритомнів.
Вирішили перепочити і випити ще. А побитий  залишився нерухомо лежати на землі. Якраз поруч із Леонідом, котрий на той час уже безпробудно спав.
– Напевно, ми його грохнули, – сказав Георгій. – Треба линяти звідси.
Трійця, підзаправившись, подалася на смітник, а бездиханного Павла вклали біля ніг Лео-ніда – нехай думають, що вони побилися.
– А ви знаєте, що свідків залишати не можна, – після тривалих роздумів десь на півдорозі сказав Сергій. – Льонька, напевно, щось бачив, і обов’язково настукає на нас в ментовку. Треба і його кокнути.
І чоловіки повернулися до місця, де покинули Леоніда з Павлом.
Їхні “товариші” лежали в тому ж положенні, в якому їх залишили: Павло все ще не прийшов до тями, а Леонід міцно спав. Отож, взяли його попід руки, поволокли до ставка і вкинули подалі від берега.
Чоловік, занурившись у холодну воду, миттєво протверезів і почав навколішках вибиратися на берег, де на нього вже чекали Сергій з Георгієм. Останній в руках тримав метрового патика, і щойно Леонід доповз до них, кілька разів ударив його по голові й знову зіштовхнув у воду.
– Ви що, я ж не вмію плавати! – закричав Леонід, голова якого була залита кров’ю. Але Георгій, тримаючи палицю в руках, наступав.
– Добий його, – крикнув Сергій, і Леонід тут же отримав ще один сильний удар в голову і  знову впав у воду. Він з жахом зрозумів, що товариші не жартують, і йому потрібно чимшвидше добратися до протилежного берега.
– Жорик, біжи туди, щоб він не вибрався, – наказав корешу Сергій.
– Швидше, швидше! – кричав він, увійшовши в мисливський азарт. Йому було цікаво, хто першим добереться до протилежного берега: Льонька з розбитою головою, чи п’яний як чіп Жорик.
А Леонід, намагаючись врятуватися, з останніх сил борсався у воді. Даремно він кричав, що не вміє плавати і просив допомоги. Сил вистачило, щоб доплисти лише до середини ставка...
– Повертайся, він уже потонув, – розчаровано гукнув Сергій товаришу, який вже пробіг півдороги. – Шкода, що все так швидко скінчилося.
Переконавшись, що Леонід дійсно потонув, разом з Марією, яка чекала їх на греблі, пішли звідси геть.
Убивць довго шукати не довелося. Наступного дня, коли, підзаправившись самогоном, пішли подивитися, чи лежить ще Павло на тому місці, де вони його залишили, зустріли в лісі незна-йомого чоловіка, який розповів, що біля ставка багато міліції. А ще, що хтось підпалив будку біля смітника (їхнє помешкання).
Арештували їх наступного дня. Селяни й дотепер дивуються, як могли затюкані бомжі, яких усі жаліли, зробити таке. Усі троє з першого і до останнього дня стверджували, що вбивати не хотіли, тільки провчити: ну, стукнули кілька разів.
Однак судово-медична експертиза встановила інше. Сергій неодноразово оглядався психіатрами та наркологом. Медики вказали на “легку розумову відсталість, олігофренію у стадії легкої дебільності та залежність від алкоголю, що вимагає примусового лікування”. 
Георгія свідки характеризували як “невиправну, неконтрольовану людину, особливо, у стані сп’яніння”. Чоловік закінчив 8 класів, дублював 5-й та 6-й, в армії не служив, судимий. Має трьох неповнолітніх дітей, долею яких не переймався ніколи. Коли ще жив у сім’ї, не раз потрапляв до міліції. Та й особливим інтелектом він теж похвалитися не міг. Судово-психіатрична експертиза виявила у нього “легку розумову відсталість з емоційно-вольовою нестійкістю”.
– Я побіг на другий берег ставка, – скаже на суді 34-літній чоловік, – бо хотів подивитися, допливе до нього Льонька, чи ні. А ще я просто хотів  похуліганити.
Обом злочинцям Хмельницький апеляційний суд визначив міру покарання 13 років позбавлення волі.
Ліна ПОДІЛЬСЬКА,
Хмельницька область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>