«Ми не стали багатшими, ми стали заможнішими»

Онисія ПАНАСЮК: «Нелегка селянська ноша»

Онисія ПАНАСЮК: «Нелегка селянська ноша»

Онисія Панасюк із села Прохід Ратнівського району на Волині другий рік на пенсії. Але спокій їй тільки сниться. Вже 14 літ вона фермерує. І ладна кинути ту справу, але каже, що назад вороття нема, і вона далі тягне того селянського воза (бо ж для чого стільки техніки придбала?) Крім того, Онисія Євдокимівна очолює на Ратнівщині асоціацію фермерів. Головна проблема, над якою ламають голову її колеги: що сіяти, що потрібно державі?

Від різноробочої –  до голови колгоспу

Своє селянське фермерське господарство “Бурок” Онисія Панасюк назвала на честь урочища, де отримала в користування у 1994 році 30 гектарів землі.
– Перша хвиля фермерства в Україні була у 1992 році. Тим, хто почав раніше працювати на себе, пощастило. Адже бувало, людина взяла кредит на трактор. Пішла інфляція – і віддавала вже державі за техніку стільки грошей, як кілька місяців тому коштувала хлібина. Адже чому дехто в той час мільйонером став? Бо вчасно зорієнтувався в ситуації. Отож ті, хто у нас почав хазяйнувати у 1992 – трохи багатші. Хоча на Поліссі не дуже розмахнешся із сільським господарством, бо складні кліматичні умови, – каже фермер.
Її земля знаходиться за 12 кілометрів від хати. Добирається жінка туди або велосипедом, або трактором. На техніці вона розуміється добре. Адже свій трудовий шлях починала різноробочою, згодом отримала диплом тракториста і в зразковому радгоспі “Ратнівський” орала землю, обробляла трактором картоплю. Виконувала і складнішу роботу – складала механізовано скирти. Згодом очолила бригаду. Працювала у колгоспі в Здомишлі, а потім очолила господарство в селі Прохід. На той час якраз почалася Горбачовська перебудова. Хоч жінка і була вимогливою, не терпіла п’яниць, любила дисципліну, але люди обрали керівником іншу людину.
–  Ніхто не зважив на те, що ми вже мали тоді мільйон прибутків, – згадує ті часи жінка. – Тому я вирішила працювати тільки на себе. Може, дехто зараз мені і заздрить, адже важкою працею з чоловіком нажили комбайна, вантажну машину, плуги, сівалки, косарки, борони, трактор. Часом навіть поїсти немає коли приготувати. Вкину щось в рот – і побігла в поле. Особливо важко, коли збір врожаю, – ділиться своїм життям Онисія Євдокимівна. – А скільки нервів пішло за всі ці роки фермерування! Тримала по 12 свиней, по кілька бичків. Всі роботи виконувала вручну, носила величезні відра, бо ж меха-нізації вдома в сараях немає. Але м’ясо домашнє закупівельники не цінують, хочуть його в того селянина забрати за безцінь. Сію тепер в основному зернові – пшеницю і жито. Зібрала, продала – і є якийсь гріш. Перестала вирощувати цукрові буряки (здавала в сезон по 200 тонн). Але з кожним роком ставало все невигідніше їх сіяти. Обдирають переробники селян, як липку. За тонну коренеплодів у Ратнівському районі кілька літ тому давали 70 кілограмів цукру, минулого – 59. Інакше як знущанням це не назвеш.

Чия картопля краща: турецька чи українська?

Вирощувала Онисія Панасюк і моркву. Напрацюється біля неї, а прийде час продавати – по 15 копійок за кілограм пропонують. Не одна тонна за хлівом згнила. Тільки минулого року ціна на цю продукцію була вигідною для селян. Але ж якби-то знати, що ростити!.. На картоплю жінка також махнула рукою. Роботи біля неї багато, а прийде осінь – ледь за гривню можна збути.
– Головна проблема на селі, – зауважує фермер, – це збут продукції і ціна на неї. Хіба це нормально, коли завозять м’ясо з Аргентини чи Парагваю? Картоплю українці їдять турецьку і польську. Це ж абсурд. Якби на наш ринок не потрапляла чужа, невідомо якої якості продукція, то хіба б ми не наповнили наші прилавки хорошою свининою чи телятиною, картоплею, капустою та морквою? Складається враження, що це політикам вигідно, щоб в Україну ввозили продукти харчування з усіх усюд, аби ми, селяни, бідували. Мені шкода й того шахтаря зі Сходу. Бо я працюю на землі, а він – під нею. І також змушений купувати продукти втридорога. Тому ціни повинна регулювати держава. Скажімо, сільгосппродукцію дотувати, щоб селянин мав хоч якийсь прибуток з вирощеного, інакше не зможе розвиватись його справа. А той шахтар чи вчитель щоб купував продукти харчування за доступною ціною. А то ж виходить якесь замкнуте коло. Наведу такий приклад. Я проживаю у колгоспній хаті, за яку сплатила гроші тільки минулого року. Скільки я свиней здала, щоб заощадити якусь ко-пійку. І, думаєте, по скільки я вгодованого півторарічного кабанця продавала? По двісті доларів. А м’ясо з нього якісне. Та хто це оцінить? Мені якось один бізнесмен каже: “Нащо тобі ця морока – зерном, буряками, молоком свиню годуєш. Візьми премікси, стимулятори росту, і за шість місяців буде вгодована тварина”. Тому вже давно в державі треба на продукції писати, на чому вона вирощена, так як це є у цивілізованих країнах (звісно, якщо ми до таких хочемо потрапити).
Сьогодні на Ратнівщині – 18 фермерів.
– Це рахується…– каже жінка. – Фактично тих, хто дійсно господарює, менше. Дехто реєструється фермером тільки для галочки… А справжні господарі вже спробували і лікарськими рослинами займатися, і садівництвом, і овочівництвом, і цукровими буряками. Тепер подумують про ріпак. За роки фермерування ми, як бачите, багатіями не стали. Правда, стали заможнішими. Прийшла весна, і, як завжди, у наших фермерів головоломка: що сіяти?
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи Комаровського

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>