Село від голоду врятував… голова колгоспу

Іван ОСАДЧУК працював головою майже до смерті

Іван ОСАДЧУК працював головою майже до смерті

Нова Чортория – найбільше село у Любарському районі Житомирської області. У вересні біля сільської ради тут відкрили пам’ятник колишньому голові колгоспу Іванові Осадчуку, який помер сорок чотири роки тому, у грудні 1963-го. Прожив він лише 62 роки. Здавалося б, рядова подія місцевого масштабу – вшанування пам’яті керівника. Чим же заслужив таке визнання своїх односельчан строгий та вимогливий голова колгоспу, який найбільше не любив ледарів та підлабузників. За його керівництва колгосп імені Мічуріна став одним з найкращих в Житомирській області. У радянські часи було багато передових господарств та розумних голів, проте ніхто їм пам’ятників не ставить. Але в Новій Чорториї вдячні нащадки не забули, як Іван Осадчук рятував своїх односельчан від голодомору. Цей унікальний факт повинен стати надбанням вітчизняної історії. Судіть самі: у страшні 1932-1933 роки в українських селах люди пухли і вмирали від голоду, і лише в цьому всі вижили. У списках жертв немає жодної людини з Нової Чорториї, хоча, як свідчать документи, населення Любарського району тоді скоротилося на 30 відсотків.

Зерно і горох ховали в колгоспній конторі під підлогою
Колишня голова сільради Галина Іщук, яка була ініціатором увіковічення пам’яті свого земляка, живе на вулиці Івана Осадчука. Кажуть, він найбільше любив саме цю сільську вуличку, хоча його будинок був на іншій.
– Думка зберегти пам’ять про Івана Сидоровича з’явилася у мене, коли після закінчення педінституту працювала в школі вожатою, – розпочала нашу розмову Галина Петрівна. – Ми почали збирати матеріали і боротися за присвоєння нашій піонерській дружині імені Осадчука. Це було ще в середині 1970-х років. Говорили про нього як про людину, яка дуже багато зробила для розвитку нашого села. Під його керівництвом тут збудували всі господарські приміщення, цегельний завод, корівники і той млин, який вже розвалили. Звичайно, тоді про голодомор не згадували, але почесне звання присвоїли. І сучасна піонерська дружина, яка є в нашій школі, також носить ім’я Івана Осадчука.
Народився він у 1901 році в селі Нова Чортория в родині селянина-середняка. Коли хлопчикові було чотири роки, помер його батько. Кажуть, що Іван Осадчук закінчив тільки два класи місцевої школи. У роки громадянської війни воював у Червоній армії, а після демобілізації у 1924-му став головою сільської ради у своєму селі. Згодом працював головою кредитного товариства, головою райсуду земкомісії. У 1930 році комуніст Іван Осадчук у Новій Чорториї організував і очолив колгосп «Червоний фронтовик».
 – Наше село унікальне тим, що у ті страшні часи всі селяни вижили саме завдяки Іванові Сидоровичу, – продовжила пані Галина. – У роки голодомору багато бід та страждань зазнали люди, сусідні села майже вимерли. А в Новій Чорториї, незважаючи на тотальний контроль та партійний тиск згори, голова колгоспу примудрився так організувати роботу, що мав можливість годувати людей. Яким чином? Він налагодив тісний зв’язок з Миропільською військовою частиною. Старожили розповідали, що саме військові багато допомогли. Осадчук зумів зекономити хліб, щоб весь не вивезли. На території теперішньої комори була їдальня, в якій годували всіх людей, хто працював в колгоспі. А діткам давали пайок додому.
Уявляєте, як Іван Сидорович ризикував, у нього був вибір: або виконувати партійні плани, або зберегти село. За приховування зерна могли одразу розстріляти, радянська влада з цим не панькалася. Просто неймовірно, але ніхто не написав донос на голову колгоспу. Очевидно, Бог вберіг його. 
До нашої розмови приєдналася місцева жителька Тетяна Іванівна Остап’юк, яка тоді була дитиною, але знає про ці події з розповідей своїх батьків:
– Мені мама розповідала, що Іван Сидорович, аби було чим годувати людей, в колгоспній коморі під підлогою ховав зерно і горох, уповноважені з району ходили по хатах забирали. Він їх скрізь водив, все показував. Адже при своїй посаді він мав би їм допомагати. Коли вони їхали, то люди брали той горох і варили. З військової частини привозили відсів. В яслах у котлі готували баланду і всіх людей годували. Ось такий був Осадчук. Біля нас село Коростки, то там майже ніхто не вижив, вмирали цілими сім’ями. Бо у них не було такого голови. Всіх людей звезли в одну яму… Скажу по правді, Осадчук ледачих не любив і з ними не панькався. То вони на нього всяке казали. Мої батьки все життя в колгоспі на совість працювали, то завжди мали заохочення від голови.

Вижити допомагала духова музика
Іван Сидорович дбав також і про культурний розвиток рідного села, тож організував духовий оркестр. Недаремно на пам’ятникові Осадчуку вибиті ноти – на знак вдячності за ще одну благородну справу.
– Ми святкували 75-річчя нашого оркестру, який і зараз існує, – продовжила Галина Петрівна. – Голова колгоспу привіз з військової частини кілька професійних музикантів, щоб вони навчили селян. Можливо, це звучить парадоксально, але старожили розповідали, що в часи голодомору музика допомагала їм вижити. Нам це, мабуть, зараз важко зрозуміти, але так було. Дехто може назвати це бенкетом під час чуми, та завдяки музиці люди не втрачали віру.
Нам вдалося поговорити з Ольгою Архипівною Жук, яка добре пам’ятає всі подробиці тих подій. Почувши запитання про Осадчука, вона емоційно сплеснула в долоні і сказала:
– То вже добра людина була, діти, вам не передати! Ось тут його хата була за криницею. Іван Сидорович привозив дерть і борошно з військової частини. А Сак Березенський варив їсти. Він ще за царя був кухарем в армії. Тим людям, які працювали на полі, підвозили їжу. А всі маленькі дітки  були в колгоспних яслах, і там їх годували. Жодна людина не вмерла. Хай Бог мене покарає, якщо я обманюю, – після цих слів жінка перехрестилася. – Не любив Осадчук брехунів і підлиз. Справедливий був чоловік. Він за народ стояв. Коли почалися репресії, то в 1938 році і його забрали. Тоді в Новій Чорториї всі люди вжахнулися. Такого чоловіка арештували! За що? Але в нашого голови був друг Кіндрат Чумак, який його витягнув. Не знаю, яким чином, але через два тижні Іван Сидорович вернувся в село.
І від цієї страшної «м’ясорубки» його вберіг Бог. А ще згадують, як голова із самого ранку пішки обходив всі поля і приходив на нараду в контору, вже добре знаючи ситуацію і що потрібно робити.

Іван ОСАДЧУК працював головою майже до смерті

Іван ОСАДЧУК працював головою майже до смерті

Комуніст заборонив працювати у святу неділю
Під час Вітчизняної війни Іванові Осадчуку довелося повоювати. В 1943 році його демобілізували. І на фронті його Бог вберіг. Іван Сидорович знову очолив колгосп. Головуючи вже у 1950-х роках, в часи войовничого атеїзму, комуніст Іван Осадчук несподівано для всіх категорично заборонив працювати в колгоспі у неділю. І сталося це після однієї незвичайної події. Якось голова колгоспу був на полі, приліг відпочити під деревом. Йому явилася жінка: змучена, порубана, вся в крові. Він запитав її: «Ти хто така?» А вона каже: «Я – Свята Неділя». «А чого ж ти така пошарпана і нещасна?». «А якою ж я буду, якщо ви мене постійно рубаєте, ріжете», – відповіла жінка. І після такої розмови Осадчук заборонив будь-яку роботу в неділю та у великі православні свята.
У селі люди розповідали, що Іван Сидорович міг спересердя і заїхати межи очі. Бувало, що дехто «вилітав» з контори після гострої розмови з головою. Односельчани не ідеалізують його, але поважають. Вже після війни колгосп «Червоний фронтовик» був одним з найкращих в області, і за високі врожаї йому у 1951 році присвоїли ім’я Мічуріна.
Майже до смерті Іван Сидорович працював головою. Кажуть, що помер несподівано. Ніби сильно хтось образив Осадчука, коли він уже став пенсіонером. Іван Сидорович хотів, щоб в коморі дали йому цукру, а там сказали: «Заплати гроші». Таке ставлення різко підірвало його здоров’я. Не беруся стверджувати, що це дійсно так, але таку версію мені розповідали старші люди.
Щодо особистого життя Осадчука, то він не був однолюбом. Він любив жінок, і вони йому відповідали взаємністю. 
– Кажуть, що на відкриття пам’ятника приїжджала донька Івана Сидоровича, яка зараз живе у Києві? – цікавлюся у Галини Петрівни.
– Я також чула, але мене не запросили. Відкриття було 12 вересня – у нашому селі в цей день престольний празник. Ми на сесії і на сході села давно говорили про спорудження пам’ятника. Я збирала кошти, коли працювала сільським головою. Перший внесок – тисячу гривень – зробив народний депутат Віктор Розвадовський. Наші односельчани давали, хто скільки міг. Якщо ми вшановуємо жертв голодомору на державному рівні, то Іван Осадчук вартий пам’ятника за те, що в нашому селі таких жертв не було. Ніякої фінансової допомоги від адміністрації ми не отримували – були залучені тільки благодійні кошти. Прикро, що мене не запросили на відкриття, але я за славою ніколи не ганялася. Головне своє завдання виконала – у нашому селі є пам’ятник видатному землякові. Хочу звернутися через газету до Президента України Віктора Ющенка з проханням присвоїти посмертно звання Героя України Іванові Сидоровичу Осадчуку. Він це заслужив. Я думаю, всі депутати нашої сільської ради готові підписатися під таким зверненням. Якби тоді більше було таких голів колгоспів, то, може, не вмерло б стільки людей від голоду. Ризикуючи своїм життям, він врятував сотні. Хіба Іван Осадчук не вартий такого високого звання?    
 

***   
Іван Сидорович Осадчук вже давно став легендою не тільки у своєму селі, але й у всьому Любарському районі. Нам дуже хочеться, щоб про нього дізналася вся країна. Україна повинна знати своїх героїв. Нещодавно на телеканалі «Інтер» розпочався проект «Великі українці». Мене аж пересмикнуло, коли серед претендентів прозвучало ім’я україножера Володимира Щербицького. Безперечно голова колгоспу з Нової Чорториї більше вартий такого звання, бо він дійсно Великий Українець. Іван Осадчук здійснив подвиг, ризикуючи власним життям, і вдячні нащадки про це не забули. Адже людська пам’ять незнищенна.
Кость ГАРБАРЧУК,
Житомирська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>