Біля оновленої ікони святого Миколая у домашній церкві зцілюються люди

Олександр ЄВТУШОК біля оновленої ікони

Ченці порадили: образ  з хати виносити не можна

Подружжя Євтушків радо зустрічає кожного, хто приїжджає в їхній скромний дім. Вони знають, що приводить паломників до святині в основному біда. Не питаючи хто і звідки, після молитви біля ікони вони нагодують кожного обідом (бо негоже відпускати гостей в дорогу голодними). Олександр Адамович родом з Рожищенського району. 27 літ пропрацював у Нововолинську на шахті. Удостоївся звання “Почесного шахтаря”. Бо трудився, як сам каже, по-Божому. За довгі роки роботи під землею заробив шахтарську легеневу хворобу “селікоз” і став інвалідом.
– Я насилу по світі ходив, людей вже не впізнавав, – розповідає. – Однак саме тут, у Стовбихві, позбувся цієї хвороби, здоров’я покращилося. Маю без одного вісімдесят літ. І рентген не роблю, бо легені не турбують – очистилися.
Саме у цій хаті народилася Олександрова перша дружина Олександра та її сестра Анна, яка і доживала тут віку. 
– Коли Анна померла, ми приїхали з Нововолинська на похорон. Батюшка ще тоді сказав, дивлячись на образ святого Миколая: “З ним щось буде відбуватися… І он скло на іконі побите, вставте нове…” Ми його замінили. А коли приїхали на сороковий день після смерті Анни, то побачили на іконі сяйво, і вона, колись тьмяна, стала, як нова, – розповідає Олександр Адамович. – Я нікому про це не розповідав. Дружина казала: “Давай заберемо в Нововолинськ”. Але вирішили порадитися з ченцями Почаївської лаври, що ж робити. Вони нам сказали, що святий образ з хати виносити не треба, він повинен передаватися з роду в рід.
Скільки років цій іконі, ніхто достеменно не знає. Кажуть, що дуже давня. Її привезли з Бессарабії батьки покійної Анни у 1942 році (село вивозили у Молдавію, бо неподалік Стовбихви, у лісі, був полігон, і жити тут заборонялося). Знайшли ікону в Бессарабії на смітнику. Віруючі волиняни привезли її додому. Хоч раму поточив шашіль, але сам образ дійсно сяє.
– І ми з дружиною через ікону повернулися в її рідне село Стовбихву, – продовжує Олександр Євтушок. – Спочатку йшли односельці, а згодом зі всієї області почали до нас їздити, щоб прикластися до ікони. І так уже 13 літ.
Недовго прожили Євтушки у Стовбихві разом. Олександр Адамович овдовів п’ять літ тому. Дружина хворіла на цукровий діабет. Якось заболів зуб.
– Я хотів його витягнути, бо завжди і собі, і дружині зуби рвав, – продовжує господар дому. – Але не наважився. Вона поїхала до фахівців у Нововолинськ. Вирвала зуба і… померла. Уявляєте, якби я її дохторив… Після цього Бог послав мені ось таке сонечко, – і Олександр Адамович посміхається до своєї теперішньої дружини Надії Олександрівни.
– Я також родом з цього села, – продовжує жінка. – Теж жила у Нововолинську. Навіть дружили з Євтушками. У мене помер чоловік, в Олександра – дружина. І так угодно Богу, що мені на старість треба доживати тут…

«Снів більше  не бачитимеш…»

Олександр Євтушок все життя ходив у церкву. В той час, коли інші шахтарі вільний час проводили за грою в шахи, йшли в буфет на пиво, Адамович поспішав у храм Божий. Друзі часто казали: “І за нас постав свічку…” Він і зараз щодня вичитує у своєму домашньому храмі вранішні та вечірні молитви. До речі, тут раз в місяць священик із сусіднього села відправляє службу, на яку приходить дуже багато людей.
– Все більше їдуть сюди з інших областей, навіть з Києва були, – каже Олександр Адамович. –  Ой, які тільки проблеми люди мають. Багато батьків з маленькими дітьми прикладаються до образа Миколи Чудотворця. Я кажу їм: допомагає ікона не всім, а тільки тим, хто з вірою до неї припадає. Був випадок, коли до неї підступив чоловік напідпитку, і вона трохи потьмяніла.
Віруючою людиною була і мама Олександра Євтушка.
– Коли батька у роки Великої Вітчизняної війни забрали на фронт, мама заложила піст. Тоді нам явилася жінка в білому і сказала: “Бережи, Олександрочку, маму, Адам прийде додому неушкодженим…” – щиро каже Олександр Адамович. – Так і було, батько повернувся з війни живим-здоровим. Іншого разу вона мені сказала: “Скільки житимеш, не бачитимеш снів, бо у них нечистота…” Я сплю, і мені справді нічого не сниться…
У розмові зі стовбихівським господарем незвичної оселі ми довго говорили про факти зцілень. “Все дається по молитвах”, – переконаний Олександр Адамович. Наприклад, приїжджав до нього хлопець, який не міг рухати руками (побили в армії).  Він настільки вірив у своє одужання, що зцілився і тепер живе повноцінним життям, одружився, має дітей. Дівчат, а особливо вагітних жінок, які курять, Олександр Адамович називає “самогубцями”. Таким він зразу каже: “До побачення”.
– Взагалі людська нетерплячість, пристрасть дуже шкодять душі. От дивуються, чому дітки каліками народжуються? Бо батьки не задумуються, коли зачинають їх, який це день. Дитина, зачата напередодні великих свят – Пасхи, Трійці, перед середою та п’ятницею, може мати великі проблеми зі здоров’ям. І потім так багато потрібно душевних сил докласти, щоб хвороба відступила… Вірити треба щиро… – каже Олександр Євтушок.
…Вони живуть в хатині з маленькою кухнею та спальнею. Де зберігається оновлений образ Миколи Чудотворця – кімната трохи більша. Але паломникам і господарям у цій хаті не тісно. Вони й не помічають тієї тісноти, коли стають пліч-о-пліч на молитву.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•