Віталій Заремба: «Душею я завжди в селі»

На стіні в кабінеті першого заступника голови Волинської облдержадміністрації Віталія Заремби – картина, на якій зображено трактор, що оре поле після збору врожаю. А по лану ходять лелеки. Такі трактори в полі, либонь, вже й не їздять зараз. Але цю картину, яку йому подарував один товариш, Віталій Миколайович береже, не міняє на портрети політиків чи президентів, бо вона йому близька. Адже сам він, як каже, душею завжди в селі, бо не один рік працював у сільському господарстві. Тож напередодні професійного свята, яке працівники полів і ферм відзначатимуть у неділю, Віталій Миколайович ділиться думками, як живе сьогодні Волинь «аграрна», що потрібно, щоб відродити українське село.

Віталій Заремба народився 2 березня 1956 року в селі Іскра Рівненського району Рівненської області. Після закінчення школи вступив до сільськогосподарського технікуму, згодом – до Львівського політехнічного інституту, де здобув спеціальність інженера-механіка. Працював у господарстві «8-Березня» в селі Чаруків Луцького району інженером-будівельником, з 1981 року – заступник голови колгоспу імені Горького в селі Романів цього ж району. У тому ж році – директор реформованого акціонерного пайового об’єднання “Мрія”, що у Романові. У 1992 році призначений заступником представника Президента у Волинській області, начальником управління сільського господарства області. У 2002 році – директор СТзОВ “Романів”. З 2005 – перший заступник голови Волинської облдержадміністрації.
Заслужений працівник сільського господарства, нагороджений орденом “За заслуги” III ступеня.

Селяни Волині виробили більш як на два мільярди гривень продукції

Найбільше дорожить Віталій Миколайович званням заслуженого працівника сільського господарства, бо вважає, що він – людина села. І зараз добре знає, чим живуть всі ра-йони області, які господарства можуть порадіти успіхам, а які ледь животіють.
– Цей рік для Волині був складним. Погода вплинула і політика також, – каже. – Але попри все, за десять місяців ми маємо зростання осовних видів сільгосппродукції, зниження темпів скорочення поголів’я продуктивної худоби та збільшення поголів’я свиней і птиці. Аграрний сектор виробив продукції на два мільярди 641 мільйон гривень, що на 105 мільйонів більше, ніж минулого року. Виробництво продукції збільшилося у сільськогосподарських підприємствах на 7,8 відсотка, у господарствах населення – на п’ять.  В області практично завершено збирання зернових культур. Намолочено в усіх категоріях господарств 603,5 тисячі тонн зерна, включаючи й кукурудзу. Залишилося зібрати 0,3 тисячі гектарів цієї культури. Валове виробництво зерна очікується у межах 571 тисячі тонн у заліковій вазі, що на 46,6 тисячі тонн більше, ніж 2006 року. Є успіхи й у тваринництві. За січень-жовтень усіма категоріями господарств реалізовано на забій 81,6 тисячі тонн худоби та птиці, що на 12,7 відсотка більше, ніж минулого року. В агроформуваннях темпи приросту значно вищі – 27,5 відсотка. Ріст  виробництва м’яса відбувається за рахунок птиці та свинини.

Проведено сівбу озимих культур, завершується збирання цукрових буряків, яких вже є 923 тисячі тонн. Серед найважливіших досягнень року, що минає – підвищення економіки та ефективності господарювання. Тож очікуємо 80 мільйонів гривень прибутку (минулого року – 67 мільйонів).
– Сьогодні людей шокує зростання цін. Закупівельна ціна на сільгосппродукцію пішла вгору?
– Я радий, що накінець закупівельні ціни на продукцію, яку виробляють селяни, зростають, бо це відобразиться і на їхніх статках. Наприклад, в агроформуваннях області  середня реалізаційна ціна молока підвищилась на 457,4 гривні за тонну (це на 42 відсотки більше, ніж минулого року). Хоча я не схвалюю такого стрімкого росту цін (скажімо, тонна продовольчої пшениці минулого року коштувала 600 гривень, тепер – 1400), то хіба це нормально? Хоча на світовому ринку ціна на пшеницю також пішла вгору, бо на 30 мільйонів тонн зменшилися її світові запаси (планета голодає…) Тобто що б ми не робили, але те, що відбувається у світі, безпосередньо впливає і на наше вітчизняне виробництво. Наприклад, сьогодні Європа серйозно думає про додаткові види енергії. Нафта може скінчитися, а от земля буде. І на на ній можна сіяти кукурудзу, ріпак, цукровий буряк – культури, з яких роблять пальне. І воно значно дешевше, ніж виробництво нафти.
Якщо ж говорити про м’ясо ВРХ, то заку-півельна ціна на нього залишилась на тій же сходинці, що й минулого року, а свинина взагалі подешевшала. Дещо збільшилась собівартість курятини, бо зросла вартість концкормів. Тому давно назріло питання створення сільськогосподарських оптових ринків, їх інфраструктури. Бо якщо крупнотоварне виробництво може постояти за себе у формуванні ціни, то фермеру це робити значно важче. А сільський двір кинутий в руки посередника, котрий яку захоче, таку закупівельну ціну й встановить.
Держава поки що не відстежує, хто ж збирає вершки з праці селянина.

Ознака життя – це не тільки ферма, але  й відновлення ремесел та розвиток малого бізнесу

– Сьогодні багато хто говорить, що село спивається, деградує, нема роботи. Тож куди вона йде, наша колиска нації?
–  Це невдячна справа – давати комусь оцінку. Я краще зішлюсь на рахункову палату України, яка провела моніторинг використання коштів для соціального розвитку села, – продовжив Віталій Миколайович. – Отож вона дійшла висновку, що село катастрофічно деградує. Сьогодні в Україні тільки три регіони і Київ, в яких за дев’ять місяців смертність не перевищує народжуваність. Тобто в державі демографічна криза. Щодо Волині, то тільки в Любешівському, Камінь-Каширському, Ратнівському районах, містах Луцьку та Ковелі народжуваність краща. Село деградує не тільки через демографічну ситуацію. Воно найбільше постраждало від безробіття, соціально-економічних негараздів, які країна пережила. Село втомилося від невлаштованості, від того, що держава не змогла підтримати соціальну сферу. Сьогодні соромно говорити про півставки, наприклад, кульпрацівників. У них і ставка нікчемна, а половина – взагалі образливо. А приховане безро-біття серед вчителів? Хіба нормальним є те, що в медпунктах немає телефонного зв’язку і холодильників? Про яку якість послуг для селянина можна говорити. Я вже не кажу про дороги та торговельне обслуговування. Люди із сіл самотужки шукають собі заробіток і розраду. Всі негаразди відображаються на моральному стані сільського населення. Чи не тому у нас сьогодні на селі процвітає пияцтво. І вже з’явились любителі наркотичних речовин (кілька літ тому про це навіть не говорили, бо такого явища, як наркозалежність, на селі не було). І цього замовчувати не можна. А коли ми говоримо про села Волині, то вони такі різні. Село біля Луцька, Ковеля і в глибокому Поліссі, чи навіть у віддаленому Іваничівському районі, відрізняються. У нас два райони, Маневицький та Любомльський, взагалі не бачили газу. Хоч це і дороге задоволення, але це справа селянина, який вид палива йому вибирати. А ми, державні чиновники, повинні віднайти можливості, щоб запропонувати населенню щось краще. Тож до села повинна повернутися лицем держава, а точ-ніше все суспільство. Скажімо, Кабінет Міністрів України прийняв державну програму розвитку українського села до 2015 року. Сам документ прогресивний, але якщо його не наситити коштами, проблеми, які є в селі, не вирішаться. Нам, можливо, потрібно переймати досвід і сусідів-поляків, адже у них також були негаразди. Але разом з тим я проти багатьох доплат, якими держава дещо розпестила людей. У селах декого вже не можна змусити працювати, бо є лежні, які розучилися трудитись, а тільки крутяться навколо центру зайнятості, який платить їм допомогу по безробіттю. І більшого ці люди не прагнуть. Тому якщо говорити вцілому, то не тільки у селі, але й у містах люди люблять посидіти в барі, тобто дещо змінилися  їхні цінності.

Віталій Заремба переконаний, що на селі повинні існувати різні форми господарювання: і крупнотоварне виробництво, і фермерство, і одноосібне. Водночас не тільки навколо ферми має крутитися життя, але й варто підтримувати малий бізнес і підприємни-цтво, талановитих людей. Він впевнений, що треба відроджувати ремесла, створюючи нові робочі місця.

Ностальгія за льоном, але збільшаться площі ріпаку та кукурудзи?

Віталій Миколайович ствердно каже, що майбутнє – за вирощуванням ріпаку, кукурудзи. Наприклад, Ратнівщина знайшла себе, сіючи моркву. І тепер вся Україна знає, що тут високі врожаї цих овочів.
– У приватному секторі і надалі вирощуватимуть картоплю, бо все ж таки вона – другий хліб. Для того, щоб було сортопоновлення, чотири господарства Волині займаються насінництвом картоплі. Крупнотоварні вважають, що ринок насичений цим продуктом і немає потреби її вирощувати на великих площах. Щодо льону, то є державна та обласні програми підтримки цієї галузі, збільшуються площі культури. Однак щороку є одна проблема – реалізація трести. А точніше її ціна. Вже й китайці до нас приїжджали, однак всі пропонують ціну, яка нас не влаштовує. Дійсно, поліщуки люблять льон, оці безмежні сині лани, але, попри красу, ця культура трудомістка, вже й нема потрібної техніки. Занепало в області і хмелярство. Натомість приходять інші культури, які завойовують місце під сонцем. Пшениця, ячмінь, жито, ріпак – все це і надалі будемо вирощувати. Збільшуватиметься виробництво кукурудзи в тій зоні, де це можливо. І надалі розвиватиметься галузь тваринництва. Хоча у приватному секторі зменшується поголів’я корів, яких в основному тримають пенсіонери. Молодь тепер не хоче жити за «законами», які диктує ця тварина. Для покоління моїх батьків поняття корова було майже таким, як в Індії, бо вона – і годувальниця, і член сім’ї. Тепер же світогляд змінився.
– Нині багато розмов навколо генетично модифікованих продуктів. Чи є вони на Волині?
– Офіційно – ні. Був випадок у 90-х роках, коли на Любешівську сортостанцію була завезена невелика кількість генетично модифікованої картоплі, яку не їв колорадський жук. Однак її виробництво припинили. І надалі експерименти з генетично модифікованими продуктами не проводилися. У державних кабінетах ми про це навіть не говоримо.
– А як Ви ставитеся до скасування мораторію на продаж землі?
– Я, як людина певною мірою консервативна, вважаю, що є два бачення цієї проблеми: якщо говорити про обіг капіталу, то мораторій на землю – гальмо. Чим довше триватиме заборона, тим довше триватимуть спекуляції із землею. Другий бік медалі – немає законодавчої бази. Той законопроект, який є у Верховній Раді, краще не приймати, бо він не захищає селянина як власника землі, не захищає й орендаря. Сільськогосподарські землі, можливо, не повинні змінювати і свого призначення, а селянин повинен мати право на пожиттєву ренту. Тобто я за скасування мораторію, але щоб все відбувалося на законодавчому рівні. От в Росії є документ про продаж землі, але він недосконалий. Тому в нас це має бути найважливіший закон, який коли-небудь приймався у нашій країні стосовно села.
Чи не тому так болить душа Віталія Миколайовича за село, що й тепер він не полишає з ним зв’язку. Наприклад, у своєму рідному Романові, де він у 80-х роках запровадив нові форми господарювання, так званий госпрозрахунок, він і тепер знає, що сіють, які врожаї збирають, які трактори купують у товаристві “Романів”. Це господарство він очолив у 25-річному віці. З відсталого колгоспу за рахунок інновацій економічні показники стали одними з найкращих в області. Бо люди знали: якщо краще працюєш – більше й маєш. Наприклад, за рік керівник міг отримати 22 тисячі рублів, а свинарка – 26 тисяч. Цього не могли зрозуміти навіть в райкомі партії. Але це для людей був стимул. Тому й збільшувалися врожаї зернових, цукрових буряків.
– Ми збудували школі газову котельню, відремонтували спортзал, не відмовляли у благодійництві медпунктам та дитсадку, – розповів про своє хазяйнування Віталій Миколайович.
– Ваші земельні паї зараз у сільськогосподарському товаристві “Романів”?
– Так, мої і моєї дружини, яка там працює й зараз. Мені приємно, що ниви засіваються, збільшуються доходи працівників товариства (наприклад, сьогодні середній заробіток механізаторів становить 1000 гривень). Господарство купує нову техніку. Ось придбали іноземний трактор “Кейс”, який працює по 24 години на добу. Але нині є інша проблема в селі – висококваліфікованої робочої сили. Не стоїть на місці наука, тому і техніка на волинських полях працює більш досконала, європейська.
– У неділю – день працівників сільського господарства. Що б Ви їм побажали напередодні професійного свята?
– В усі часи, як повелося з діда-прадіда, напружена хліборобська праця була і залішиється  визначальною складовою розвитку держави, запорукою її процвітання. Тож ваші працьовиті руки, дорогі працівники полів і ферм, ваша природна мудрість, невсипуща працездатність, багатий досвід живлять сьогодні українську ниву, стверджуючи істину: якщо є урожай, то у народі – мир і спокій.
Нехай нива щедро колоситься, здоров’я міцніє, а трудові успіхи примножуються.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

 

 

• Нравится
•