Чи спорожніє Майдан
Підпис відсутній
До майданівської сільської ради входить, крім Майдану, ще Солотвин і Діброва. У трьох селах – 165 дворів, з них 30 хат-пусток, у яких люди не живуть, а тільки приїжджають городи обробляти.
– Нинішнього року народилося троє діток, а померло п’ятеро людей, – розпочала нашу розмову сільський голова Валентина Доменюк, яка очолює місцеву громаду уже третє скликання і добре знає найболючіші проблеми. – Зате вже зареєстровано три шлюби. Але жити в селі Солотвин залишилася лише одна пара. Молодь не хоче тут бути, адже перспектив немає ніяких. Люди виживають тільки за рахунок присадибних ділянок та здачі молока. Влітку місцеві жителі збирали чорниці. Вже й маршрутка до нас ходить тричі на день, сполучення нормальне, але їздити нікому. Із соціально-культурних закладів маємо три фельдшерсько-акушерських пункти, будинок культури та бібліотеку.
Колись у кожному з трьох сіл була початкова школа. Тепер навчальний заклад залишився лише у Майдані. У Діброві добротну двоповерхову, збудовану ще поляками у 1929 році, школу спочатку закрили, тому що не вистачало однієї дитини. А коли розпочалася кучмівська “прихватизація”, то будівлю розібрали. Тож люди стали вибиратися з Діброви. Немає школи – немає життя, так казали мені місцеві жителі. Тепер у цьому селі мешкають два десятки людей. І жодного школяра. У Солотвині школу закрили у 2000 році.
Здобути освіту тутешній дітворі непросто, бо потрібно поміняти три школи: початкова – у Майдані, дев’ятирічна – у Новому Мозирі, а середня – в Голобах.
Директор Майданівської школи Наталія Василівна Кульчицька ще 17 років тому приїхала в село разом з чоловіком Анатолієм Сергійовичем. Він родом з Луцька, але захотів працювати у волинській глибинці. 11 років очолював колгосп, а зараз – агроном місцевого СВК “Надія”.
Приміщення школи відремонтоване, чистеньке. Опалюється двома побутовими котлами, дров вистачає: допомогла сільська рада, а районний відділ освіти торфобрикет завіз ще влітку.
– Щороку кількість учнів зменшується, – бідкається директор. – У 2005 році в нас було 22 школярі, минулого – 19, а цього – тільки 15 учнів. Наступного року має бути п’ять першокласників.
Якщо збережеться така тенденція, то не важко порахувати, що через десять років взагалі не буде кого вчити. Зате у цій маленькій сільській школі до кожної дитини індивідуальний підхід – і всі школярі добре вчаться.
Але вчительці досить непросто проводити уроки, коли є класи-комплекти, адже постійно треба перелаштовуватися.
– У нас немає іншого виходу, адже дітей небагато, – каже Наталія Василівна, – одночасно два класи навчити, подати матеріал з різних тем. У нас всі учні талановиті та здібні, – з гордістю каже директор. – Ми возили наших діток на екскурсію в Луцьк – це для них була незабутня подія, а ще відвідували музей Лесі Українки в Колодяжному.
Зараз важко сказати, чи залишаться ці дітки жити у Майдані. Не хочу видатися песимістом, але, думаю, спорожніє Майдан, і будуть стояти хати-пустки, дивитися на світ немитими шибками. А колись же тут буяло життя, справляли весілля, народжувалися дітки. Старше покоління доживає вже віку в Майдані, а молодь втікає поближче до цивілізації. Адже в селі роботи хорошої немає. Поки не буде державної підтримки, будуть безлюдними наші Майдани.
Мені казали – до села потрібно прокласти нормальну дорогу, можливо, тоді щось зміниться...
– Це – найболючіша проблема, – каже Валентина Анатоліївна. – Молодь покидає село. У нас офіційно один безробітний, люди просто не хочуть ставати на облік, бо менше клопоту – не треба їздити в Ковель у центр зайнятості. Сподіваємося, що, може, проведуть газ, тоді з’явиться якийсь інвестор, який захоче взяти землю. У нас стоїть величезний свинарник – практично нове приміщення. Бери й господарюй.
Я поцікавився у сільського голови, чи їхні селяни були на Майдані в Києві у 2004 році?
– Із самого Майдану ніхто не їздив, – каже пані Валентина, – але з нашої сільської ради, із сусіднього Солотвина, були два хлопці.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
