Друга черга обіцянок?

У червні працівники газети “Вісник і Ко” побували у Шацьку. Тоді голова райдержадміністрації Леонід Кислюк рапортував, що до 25 червня закінчиться будівництво другої черги очисних споруд, які забиратимуть стоки урочища Гряда і самого Шацька. Загалом перекачуватиметься близько 400 кубічних метрів відходів. Але минуло літо. І схвильовані жителі Шацька зателефонували до редакції нашої газети: “Все це були лише слова, а з травня в урочищі Багно (неподалік знаходяться очисні) стоїть сморід. Притому такий, що доходить до осель”.

Зникла і риба, і жаби

Житель Шацька Іван Терета народився на печі в маленькій хатині біля озера Карасинець. Той куток йому сниться донині. Якось дивно сниться: то церква неподалік без куполів, то смердючі калюжі на місці, де зараз Карасинець. “Церкву на тій горі, де мало бути кладовище, так і не збудували, бо ми “відвоювали” для цвинтаря інше місце, – каже Іван Петрович. – А от щодо озерця… При такому ставленні до природи воно дійсно стане калюжою…”

– В урочищі Багно щоліта ходить кілька десятків корів, які навіть води в тих канавах не можуть напитися, бо смердить, – сказав Іван Терета. – А я пам’ятаю, як ми тут рибу ловили. Її стільки було – аж кишіло…
Катерина Цюп’яшук сказала, що неприємний запах з води влітку чути навіть біля її хати (а це за півкілометра від урочища Багно). У спеку вода аж зелена…
Наталія Гаврось живе у Шацьку з народження. На цьому кутку – 50 літ. “Хіба той сморід для здоров’я? – запитала. – То для вреда і скотині, і людям. Маю корову. На пасовищі смердить, а куди поженеш худобину? Земля раніше була чиста. А зробили з меліоративної канави стічну, то й проблеми маємо…”
– Тепер на цій місцині навіть жаби не побачиш, не те що в’юнів чи щук, – додав Леонід Цюп’ях. – Приїхали б ви влітку, то й не підійшли б до канави. Я через неї навіть не міг конем переїхати – не хоче йти, бо смердить. А якось мій собака вліз у ту водойму, то біля нього стояти не можна було – тхнуло, як з туалету. Очисні не справляються з роботою, тому ту брудну воду випускають у канаву, яка колись була меліоративною. Ото й стікається той непотріб в час пік, коли заповнена Гряда на озері Світязь, просто в наше урочище, де ми випасаємо корів. А Багно з’єднане з озерами Карасинець та Озерець. Чи не загубимо і їх?
– Хтось немудрий додумався ці очисні споруди розмістити тут, – додає Іван Петрович. – Якщо озеро Світязь – загальнодержавна перлина природи, й сюди приїжджають відпочивати високопосадовці, іноземці, то очисні треба було взагалі виносити за територію національного парку. Інакше ми можемо загубити й урочище Багно, й озера Карасинець та Озерець, біля яких росте дуже багато журавлини, а в лісах – грибів. Додумались тут  розмістити очисні, неподалік – смітник, стихійні кар’єри, де беруть пісок на будівництво (й нікому до цього немає діла), місце для кладовища. Правда, воно спочатку було відведене на іншій території, взагалі непридатній для цвинтаря, і там не можна було й землі вкопати, бо глина, але ми переконали владу, щоб дали місце для цвинтаря в більш придатному для цього місці.

Вода з джерела виводить з нирок пісок та розбиває каміння

…Петрові Редьку сімдесят сім літ. До нього люди з цього кутка ставляться з повагою, адже дідусь розчищає замулені джерела. Ось і на гірці поблизу урочища Багно він облагородив цілюще джерельце.
– Приїжджають сюди не тільки жителі Волині, але й зі Львова, – зауважив Іван Терета. – Беруть воду, бо вона виводить з нирок пісок та розбиває каміння. Такі місця берегти треба, а не тулити сюди що завгодно. На Водохреща священик освячує її.

А Петро Михайлович поважно каже:
– Там багато людей вже зцілились. Я не одного приїжджого туди водив. Один з них, попивши тієї води, сказав, що йому зразу стали боліти нирки, а згодом пішов пісок.
– Наш Михайлович не тільки джерела чистить, але й людей лікує…– кажуть в один голос пенсіонери.
– Що там я лікую, трохи на травах знаюсь. У пожежній працював. Хлопці карти грали, а я книги з фітотерапії читав, то й трохи знаюся на лікарських рослинах. А от це урочище мені шкода, бо не вбережуть його… Риба уже зникла… – із сумом каже Петро Михайлович. – Невже влітку тут знову смердітиме?
Володимир Краб, оператор очисних споруд Шацького комунгоспу, який чергував у той день на об’єкті, сказав:
– Якщо добудують другу чергу очисних, то в день перероблятиметься 400 кубів нечистот, а нині – 200 кубів. Влітку переробляли стільки ж, хоча в пік, коли працювала Гряда, решту 200 кубів доводилося викидати в канаву неочищеними, бо якщо пустиш більше, то вийде з ладу вся система. Зараз дороблять другу лінію очисних. Мали до 18 червня пустити... Але не вийшло.
Менш відвертим був начальник Шацького ВУЖКГ Сергій Оласюк, який сказав, що очисні не встигали переробляти всі каналізаційні води – про це всі знали. Друга черга очисних мала запрацювати в червні, але її ще й зараз не пустили. Готовність – на 90 відсотків.
– Коли мають запустити, це питання не до мене, бо замовник – селищна рада. А та вода, що очищалася, не могла забруднювати територію урочища Багно. У нас вода очищається бактеріями. Одного разу приїхали сторонні люди, і на столі після очистки у склянці стояла вода (санстанція для відбору взяла), випили і навіть не відчули, що вона після переробки. Вона чистіша, ніж в колодязях…
– То чому ж ви її не п’єте? – скептично запитав Іван Терета.
– А ви думаєте, гній на полях менше шкоди приносить? – розфілософствувався керівник.
– То чому ж у нас смерділо? Мабуть, таки вода йшла неочищена?
– А хто вам таке сказав? Влітку очисні перевантажені частково, бо ж не працює технікум, дитсадочки… А те, що одна баба сказала… То таке. Чого ви слухаєте людей? У нас є контролюючі служби, які перевіряють…
– Мої сусіди на очисних працюють, і я знаю, коли випускають неочищену воду в канави, коли проблеми там виникають…
– От добудують другу чергу очисних – і взагалі ніяких проблем не буде, – зауважив керівник-комунальник.
А голова Шацької райдержадміністрації Леонід Кислюк знову авторитетно пообіцяв, що друга черга очисних споруд буде пущена… через тиждень. На ці роботи витрачено 5 мільйонів гривень державних  та так званих дольових надходжень. І запевнив: проблем не буде… Винести ж очисні за територію національного парку технічно неможливо.
– А можливо, цю місцину і справді потрібно було вберегти та організовувати екологічні стежки для туристів, бо є цілюще джерело, гарні озера, журавлинові болота, – кажуть люди…
– У нас що, немає інших місць в районі для екологічних стежок? – сказав керівник.
Поки одні керівники запевняють, що очищену шацьку воду можна навіть пити, інші годують читачів обіцянками, а рядові трудівники відверто зізнаються, що ж відбувається в пік на об’єкті очисних (думаю, що за відвертість їм ще перепаде на горіхи від чиновників), люди ностальгічно поглядають на урочище, з яким пов’язане їхнє життя. Ночами сниться воно брудними калюжами…
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

• Нравится
•