Чи будемо пити чай з цукром із тростини?

Підпис відсутній

Підпис відсутній

Чи не буде так, що в області, як льонарство чи картоплярство, зникне така галузь як буряківництво? Адже вже зараз площі під цукрові буряки різко скоротилися по всій Україні як у сільгосппідприємствах, так і в індивідуальних господарствах?

 Прокоментувати ситуацію ми попросили Олександра Ромашковця, начальника відділу рослинництва Волинського обласного управління агропромислового розвитку:
– Торік на Волині було посіяно 34 тисячі гектарів цукрових буряків. Нинішнього – 26,4 тисячі. Чому менше? Є ряд причин. Одна з них – низька закупівельна ціна на сировину і цукор загалом. Через те, що в країні було його перевиробництво (на третину більше, ніж споживає держава), й склалася така ситуація. Водночас подорожчали мінеральні добрива (переважно – у два рази), пальне, техніка. Тож чи можуть зростати прибутки цукровиробників за таких умов господарювання, коли беруть продукцію за мізер, а те, що потрібно для виробництва, продають втридорога? Звісно, аграрники віддають зараз коренеплоди майже за собівартістю.
– Чи не призведе це в майбутньому до того, що цукрових буряків в області сіятимуть ще менше?
– Думаю, що сіяти область буде. Основне – відрегулювати ціну між затратами на продукцію, її якістю і реалізацією. Тобто щоб селянин за будь-яких умов був з прибутком. Якщо цього не буде, то скорочуватиметься виробництво. Не вирощуватимемо свій буряк, купуватимемо тростину. А цей цукор краще використовувати в хлібопечінні, а для чаю, кави все ж кориснішим є цукор з наших буряків.
Думаю, в ці процеси має втрутитись держава, забезпечити населення найнеобхіднішими дешевими продуктами харчування. Держава може все відрегулювати. Наприклад, у країнах Європи дають на гектар засіяної ріллі до 400 євро дотації. Робиться це для того, щоб сільгоспвиробник дешево продавав свою продукцію населенню, але й сам не був у збитку.  Водночас я категорично проти отих бартерів, коли за буряки заводи розплачуються цукром і жомом. Сільгоспвиробник має вирощувати продукцію, а не думати, де її, перероблену, продати.
– А як бути з торговельними надбавками?
– Це не нормально, коли надбавка становить 30-40 відсотків, коли, наприклад, м’ясо у селян скуповують по сім гривень за кілограм, а ковбаса коштує 30-40. Для переробників держава має встановити певний відсоток рентабельності, а для контролю за цим у нас є багато структур. Одним словом, поки на село не зверне уваги держава, воно завжди буде обділеним і великих статків не матиме.
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>