Поруч з Гагаріним
Юрій ГАГАРІН
Моя співрозмовниця переповіла деякі цікаві факти з життя відомих космонавтів, однак категорично відмовилась, аби у цій розповіді згадувалося про неї, вважаючи, що нічого особливого вона не зробила, щоб про неї писати. Просто доля подарувала цікаву роботу – чоловік був військовим, і його направили у частину, яка стояла у Підмосков’ї. А сама вона влаштувалася у Центрі підготовки космонавтів, який після загибелі Гагаріна став носити його ім’я. Там організували групу, яку спершу називали поштою космонавтів, а пізніше – інформаційним відділом, куди надходило надто багато кореспонденції як із Союзу, так і з-за кордону.
– Для нас космонавти були звичайними людьми, з якими складалися гарні стосунки, – згадує ті давні події Любов Василівна. – Вони не ставили себе вище за інших, заходили до нас не лише у справах, а й чаю попити. Між собою ми зверталися до них на ім’я. Звичайно, кожен з них мав свій характер. Хтось був розумнішим, хтось слабшим у знаннях. Навіть були такі, які робили помилки, пишучи власне прізвище. Насамперед космонавтів підбирали за станом здоров’я, а вже потім займалися їхньою освітою. Усі вони вивчали іноземну мову, бо часто доводилося з різними делегаціями виїжджати за кордон. І не всім це подобалося, бо такі поїздки вимагали відповідних манер, правил, ерудиції. Та й, зрештою, будь-яка дорога виснажує людину. Валя Терешкова не раз жалілася, що їй уже набридло по закордонах їздити.
– Яким Юрій Гагарін був у житті? – цікавлюся у колишньої працівниці Центру.
– Прекрасною людиною. Був розумний, справедливий, відданий роботі, рішучий. Він нікого і нічого не боявся. Ми не раз між собою говорили: “Ось таким має бути командир”. Коли прийшла на роботу, то командиром Центру був Одінцов, теж дуже хороша й розумна людина. Доступний для простих людей. І знаєте, коли хтось із вищих чинів приїжджав до нас, то він ніколи не вибігав до пункту пропуску зустрічати, як це робили пізніше інші, а виходив лише біля свого кабінету. Він знав собі ціну й ні перед ким не прогинався. А ще Юрій Гагарін був неабияким “хохмачем”, він перший організовував, як тепер кажуть, усілякі “приколи”. Бувало, вийдемо з роботи взимку, а космонавти – з їдальні, і давай нас сніжками закидати. Сміються. Хтось із них, уже не пригадую хто, купив собі автомобіль, то Гагарін з хлопцями виперли машину аж на дах якогось будинку. Як? Хто їх знає. У Зоряному довго про це зі сміхом згадували. Його жінка Валя теж була хорошою людиною. Вона завжди поводилася скромно, ніколи не вип’ячувалася і не зазнавалася. У них була гарна сім’я, Юра любив дружину. Після його смерті Валя заміж так і не вийшла, хоча й була ще молода. Гагарін дуже рвався літати, але був дисциплінованим і не порушував відповідних правил. Тих, хто був у космосі, дуже оберігали і обмежували у польотах. А от Герман Титов міг і самовільно полетіти. Це був фанат. Титов був дуже розумним і грамотним, він школу із золотою медаллю закінчив. Його батько з нами потім працював. Пригадую, у Центр підготовки Титову прийшла подяка за якесь випробовування, яке він проводив десь в іншому місці. А як виявилося, тут ніхто про це й не знав. Тоді командир його добряче відчитав. І хоч Гагарін так не поступав, проте в небо рвався завжди.
– Тобто вони були ще й льотчиками-випробувачами?
– Не зовсім. У них були звичайні учбові польоти. Саме на такому Гагарін разом з інструктором Серьогіним і загинув. Хто справді був льотчиком-випробувачем, то це Береговий. У нас говорили: “Береговому дай мітлу, він і на ній буде літати”.
– А як складалися стосунки між самими космонавтами?
– Вони були рівними, особливо в першій групі: Гагарін, Комаров, Титов, Ніколаєв, Попович, Биковський. До речі, перший український космонавт не Каденюк, а саме Попович – він родом з-під Білої Церкви. Усі вони прагнули чогось у житті досягти, тому й наполегливо трудилися. А праця у них була надто важка, усе розписано по годинах: фізична підготовка, тренажери, професійні заняття, вивчення іноземної мови, здобуття освіти. Їхній роботі може позаздрити лише той, хто про неї не має уявлення. Деякою мірою вони були піддослідними. До польоту у космос теж жили по-різному, багато хто знав, що таке нестатки. Це вже згодом мали все, до того ж, ще й високі зарплати. Гагаріну після польоту дали квартиру, автомобіль, одяг, посуд, тобто усе необхідне для життя. І, здається, він за це отримав 15 тисяч рублів. На той час це були великі гроші. Якось дружина Комарова сказала: “Якщо маєш гроші, то й смак з’являється, і модною будеш”. Вони вже мали своїх стилістів, перукарів. Якщо Валя Гагаріна ніколи ні себе, ні чоловіка не виставляла, то вже Валя Комарова свого чоловіка любила “подати” й ображалася, якщо тому не приділяли стільки уваги, як Юрію. Але перший – то перший, йому завжди більше уваги. Нічому дивуватися: жінки є жінки, люблять – “повипендрюватися”.
– Космонавти, певно, були популярні серед жінок?
– Ой, від жінок їм, певно, і найбільше листів надходило. А особливо Ніколаєву, бо він, полетівши у космос, ще був холостяком. Пізніше одружився з Валею Терешковою, правда, згодом вони розлучилися. Валя, як сама наголошувала, жила у селі, а не в “дєрєвнє”. У них, виявляється, село від “дєрєвні” відрізняється. Тато її загинув, мама залишилася з трьома дітьми, і щоб вижити, вони переїхали в Ярославль. Там Валя працювала на ткацькій фабриці і займалася парашутним спортом. А коли Гагарін полетів у космос, тоді, як і багато інших дівчат, написала заяву, щоб теж потрапити у наш Центр. Вона була цілеспрямованою жінкою, але теж інколи жалілася, що їй набридли і поїздки, й усе інше. Зрозуміло, що хоч це й були сильні, вольові люди, проте і їм хотілося спокійного життя, як і всім нам...
На жаль, у нас було небагато часу для розмови, однак сподіваюсь, що при наступній зустрічі Любов Василівна докладніше розкаже про колишніх героїв космосу.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
| Comments: |
