Дозалицявся свекор до… невістки

Підпис відсутній

Підпис відсутній

Уже місяць як похоронили Андрія, а сусідки й досі перешіптуються: “І не подумала б, що Ніна така камінна – навіть й сльози не проронила за свекром. А він завжди хвалився, що в нього така вже добра невісточка. Недарма люди кажуть: невістка – чужа кістка”. Ніна здогадується про ці пересуди, але їй байдуже, що про неї говорять. Знає лише одне: разом зі свекром вона похоронила свої проблеми і зберегла спокій у сім’ї...

***

Ніна, закінчивши школу, не рвалася продовжувати навчання, бо не хотіла нікуди їхати з дому. Це виглядало трохи дивно, адже її подруги всі подалися до міста, аби лишень вирватися із села. Ніна вирішила допомагати батькові у придорожному барі, який він відкрив минулого року. Вони мали з цього бізнесу непогані прибутки й планували розвивати його далі, розпочавши будівництво мотелю. Хоча головною причиною такого рішення була її платонічна любов. Ніна ще школяркою закохалася у Сергія, старшого за неї на декілька років. Вона знала, що він зустрічається з дівчиною із сусіднього села, проте не втрачала надії якось привернути його увагу до себе.
Сергій інколи заходив у їхній бар з друзями, жартував з Ніною, але не давав жодного натяку на те, щоб зустрітися десь наодинці. А коли одного вечора зайшов у кав’ярню зі своєю пасією, Ніна аж розчервонілася зі злості. Як тільки парочка, купивши солодощів і вина, сіла у машину, дівчина розридалася. “І що він у ній знайшов: ні вродою, ні фігурою. Все одно буде моїм – Галя причарувала свого Богдана, і я причарую Сергія!” – миттєво вирішила вона. І в її уяві почали вимальовуватися найяскравіші картини того, як Сергій за нею упадає, як вона ще “комизиться” перед ним. Від цих думок аж повеселішала. Наступного дня вже була у подруги Галі і запам’ятовувала “чарівні” рецепти, які її подруга роздобула у якоїсь знахарки.
– Вона навіть мені розповіла, як людину можна зі світу звести, – додала Галя до всього сказаного про любовні хитрощі.
– Кажи. У житті все може згодитися, – випалила Ніна.
– Та ти що, геть сказилася? – не втрималася Галя.
– Не хвилюйся, Сергія зі світу не зведу – він мені живий потрібен. Просто цікаво, як людина людині може життя вкоротити, – заспокоїла та подругу.
Галя розповіла те, що почула від знахарки.
– Такі чари, сподіваюся, мені не згодяться, – сказала Ніна й перевела розмову на інше.

***

Ніна уже була готова розпочати магічні дійства з “приборкання” Сергієвого серця. І хтозна, чим би ця історія скінчилася, якби не доленосний випадок.
Того суботнього ранку Ніна не збиралася в бар, проте батько попросив піти отримати продукти, які мали підвезти. Сам він був надто зайнятий підготовкою до прийняття мотелю – там уже фактично закінчували євроремонт.
– Нінусь, зробимо мотель, й у суботу та неділю ти будеш вільна. Та для кого ж я стараюся? Звісно, усе тобі буде. Аби тільки зять путній трапився.
Ніна хоч була і не з лінивих, але чомусь того дня ніяк не хотіла нікуди йти. Проте почала прибиратися. З хати вона завжди виходила причепурена. “А як десь Сергія зустріне, треба ж гарно виглядати”, – це був найбільший стимул чи не годину крутитися перед дзеркалом.
Зайшовши у бар, відразу помітила за столиком вродливого хлопця. Підійшла до барної стійки і знову зиркнула у його бік. Помітила, що й хлопець теж її розглядає. Ніна здогадалася, що це, певно, дальнобійник – навпроти бару стояв фургон. За деякий час хлопець підійшов до неї і впевнено запитав, як її звати. Ніна кокетливо відповіла, жартома перепитавши, у яких краях водяться такі красені.
– Мене звати Ігор, – представився незнайомець. – Буду повертатися назад, заїду і заберу із собою – тоді й побачиш ті краї. Поїдеш?
– Поїду, – усміхнулася Ніна.
– Тоді чекай мене тут через тиждень, – прошепотів їй на вухо і таким поглядом ковзнув по ній, що їй аж у грудях похололо.

***

Ніна не знала, як це назвати: любов’ю з першого погляду, чарами чи ще чимось, проте весь тиждень цей Ігор стояв у неї перед очима. Лягала з думкою про нього, вставала – теж. Справді, наступної суботи, тільки-но зайшла до бару, одразу почула, що поруч зупинився фургон. З ка-біни вискочив Ігор, і за мить уже стояв перед нею біля барної стійки.
– Ти зібралася у дорогу?
– Та ти що, серйозно?!
– А чого б я тут стояв з тобою, якби не сер-йозно. Можеш і так їхати. Усе необхідне і в дорозі тепер можна купити. А їхати нам до Хмельницького. Там живу з батьком у власному будинку. Мама померла три роки тому. Сподобається – залишишся. Головне, аби я тобі сподобався... Ти згадувала мене?
Ніна була ошелешена почутим. Вона знала, що її врода захоплювала багатьох чоловіків, от тільки чомусь не Сергія... Проте до такого повороту була не готова. Хоча аж тепер усвідомила, що цілий тиждень про Сергія й не згадувала.
Через годину Ніна сиділа у кабіні, зателефонувавши батькам, що вдома буде через декілька днів. Свій від’їзд пояснила просто: захотіла відпочити в місті у подруги. Чому раніше не попередила? Таня вранці подзвонила й запросила на вихідні до себе у гуртожиток. Треба трохи і в люди виходити – ще ж молода.

***

Ігор представив Ніну батькові як свою давню й близьку подругу і сказав, що вона декілька днів у них гостюватиме. Їхня садиба була доглянута, у будинку теж був порядок. Стіл накривали разом, і Ніна зуміла показати себе вправною господинею. Батько згодом поїхав у село провідати свою тещу, сказавши, що, може, там і заночує. Ніна, залишившись з Ігорем, зрозуміла, що тут вона й розпрощається з дівоцтвом. Ця перша хмільна ніч пройшла, як мить. Поснули обоє аж над ранок...
Наступні їхні зустрічі уже були в мотелі Ніниного батька. Коли Ігор їхав у далекі рейси, то дорогою обов’язково зупинявся у них на ніч. А через півроку він запропонував Ніні вийти за нього заміж. Закохана до нестями в Ігоря, вона, зрозуміло, йому не відмовила. Батьки хоч і  хотіли місцевого зятя, проте й словом не заперечили доньці. Після весілля Ніна переїхала до чоловіка у Хмельницький, зі сміхом згадавши з Галею Сергія і її сердечні муки.

***

Через тиждень після весілля Ігор знову зібрався в дорогу. Обіймаючи молоду дружину, сказав, що дуже за нею скучатиме, але просив за нього не хвилюватися. А батькові натякнув, аби той розважив Ніну, коли вона засумує.
Ніна, звикла до роботи, у новій господі теж знаходила біля чого поратися. Увечері зі свекром дивилися телевізор. Він навіть робив їй чай і приносив до зали разом із солодощами, розповідаючи усілякі історії. Працюючи інженером на заводі, часто бував у відрядженнях, отож згадати було що. Проте жіноча інтуїція підказувала Ніні, що свекор зупиняє на ній погляд не як батько її чоловіка... Інколи вона від таких поглядів аж ніяковіла, і тоді намагалася швиденько сказати “на добраніч” та зникнути у своїй спальні. Коли Ігор приїздив із рейсів, Ніна почувалася найщасливішою жінкою, відчуваючи і любов, і ласку, і турботу. Однак те, чого боялася, все-таки сталося.
Одного разу, коли чоловік знову поїхав у рейс, повечерявши зі свекром, вона одразу пішла у свою кімнату. Уже сонна відчула ніжний дотик рук і десь підсвідомо потягнулася на ці пестощі, забувши, що Ігоря поряд нема. Коли отямилася, зрозуміла, що вона... у свекрових обіймах. З того часу почалися постійні переслідування, і не лише у спальні. (Ігорю вона не наважилася сказати, аби поставив новий замок, щоб можна було закритися). Ніна розуміла: якщо розкаже чоловікові про те, що діється у їхній хаті, розсварить сина з батьком. Терпіти свекрові залицяння теж уже не мала сили. Зрештою, розуміла, що колись у безтямі він зможе нею заволодіти. Тоді не уявляла, як далі залишатиметься у цій хаті й житиме з Ігорем. Тому й зважилась на відчайдушний крок, пригадавши Галин “рецепт”, як можна звести людину зі світу. Через півроку її свекор не те що не міг дивитися на неї, а й на весь білий світ – він доживав останні дні. Син витрачав чималі гроші, щоб поставити батька на ноги, та марно. І ясного осіннього дня сорокасемирічного Андрія поховали...

***

– Галь, а ти справді свого Богдана чарувала? – не втримуюся не запитати свою знайому після почутої розповіді.
– Ні. Хоча до бабки зверталася, коли ми з ним розсварилися, і вона мені тоді, ох, скільки “рецептів виписала”. Та, дякувати Богу, мені не довелося ними скористатися – він сам до мене повернувся. Я й Ніну тоді просила не робити дурниць, а вона, бач, на що пішла. Тепер сама по лікарях їздить, маючи купу проблем, а головне – не може завагітніти...
Олеся ХАРЧУК

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>