ОРЛИНА ВДЯЧНІСТЬ

Ця невигадана історія трапилася 1972 року в містечку Гуляйполе, що на Запоріжжі. Мій найстарший брат Сергійко Савченко перейшов у дев’ятий клас. Середній брат Толя – у шостий. Одного спекотного червневого дня мої брати та їхні друзі поїхали велосипедами до ставка скупатися. Поплававши досхочу, хлопці повагом пішли до діда Павла на пасіку, яка стояла поруч у лісозахисній смузі. Раптом вони почули якісь дивні звуки, які долинали з гущавини посадки. Хлопці пильніше вдивилися у це місце й помітили, що над деревами декілька птахів середньої величини змагаються з більшим за них, але самотнім хижим птахом. Побачивши наближення людей, нападники полетіли геть, а поранений красень із темно-бурим пір’ям опустився на землю. Хлопці підійшли до птаха й переконалися, що він був іще живий. Поклали його на довгі сухі палиці, ніби на ноші і принесли на пасіку. Дідусь Павло пояснив, що це – молодий степовий орел.
Сергій назвав птаха Кобою і змайстрував для нього тимчасову літню клітку з лози. Орел був надто слабкий і не міг сам здобувати їжу. Тому про його харчування й лікування довелося дбати рятівникам. До кінця літа рани орла майже загоїлися, але жити самостійно він іще не міг. Тому коли пасіку під завісу літа перевезли додому, разом зі своєю кліткою переїхав туди й Коба.
Усі в містечку дізналися про орла. Малеча й дорослі приходили подивитися на нього. Найбільше про Кобу дбав Сергій, а коли розпочалося навчання у школі, то йому взялися допомагати всі дорослі. Навіть сусідські дітлахи намагалися принести птахові щось смачненьке (наприклад, свіжу мишу з мишоловки). На зиму для Коби довелося зробити просторішу клітку, бо він підріс. Коли ж розтанув сніг, птаха стали частіше виносити на подвір’я, а з настанням справжнього тепла він засумував за волею. Пасіку знову вивезли у степ, забрали й Кобу. Там його клітка стояла відчиненою. У ній орел завжди міг знайти їжу й воду. Він вилітав з клітки й мандрував на волі, скільки хотів. Спершу Коба не наважувався відлітати далеко. Проте його прогулянки степом ставали все тривалішими, а згодом він просто зник.
Але на цьому історія з Кобою не закінчилася. Найцікавіше трапилося вже пізньої осені, коли у степу й на городах було зібрано врожай. Одного листопадового дня сусідка тьотя Маруся прибігла до Савченків у хату й схвильовано погукала: “Виходьте мерщій у двір! Там Коба прилетів, над хатою кружляє!” Всі прожогом вибігли на подвір’я. І справді, Коба робив великі кола над будинком і двором, викрикуючи щось своєю пташиною мовою. Напевно, це були слова подяки й прощання. Орел зробив багато кіл у повітрі, але потім почав здійматися вище й вище, аж поки не перетворився на темну цяточку у високому небі. Там на нього весь цей час чекала ще одна така ж темна крапка – його молода степова подруга.
Ростислав ЛЕНЧУК,
м. Кременець

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>