Лікар Яшан робить чудеса
Василь ЯШАН
Василь Петрович переконаний, що лікар не може бути байдужою людиною, а ще він обов’язково мусить в усе вникати, бути організованим і мати велике бажання займатися своєю справою. Тому, знаючи людину, Василь Петрович передбачає, чи буде з неї у майбутньому «толковий доктор».
У нього самого бажання бути лікарем з’явилося ще у шкільні роки, хоча у його родині й не було таких фахівців. А народився він у мальовничому прикарпатському краї – Городенківському районі на Івано-Франківщині. Аж п’ятеро хлопців-однокласників здали документи до медичних вузів – й усі поступили, незважаючи на величезні конкурси. Це був 1954 рік – хрущовська відлига. Сільським дітям у ті часи матеріально було дуже важко – батьки не могли їх забезпечити усім необхідним, бо заробляли в колгоспах копійки. Згадуючи свій перший костюм, який зміг купити аж після четвертого курсу, коли працював на півставки медсестри, аж просльозився. Викладачі чернівецького медичного вузу, як і багатьох інших на той час в Україні, відзначалися величезними знаннями й бажанням передати їх студентам. Василь Петрович, спостерігаючи за підготовкою медпрацівників у сучасних вузах, робить висновок, що знання колишніх асистентів перевищують знання сучасних професорів. Зрештою, колись ніхто одразу після вузу не міг потрапити в обласну лікарню, як це часто трапляється тепер.
Він сам розпочинав свою лікарську практику у 1960 році в Цумані, одному з райцентрів Волинської області (тепер Ківерцівський район). Хоча Василь Петрович дуже хотів займатися науковою роботою, особливо мріяв потрапити у Тернопіль, коли там відкрився медінститут. Думав, відпрацює три роки за направленням, поступить в аспірантуру, а тоді й розпочне свою науково-практичну роботу. Але тут чи не з першого погляду закохався у Ганнусю, свою майбутню дружину. Вона теж приїхала сюди лікарем-окулістом після закінчення Львівського медінституту. Того року вони й одружилися. Батько дуже здивувався, коли син сповістив про те, що буде женитися – «та ж мав у якусь аспірантуру поступати».
Зрештою, молодий лікар таки надумав переїхати до Тернополя. Уже, як-то кажуть, все було домовлено. Але надто добре зарекомендував себе на Волині, якщо його, безпартійного, у той час призначили головним лікарем Цуманської лікарні. Сам перший секретар Волинського обкому партії переконував не поспішати виїжджати звідси. Його перевели в неврологічне відділення обласної лікарні, згодом вручили ключі від квартири. Були й інші перспективні пропозиції, але Василь Петрович на них не погоджувався – тут його більше цікавила медична практика.
У січні 1988 року його призначили завідуючим відділення професійної патології. На цій посаді він перебуває вже майже двадцять років. Зараз в області на обліку 1800 пацієнтів, хвороби яких пов’язані з професією. Серед них, зрозуміло, найбільше шахтарів. У цьому відділенні проводять обстеження всіх, хто працює у шкідливих умовах, а це: трактористи, водії, доярки, тобто є певний перелік професійних захворювань, затверджений Постановою Кабінету Міністрів. Адже згідно з Постановою, якщо людина працює чи працювала в шкідливих умовах і захворіла, то має право на компенсацію. Після відповідних обстежень таких хворих відправляють на комісію в Донецький чи Київський інститути, де їм дають відповідні документи на компенсацію. Окрім цього, у відділенні лікують хвороби, пов’язані з хребтом.
На запитання, що найбільше шкодить нашому хребту, Василь Петрович відповів, що великі фізичні навантаження. Особливо це стосується тих, хто не звик до фізичної роботи, тобто нетренованих людей (при піднятті 50 кг диск відчуває навантаження на рівні 500 кг). Шкідлива також і гіподинамія (сидячий спосіб роботи). Тому важливо не забувати про зарядку, масаж, дуже корисне плавання, недарма за кордоном всюди басейни. При важкій фізичній роботі треба носити пояси, як це прийнято у гуцулів. Надто шкідливі навантаження для жінок. А от остеохондроз не є чимось страшним, якщо він не защемлює нерв.
Василь Петрович, певно, як і більшість його колег, мріє побачити достойне життя лікарів. Хоче, щоб хворі були усім забезпечені. На його думку, медичне страхування й державне забезпечення може змінити ситуацію в охороні здоров’я. Однак прикро, що перед виборами кандидати у депутати обіцяють усе, але про здоров’я нації турбуються найменше... А ще його заповітна мрія: побачити лікарем свою внучку, яка зараз є студенткою Київського медичного університету.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
м. Луцьк
| Comments: |
