Перед виборами політики поїдуть на Закарпаття… по травичку
Іван ПАНЦЯ
Депутати також люди
Його хижа стоїть на окраїні Хуста Закарпатської області, неподалік залізничного вокзалу. Внизу Тиса рве береги. Так і норовить ноги замочити. “Тиса, як людина – все розумiє”, – травник запрошує на чай. Документи не перевiрив, не запитав, звiдки й чого прийшла, а до хати веде. А якщо злодiй? Хм-м. А якщо дідо – ворожбит?
Скiльки дiду, що живе над Тисою, років – нiхто не знає. Кличуть Йосиповичем, або дiдом. Повне ж ім’я травника Iван Йосипович Панця. Дідо Іван – колишній вчитель біології та анатомiї. Трави вивчав усе життя.
– Це у нас родове. I мама моя травами людей лiкували, i бабцю безграмотну знахаркою кликали. Ми з мамою вже не знахарi, як бабця, а травники. Бо, окрiм старовинних рецептiв, якi передавалися в нашiм роду, вивчали і спеціальну лiтературу, – розповідає Іван Йосипович.
У його хижі є книги про трави на різних мовах. Старенький вiльно володiє угорською, молдавською, польською i нiмецькою. Любить латинь, “мову квiтiв”. Йосипович має дружину, дiтей, внукiв. Але весною дiдо залишає сiмейне гнiздо i йде у свою хижу над Тисою. Трави кличуть.
За довгим столом людей – аж тісно. Хто по трави, а хто на чай прийшов. Плати дiдо не бере. Каже, на людському здоров’ї ще нiхто не розбагатiв. Якщо принесуть продукти чи якусь копiйчину, дiд не вiдмовляється. Гостинцi відразу ж викладає на стiл.
– Я до дiда вже роками щодня приходжу. Поп’єш чайку – цiлий день себе людиною вiдчуваєш. Сила з’являється, енергiя”, – каже Василь, підприємець. – Хай що б там не казали про траву, але Йосипович вже багатьом моїм знайомим чоловiчу силу зiллям повернув.
– А пам’ятаєш, Василю, цю жiнку, що дiтей довго не мала? – пiдтримує розмову молодичка (дідо і її колись лiкував). – Вона приїхала з чоловiком аж з Києва. Спершу у дiдову траву й не дуже вірила, адже лiкувалася вiд безплiддя у найдорожчих клiнiках. I що? Попила дідових трав, а через пiвтора року приїхала із синочком.
У Хусті часто вiдпочивають полiтики. Не обминає український бомонд і дiдову хижу. Якось прибiгли з адміністрації й вчинили дiдовi допит: “Що хотів чоловiк, котрий щойно заходив?” Та вiд чого траву просив травник не скаже й під тортурами. Навіщо людям знати, яка у кого болячка? А ось з того, хто на чай завітав, таємниць не робить.
– Менi кажуть, чоловiк, котрий щойно заходив – голова Конституцiйного суду України, – каже травник. – Ну, був, та й був. Чи менi не все одно, яка у нього посада. Аби людина добра. Я ж всiх полiтикiв в обличчя не знаю. Хiба лишень як Ющенко заходить, то того впiзнаю. То пізніше менi кажуть: то був депутат Верховної Ради, то мер Києва чи інший полiтик. Раз йдуть – значить, треба. Хай приходять, аби на здоров’я. Окропу вистачить, травичку свята земелька для всiх родить...
Приїжджали до дiда й “крутi”. Бiзнес на дiдовому знаннi трави хотiли зробити. Обіцяли офiс i грошi великi. Та старий вперся, i край. Не хоче хижу міняти на хороми. Його філософія проста: на здоров’ї людей не заробиш.
Мертвi бджоли гудуть!
Бiля хатини – вагончик. Заходимо з дідом у святая святих. Два старенькі лiжка – i трави, трави. Пахне, як, напевно, у раю. Стою, зачудована тими запахами. Дiд наказує пiдiйти ближче до запаху, який мені найбiльше до вподоби.
– То, дитино, трава своїм запахом тебе лiкує. Якщо тебе так запах приваблює, то вже й зiлля пити не потрiбно, достатньо лише ним надихатися, – травник каже, що запах трави і пташиний спiв заспокоюють нервову систему. – Ось ця травичка кашель лiкує, ця – метастазам пухлини не дає розростатися, у череді i живокосту дуже добре маленьких дiтей купати, цiєю жiнкам до схiд сонця вмиватися. А ось, – дiдо стишує голос, – то вже не зiлля, а сушені бджоли. Вони силу чоловiчу повертають.
Ого! А кажуть: мертві бджоли не гудуть. Дiдо впевнений, що імпотенція – це не страшно, лікується.
– А ось ця трава, – Йосипович перетирає якесь зіллячко, – лiкує від алкогольної залежностi.
– I що, помагає? – не втримуюся.
– Як цiєї травички випити, а потiм сто грам, блювота почнеться така, що людина себе не тямить. По це зiллячко до мене один професор із Санкт-Петербурга постiйно приїжджає. Вiн від алкоголiзму лiкує. Клiнiку свою має. А трава ця лише в наших горах росте.
– Дiду, – i собi жалiюся. – У мене щось тут болить.
– Нiчого страшного. То пiдшлункова засмiтилася, – ставить мені діагноз. – Приїдеш додому, купиш гарного коньяку, а тодi зробиш так: п’ятдесят грамів коньяку змiшаєш з одним свiжим жовтком. Зранку вип’єш i без подушки ляжеш на правий бiк. Через п’ятнадцять хвилин ковтнеш ложку “Олейни” – i знову на правий бiк. Ще через п’ятнадцять – стакан пiдiгрiтої несолоної мiнеральної води з п’ятьма краплями лимонного соку. I знову на бiк. Так треба пити раз у день протягом двох тижнів.
– I що, не буде болiти? – дивуюся.
– Не буде, – відповідає.
– Дiду, а яку траву Ви даєте молодятам перед шлюбною нiччю?
– Та їм хоч ромашки завари – все на користь. Вони до мене бiльше по психологічну допомогу йдуть, – вiджартовується.
I знову стає серйозним. Каже, що з травою гратися не можна. Є такі, які мають рiзну силу: однi вбивають, iншi викликають галюцинацiї. Недобра людина, яка знає траву, увіллє вiдварчику у самогон для міцності, а тоді – біда. Після вживання такої настоянки можна не тільки вiдьму побачити, а й нечистого та пекло. Ото тобі і відьомські трави.
– Дiвчата приворожували парубкiв запахом ось цієї трави, – показує зілля (пройдеш повз таке, й не помітиш). – Приходять дівоньки по нього й нині. Але я цієї трави не даю нікому. Любов, як i ненависть, має бути природною. I йти не вiд запаху зiлля, а вiд серця.
Дідо каже, аби звабити чоловiка, жiнка має пахнути чистотою:
– Якщо у людини неприємне потовиділення, треба приймати ванни з морської солi, дубової кори чи лiкарської ромашки, і все пройде. Добре купатися й у полині, чебрецю боровому чи бруньках сосни.
Петрушка – то сила!
Дідо йде до лісу по дику моркву. Вона нирки лікує.
– Кожну траву збирають по-рiзному. Материнку зрiзають ножем, чистотiл виривають лише з корiнням i так сушать. Пiзнiше корiнь викидають, а стебло залишають, – втаємничує мене у справи «відьомські» Йосипович.
Радить обов’язково вживати червоне вино (бичача кров): « Вино вбиває радiацiю й пiдвищує імунітет». А ще старенький каже, що треба їсти соняшникове насіння та халву. Вони борються з хробаками. Можна попити трiшечки полину. Це не зашкодить, але й не варто зловживати! Ще дiд радить їсти сало й цибулю. А ось часник не треба довго жувати, а ковтати. Він потрiбен не у шлунку, а в кишечнику. Там часник “воює” з мiкробами.
Чоловікам закарпатський травник радить їсти петрушку, обов’язково її корінь, i взагалi, все, що зеленiє на городi та прилавках базару. Зелень потрiбно споживати кожного дня i побiльше! А всiй сім’ї час вiд часу пити неочищену олiю i нi в якому разі не смажити на ній повторно. Використана вдруге олiя – отрута, втретє – страшна отрута.
На прощання дiдо розкриває таємницю чаю, який повертає силу і заспокоює наші такі неспокійні серця:
– Трiшечки м’яти, центорiю, крапельку звiробою, а ще глоду i шипшини.
Ой, не всі таємниці дідо розкрив. Не всі. Таки, напевно, він ворожбит. Може, щось про вибори скаже?
– Діду, – так і тягне щось за язика, – а є трава, що розуму додає?
Та травник лише загадково всміхається.
Свiтлана Мартинець,
Закарпатська область
Фото автора
| Comments: |
