Від двірника до успішного керівника

Віктор ЧОРНУХА

Віктор ЧОРНУХА

Голова правління ВАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Віктор Чорнуха очолює найбільший колектив будівельників Західної України. Це багатопрофільне будівельне підприємство може виконувати повний комплекс будівельно-монтажних робіт на будь-якому об’єкті.  
Напередодні професійного свята заслужений будівельник України Віктор Чорнуха отримав з рук Президента України Віктора Ющенка високу державну нагороду – орден «За заслуги» III ступеня.

– Вікторе Григоровичу, як відомо, свою трудову діяльність ви розпочинали двірником. Можна сказати, Чорнуха працював по-чорному. Чи була тоді у Вас якась заповітна мрія?
– Я добре вчився у школі, але відразу вступити в інститут не вдалося, тож пішов працювати у Харкові на завод спочатку учнем токаря, а згодом – став токарем. Але й через рік не вступив, тому працював і знову готувався в інститут. Лише з третього заходу став студентом механічного факультету Харківського автодорожнього інституту. Вчився на стаціонарі на відмінно і всі п’ять років працював двірником та сторожем у дитячому садочку. Ще й активно займався спортом – став кандидатом у майстри спорту з боротьби самбо. Цікаво, що на все вистачало часу. Крім того, щороку на літні канікули їздив у будівельні загони. Перший рік простим бійцем, а чотири роки – командиром студентського будзагону у Казахстані. Там здобув свій перший будівельний досвід і навички роботи з людьми. Це була школа життя. Ніколи нікому не попускав, незалежно від статусу. Навіть після закінчення інституту, коли вже працював у Львові (до речі, направлення на Західну Україну сам вибрав), брав відпустку на два місяці, збирав своїх надійних хлопців, і їхали в Казахстан. Щодо мрії, то завжди вірив у себе, що моя зірка попереду. Знав, що я добрий організатор і зможу чогось досягти у житті. Мене помітив керуючий тресту „Промхімсантехмонтаж” Михайло Антонович Сорока. Його я вважаю своїм другим батьком та вчителем. Саме Михайло Антонович направив мене на Волинь у 1982 році начальником СУ-536. З тих пір я живу на Волині, і вже став волинянином.
– Як вдалося вижити Вашій будівельній організації у 90-ті роки, коли в державі усе розвалювалося і будівництво опинилося в занепаді?
– Найважчі були три роки: 94-й, 95-й і 96-й. Затримки із зарплатою, але люди вірили мені, ніхто не розраховувався. Перша причина, чому ми вижили – взаємна довіра між колективом та керівником. Ми знаходили об’єкти та працювали, адже замовники зверталися до тих, хто працює якісно, порядно і вкладається в терміни. Взялися виконувати загальнобудівельні роботи, адже раніше трест мав вузьку спеціалізацію. І вже понад десять років ми виконуємо всі роботи самі: від земляних робіт і до сучасного оздоблення. Мені допомогло те, що вчасно зорієнтувався, та ніколи не скупився на зарплату. За якісну роботу люди повинні отримувати високу заробітну плату. Плюс – професійне та вимогливе ставлення до роботи. У мене система управління кадрами відпрацьована і вже діє двадцять п’ять років. Щодня о 16.30 виробнича нарада з усіма керівниками відділів та дільниць. До молоді – особливий підхід, персональні стипендії на проживання, якщо працівник доїжджає із села, то я доплачую сто гривень до зарплати, щоб можна було наймати квартиру. 60 людей живуть в гуртожитку, для них створено всі побутові умови.
Минулого року ми вклали дев’ять мільйонів гривень у розвиток матеріальної бази.
Зараз у нас працює 1540 чоловік, щороку створюємо 100-120 нових робочих місць. У 2006 році виконали робіт та послуг на 134 мільйони гривень. А за перше півріччя цього року – вже на 113 мільйонів.
– У середині 1990-х років у Вас була своя будівельна дільниця в Росії. Яка її подальша доля?
– Тоді Україна підписала угоду з Росією на рівні Кабінетів Міністрів про взаємну роботу на об’єктах. Звичайно, не росіяни до нас їхали, а ми до них. На Тобольському нафтохімічному комбінаті ми одні з перших серед українських підприємств відкрили монтажну дільницю, на якій працювало понад сто наших людей. Перегнали туди техніку. За виконану роботу ми отримували з Тюмені пальне і таким чином виживали, але через два роки довелося цю дільницю закрити, тому що виникли проблеми з оплатою.
– Волинський обласний центр зайнятості повідомляє, що на ринку праці не вистачає кваліфікованих будівельників. Чи існує у Вас кадрова проблема?
– У мене кадрової проблеми немає. На прийом приходять люди і просяться на роботу. Я можу вибирати. Але кадрова проблема в Україні і на Волині існує. Дійсно, не вистачає кваліфікованих будівельників. Хочу наголосити, щоб люди не втікали, їм потрібно платити високу зарплату і не в конверті. У нас середня зарплата за червень – 1760 гривень. Працівники повинні бути соціально захищені, мати медичне страхування, тринадцяту зарплату, доплату за вислугу років, відпустку. У мене все так організовано. Ми входимо в першу десятку кращих платників податків на Волині – щомісяця понад два мільйони гривень.
– Зараз в державі будівельний бум. Але будують не профе-сіонали. Чи не обернеться це бідою, коли зведені без дотримання технологій споруди почнуть розвалюватися?
– В останні роки житлове будівництво стало надзвичайно привабливим. Тому що там високі прибутки. Минулого тижня я був на засіданні державної комісії у міській раді. Всі її члени підписали акт і прийняли 144 квартири – чотири будинки, які збудувало наше підприємство на 40-Ж кварталі. Відзначили якість та професіоналізм виконаних робіт. Там споруджуємо цілий мікрорайон.  Що ж до випадкових людей у будівництві, то це дійсно так. Але вони не мають за спиною трудових колективів. Іноді, дивлячись на їхню роботу, у мене, як професіонала, аж язик свербить сказати: „Що ж ви робите?” Але мені ніби й не личить, бо подумають, що я боюся конкуренції. Згоден, житло потрібно будувати, але робити це треба якісно. Найбільший інвестор в Україні – фізичні особи, тобто прості люди, які щороку вкладають у житлове будівництво 22 мільярди доларів. Тому потрібно, щоб відповідні контролюючі органи більш вимогливо ставилися до підприємств, які складаються, як я кажу, „зі стола і стільця” і не мають за собою нормального трудового колективу. А беруться споруджувати багатоповерхові будинки, не маючи відповідного досвіду. Такі організації є і в Луцьку.
– Вікторе Григоровичу, за 25 років було зведено багато найрізноманітніших споруд. Серед них є об’єкти, якими Ви пишаєтеся?
– Так склалося, що ці об’єкти не доступні всім людям, тобто це в основному промислове будівництво, наприклад, виробничі площі Луцького автозаводу – приблизно 30 тисяч квадратних метрів зроблені за найсучаснішими технологіями, підшипниковий завод, цех молочної продукції „КОМО”. Житловий 16-поверховий будинок на Київському майдані висотою 76 метрів.
– Крім жорсткого робочого графіка, ще повинен бути і якийсь відпочинок для душі. Чим займаєтеся у вільний час?
– Найбільше моє захоплення – футбол. Вже 23 роки очолюю клуб ветеранів футболу. Я його фінансую і двічі на тиждень, в середу та неділю, ми граємо на полі в Дачному. Крім цього, є клуб здоров’я, який базується на оздоровленні у сауні. Таким чином компенсую психологічні навантаження на роботі.
– Якби Ви були журналістом, яке б собі поставили питання?
Віктор Григорович, не задумуючись, одразу сказав:
– Що в житті ще не зробив? Як будівельник, я ще не збудував той знаковий об’єкт, який би залишився надовго. Щоб внуки пишалися. Зараз навіть не уявляю, що це має бути. Я маю дружину, двох дорослих дітей: сина Ігоря та доньку Ірину. Мрію мати багато внуків, так і напишіть – хай діти прочитають і роблять висновки.
Кость ГАРБАРЧУК,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
  

Довідка

Віктор Григорович Чорнуха народився 21 серпня 1952 року в селі В’язове Охтирського району Сумської області. Закінчив механічний факультет Харківського автомобільно-дорожнього інституту. З 1976 до 1982 року працював у Львові в тресті «Промхімсантехмонтаж». З 1982 по 1999 рік – начальник Луцького СУ-536. З 1999-го – голова правління ВАТ «Луцьксантехмонтаж №536».
Почесний громадянин міста Луцька. Депутат Волинської обласної ради, член фракції БЮТ, голова постійної комісії з будівництва, архітектури та комунального господарства.

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>