Під одним дахом… з 30 козами і 16 собаками
Дмитро РОДЮК з рогатими і бородатими «співмешканцями»
– Ой, навіть не знаємо, як ви з ним зможете побалакати, – засміялися жіночки-білопільки, тільки почувши, до кого хочу завітати. – Він дивний, дуже важкий у розмові, тримає багато собак. Ще де нападуть.
Але я таки наважилася. Хата Дмитра Родюка стоїть в стороні від людей, облуплена і страшна. Вікна роками немиті. На подвір’ї дві “халабуди”-сараї та туалет без дверей. Мене зустрічає десяток неприв’язаних собак, від гавкання яких, як знадвору, так і зсередини хати аж у вухах закладає.
Господаря знайшла у полі, саме повертався додому з цілою отарою кіз. На чорних ангорових рейтузах, в які був одягнутий чоловік, всюди поприлипала козяча шерсть. Почувши, що приїхала з газети, зацікавився, але відразу попередив, що буде говорити зі мною лише у тому випадку, якщо пообіцяю прислати до нього “чоловіка, толкового юриста-журналіста, бо мова буде йти про надзвичайно серйозні питання безпеки нашої держави...”
Незабаром Дмитру Родюку вже буде 70, хоча виглядає він значно молодшим. У цій хаті народився і виріс, проте більшість свого життя прожив у Львові. Каже, мав там квартиру, дачу та роботу. Затятий холостяк так жодного разу і не одружився.
– Я був гордістю 43-ї повітряної армії, – хвалиться співрозмовник. – Дайте мені зараз тиждень потренуватися, і я зможу керувати всіма видами техніки: від підводного човна до літака. Закінчив Львівський політехнічний інститут, 20 років працював на військовому заводі інженером. От там я і виявив, що деяка апаратура була неправильно розрахована, через що було загублено багато життів. Тож пішов звідти і тепер мушу відбивати атаки...
Більш детально про атаки і безпеку держави говорити не захотів. Тому плавно завели мову про господарство. Виявилося, раніше він тримав 100 індиків, п’ять биків і три корови. Потім худоба почала гинути. Зайнявся котами, але й ті чомусь не трималися на світі. Тепер от розводить кіз, а собаки самі прибиваються до двору.
– Навіщо ж так багато тих кіз тримати? – запитую.
– А вирішив перевірити, які вони. З їхнього м’яса можна зробити першокласні тушонки і ковбаси.
Рогаті і бородаті (а бігають разом і кози, і надзвичайно красиві козли, і козенята) “базуються” у двох розвалюхах-сараях. А от доїть кіз він виключно в хаті, бо там йому зручніше. В зимові морози хата наповнюється собачим гавкотом і козячим меканням. Разом не тільки веселіше, але й тепліше. Бо ж не має чоловік ні світла, ні газу. Їсти готує на вулиці.
Питаю: чи не набридають такі спартанські умови проживання? Каже, що ні. Бо позичає йому сестра частину материної пенсії, тож на щось смачне і необхідне йому вистачає. Свою, як виявилося, він не отримує. Вважає її неправильно нарахованою, а тому забирати таке “непотрібство” не збирається. Та й український паспорт, який йому допомагали виробляти друзі, теж “недійсний і неправильно виписаний”, ще й досі лежить у сільській раді. (Як пояснила мені Валентина Дорощук, секретар Білопільської сільської ради, пенсійний фонд призупинив виплачувати йому пенсію через відмову. Але якщо чоловік забажає, він зможе будь-якої миті її отримати, борг в тому числі).
Дмитро Родюк вважає себе націоналістом: “Я справжній господар рідної землі і вірний син свого українського народу”. Незабаром збирається написати книгу “Основи справжньої філософії”, де буде все про все, навіть поради, як правильно творити оповідання. Насамкінець порадив мені не їсти перші страви, перешити джинси (“бо негарні дуже, треба було б кишені позабирати і прострочити отут...”) та ще раз нагадав прислати чоловіка-журналіста, аби втаємничити його у секретні справи держави.
Мирослава КОСЬМІНА,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
