«Напиши про нашу Аллу, вона така хороша медичка»
До виклику Алла ФЕСЮК готова завжди
Погоджуюся, що Алла справді варта вдячного слова від людей – за двадцять років роботи фельдшером скільком людям допомогла при недугах, а скількох врятувала, чекаючи швидку допомогу! Тільки, як говорить одна відома фраза: “Нема героїв у своїй вітчизні”, і тому те добро, яке роблять наші хороші зна-йомі, сприймаємо як щось належне.
Алла Фесюк теж родом з Малина, що на Рівненщині у Млинівському районі, тому знає своїх односельців з дитинства.
Закінчивши школу, вона пішла вчитися у Ківерцівське медичне училище на фельдшерське відділення. Але на роботу у рідне село потрапила не одразу. Спочатку її направили у Лаврів, де вона пропрацювала п’ять років. Ті роки згадує з приємністю:
– Мене у Лаврові люди прийняли гарно, навіть коли від’їжджала звідти, то бабусі казали: “Хто ж тепер нас буде лічити?” Дякувати Богу, їх є кому лікувати – у Лаврові зараз є фельдшерсько-акушерський пункт. У цьому селі я пройшла хорошу практику, бо людей там проживає набагато більше, ніж у Малині, й викликів теж було значно більше. В своєму селі вже працюю 15 років.
Медпункт у селі Малин залишився ще від чехів. Колись тут була лікарня і навіть пологове відділення. Звичайно, хотілося б і кращого приміщення, але доводиться виходити з того, що є. Добре, що вже нарешті силами людей і сільської ради до нього провели газове опалення. За словами Алли, зараз і працювати набагато легше. Яка вже зарплата не є, але її хоча б вчасно виплачують. Та й менше проблем з медикаментами – на найнеобхідніші виділяються кошти. А бігати до людей доводиться часто, бо й направду в селі проживає чимало пенсіонерів (молодь ще при колгоспах подалася у місто, тим паче, що село недалеко від Волинського обласного центру – Луцька).
Особливо частішають виклики навесні й восени. Тоді чи не щодень до десятка хат треба відвідати, а до декого й не раз зайти. А ще Алла не омине хворого, коли, повертаючись з виклику, йде повз його хату. Вона вміє підтримати, знайти потрібне слово, аби розрадити людину. І з хати виходить лише тоді, коли впевнена, що криза минула, незалежно від того, ранок, день чи глуха ніч надворі.
– Хоч люди і старі, але підтримувати їх треба, – каже Алла, розповідаючи про своїх пацієнтів-односельчан. – Інколи й з температурою треба бігти на виклик. А де дітися, коли кличуть? Така вже робота у сільського медика.
Хоча, відверто кажучи, працювати зі старшими людьми не так уже й просто. Їм потрібна увага, треба знати підхід до кожного, бо слово теж лікує. Та й ситуації теж виникають різні. Іноді, як розповідає Алла, вже після виклику й сміх бере, але коли людину рятуєш – тоді не до сміху. Такі випадки частіше бувають, якщо хтось не розрахує і, як-то кажуть, “перебере дозу”. Але набагато важче тоді, коли люди помирають на руках або ж не встигає добігти, щоб надати допомогу. Тоді доводиться довгий час “відходити”...
Робота сільської медички важка, відповідальна й напружена. А ще ж є господарка, город – і там треба раду давати. Алла Фесюк встигає скрізь, правда, їй у цьому допомагає тато, а на канікулах – син-студент.
Приємно, що до дня медичного працівника її нагородили грамотою. Звичайно, хотілося б, щоб сільським спеціалістам покращили умови для роботи, краще оцінювали їхню працю матеріально. Та найвища нагорода для будь-кого – це вдячність від людей.
– Де б не працював, до людей треба добре ставитися. Як ти до людей – так і вони до тебе. Тоді й добре буде, – переконана Алла. І з нею не можна не погодитися.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА,
Рівненська область
P.S. 7 липня Алла Фесюк відсвяткувала день народження. Односельчани вітають її і бажають доброго здоров’я, радості, достатку, сімейного затишку й благополуччя на многії літа.
| Comments: |
