Шмаркатий садист з наручниками
Підпис відсутній
«Міліцейські браслети» не полишали думок Петра Івановича цілий вечір і вдома. Тож уранці наступного дня чоловік пішов у міліцію і розповів про побачене. «Хіба з Луцька які оперативники приїхали? – висловив своє припущення. – Бо ж камінських міліціонерів я нібито знаю…»
Приїжджих правоохоронців у ті дні в місті не було, сигнал пильного громадянина взяли до уваги, не знаю, перевіряли чи ні, але ці злощасні наручники не забарилися вигулькнути знов і стати одним з вагомих речових доказів у справі жорстокого побиття… міліціонера.
Дев’ятого січня двадцятип’ятирічний співробітник Камінь-Каширського РВ УМВС додому повертався пізньої ночі (якби це було влітку, то, можна сказати, й уранці). Але затримала міліціонера не «служба небезпечна і важка», а банальна ве-чірка з друзями в барі.
Отже, близько п’ятої години (ранку чи ночі – кому як зручніше), чимчикуючи до своєї хати, міліціонер зустрів двох незнайомців. Розминутись у таку пору, та ще й у безлюдному місці, з типами, котрі підозріло на тебе поглядають, практично неможливо. Так воно й сталося.
– Дай закурити! – гукнув один.
Міліціонер, не відзиваючись, ішов далі, але зайшов недалеко: удар ззаду по голові поклав його на засніжену землю. Отямився чоловік в наручниках. Нападник уже був сам. Він затягнув міліціонера на подвір’я сусідньої, ще незаселеної новобудови й учинив жорстоку розправу. З вигляду зовсім юнак, проте бив нещадно, по-дорослому – ногами.
Вгамувавши свою садистську жагу, хуліган зняв з побитого наручники й подався додому. Але юний садист був хитрим: аби про його негідний вчинок потім не дізналися, вирішив замести сліди. Отож, вдома одразу подзвонив у… міліцію: мовляв, затримав волоцюгу, котрий тинявся під хатою – що з ним робити?
– Дізнайся, хто він, і відпусти! – була відповідь.
Тим часом побитий трохи очухався і пішов додому. Рідні доправили його в лікарню. Побої виявилися тяжкими: проломлений череп, гематома та численні синці на тілі…
Того ж дня колеги побитого розпочали пошуки хулігана. Зі слів постраждалого та аналізу подій тієї ночі підозра впала на сімнадцятирічного Юрія В., студента одного з технікумів Волинської області. На очній ставці, яка відбулася в лікарні, постраждалий впізнав нападника. Утім, студент і не заперечував, що між ними вночі дев’ятого січня виникла сутичка. «Це той самий незнайомець, котрого я затримав, – уперто стояв на своєму Юрій. – Але він від мене вирвався і втік, коли я хотів з’ясувати його особу». Що ж, без свідків важко було б заперечити виправдання підозрюваного. Проте у справі фігурував один вагомий доказ, явно не на його користь. Так, наручники, чіткі сліди яких медики зафіксували на зап’ястях потерпілого. Притиснутий фактами, студент таки зізнався, що наручники в нього були.
– Де ж ти їх узяв? – поцікавився слідчий.
– У знайомого міліціонера.
– Навіщо?
– Похизуватися перед хлопцями…
«Знайомим міліціонером» виявився постовий З. Так, він справді дав Юрію наручники, проте навіщо це зробив, пояснити не зміг. А якби той попросив позичити пістолета?! Таким чином, гра «в міліцію» перетворилась у жорстоку реальність, і, наче за злою іронією, жертвою в ній став саме міліціонер.
Камінь-Каширський районний суд визначив дії Юрія В. стосовно правоохоронця С. «умисним тяжким тілесним ушкодженням та хуліганством з особливою зухвалістю» (ст. 121, ч.1) і засудив його до п’яти років позбавлення волі. Проте через неповноліття покарання йому відстрочено на два роки випробувального терміну. Отже, злочинцю дано шанс виправитися і навіть навчальний заклад закінчити. А потерпілому? Батьки лобуряки сплатять 10 тисяч гривень. Чи ж розумнішим стане від того доморощений садист?
Тарас Іванишин,
Волинська область
| Comments: |
