Хоронили матір з немовлям усім селом

Дві домовини – породіллі Марії КОСТЮК і її хлопчика

Рідні не можуть змиритися
Тільки рік тому у лютому молодята Петро та Марійка стали на рушничок щастя. Доросинці милувалися, яка ж то гарна з них пара. Та надто коротким виявилося це щастя. Коли виношувала молодиця дев’ять місяців під серцем немовлятко і страждала від токсикозу, чоловік брав на себе найважчі домашні клопоти. Каже, навіть куховарити навчився, щоб дружина зайвий раз не стояла біля плити. Берегли майбутню маму, котрій вже за тридцять і яка чекала первістка. І раптом такий кінець. Як так, що породілля, яка виконувала усі рекомендації лікарів, та ще й останній місяць пролежала у пологовому будинку на збереженні, померла? Адже до того фатального 4 травня у неї все було добре, ще й напередодні об 11 вечора заспокоювала чоловіка, що все гаразд. А на ранок, коли Петро зателефонував їй на мобільник, сказала плачучи, що дитя вночі завмерло.
Молодий удівець Петро Гончарук і рідна сестра покійної Людмила не хочуть миритися з втратою і звинувачують в усьому медиків. «Ніхто з лікарів нам не повідомив, що сталася біда з дитиною, а сказали тільки Марійці, – пише у листі до редакції сестра Людмила. – Вона у відчаї плакала, що негативно вплинуло на стан її здоров’я. Поки чоловік добирався з роботи до лікарні, щоб бути поруч і підтримати дружину, її вже забрали у родзал. Близько десятої вийшов лікар і сказав, що дитина мертва, а в матері стан стабільний. І невідомо, скільки б довелося чекати, якби свекруха не пішла до завідувачки жіночої консультації. Тільки тоді нас закликали в ординаторську, попросили присісти і повідомили, що Марійка померла о 14.15. чоловік у розпачі сказав, що подасть на них у суд, на що завідувач реанімації Філіпчук відповів: «Ваше право, подавайте».
Опісля показали рідним мертву Марійку і чималенького хлопчика (вагою 3800). Лікарі пробували по поличках розкласти, що трапилося, але вони нічого не чули і не розуміли, заціпенівши від жаху. Людмила торкнулася тіла сестри із розкинутими руками і розтріпаним волоссям. Воно було ще теплим...
– Як могло таке трапитися у відділенні інтенсивної терапії, що плід вмер? Де були лікарі в ту ніч і чому недогледіли? Це ж усе-таки реанімація! – обурюються рідні.
Найважче, звичайно, матері втрачати свою кровиночку у розквіті сил. Коли я переступила поріг дому Костюків, господиня Катерина Олексіївна заголосила. Напевне, не пережила б горя, якби не турботливі односельці. Дізнавшись, яка у Костюків біда, відразу примчав до них головний лікар Доросинівської лікарні Володимир Критюк з дружиною, щоб їх підтримати. (Адже Марійка до заміжжя дев’ять років пропрацювала у медичному закладі кухарем). А наступного дня уся лікарня приходила, щоб востаннє «відвідати» свою хорошу співробітницю.
– Щоб там не говорили мені лікарі, а я впевнена: недогледіли мою дитиночку. Тепер будуть виправдовуватися, прикриваючись діагнозами, але ж вона своїми ногами з дому пішла. Проводжаючи їх з Петром на автобус, я казала: «Чому тобі їхати до того Луцька, могла б родити і в Рожищі, ближче додому». Але зять переконував, що то все-таки обласний центр і лікарі там досвідченіші. Місяць пролежала моя дитиночка у реанімації, як в тюрмі: ні до неї не пускали, ні її не випускали. Просилася, сердешна, по телефону: «Мамо, так хочеться хоч на один деньочок, хоч на одну ніченьку додому». І привезли її у домовині. Хоч би одного врятували, а то обох «прохлопали». Я медик, все життя пропрацювала ветеринарним фельдшером, і в медицині трошки тямлю, – плаче, побивається мати.
Щодня ноги самі несуть Катерину Олексіївну на цвинтар. Розмовляє  з донькою і молить: «Дитиночко моя, розкажи, як тобі було в останні хвилини і що з тобою сталося?»

«Ми не боги, щоб підставити руки»
Марію Костюк готували на планові пологи на 4 травня. Стан породіллі не викликав занепокоєння.
У попередньому медичному заключенні про смерть записано три страшні діагнози: відшарування плаценти, синдром ДВЗ  та гемокоагуляційний шок. А у немовляти – внутріутробна асфіксія антинатальна (тобто удушення плоду через брак живлення).
Медики тепер нарікають на те, що Ма-рійка відразу не сказала про болі. Але навіщо тоді цілодобове чергування у відділенні реанімації? Зрештою, такі невибагливі, як Марія, жінки не вміють скаржитися чи зайвий раз когось турбувати. Перетерпіла біль, бо не був сильним. А забила на сполох тільки тоді, коли не почула поштовхів у лоні. Черговий акушер побоювання підтвердила, зробили УЗД, і виявилося, що плід в утробі завмер. Консиліум досвідчених лікарів у складі реаніматора-анестезіолога, заслуженого лікаря України Миколи Філіпчука, лікарів вищої категорії акушера-гінеколога Лілії Байди та старшого куратора родзалу Валентини Сидоренко відкинули підозру про відшарування плаценти. Бо симптомів на це (ні різких болей при пальпації живота, ні кровотечі, навіть коли розсікли плідного міхура) не було. А на задній стінці плаценти  гематому, що застигла, як драглі, і була схожою за консистенцією до структури плаценти, на апараті УЗД не помітили. І тільки тоді збагнули свою помилку, коли з народженням мертвого хлопчика вийшло дітородне місце з цією гематомою. Проте втрата крові була незначною, всього 700 мл, і матка скорочувалась нормально. Молили Бога, щоб «пронесло».
Всі акушери-гінекологи найбільше бояться порушення внутрісудинної згортуваності крові. «Ми взяли з вени кров, і вона згорнулася у пробірці за сім хвилин, що є нормою», – пояснює ситуацію, виправдовуючись, досвідчений реаніматор Микола Філіпчук.
Коли через годину у породіллі почалася безупинна кровотеча, всі були біля неї по тривозі. І головний лікар Ніна Загребельна, кинувши відповідальну нараду, примчала. Видалили дітородний орган, і кров вдалося зупинити, але тиск у хворої різко впав. Кинулися переливати кров та замінники відразу у дві вени. Але вона не йшла по судинах до життєво важливих органів. До восьми літрів перелили намарно. Настав гемокоагуляційний шок – застигання крові.
– Ми зробили все, що могли. Але ми не боги, щоб підкласти руки, – каже з прикрістю Микола Філіпчук.
– А якби УЗД не було помилковим, все було б по-іншому? – запитую.
– Важко сказати, відшарування плаценти дає великий ризик.
На думку професора Санкт-Петербурзького медичного інституту ім. Павлова Едуарда Айламазяна, підручником якого «Невідкладна допомога в акушерській практиці» лікарі керуються у практичній роботі: «Лікар-акушер і всі його помічники біля ліжка хворої, яка у критичному стані, щоразу мають справу з клініко-патофізіологічним експериментом з багатьма невідомими... І він щохвилини повинен бути готовий діяти (і діяти по можливості безпомилково!) в умовах крайнього дефіциту інформації та часу, а нерідко ще й в режимі бою – битви за життя жінки, її плоду і новонародженого».
Прикро, що цю битву за два життя програли висококваліфіковані лікарі з Луцького пологового будинку, який має найвищу категорію медичного обслуговування. Де, на якому етапі (чи не вночі через недогляд і безпечність)? Але висновки – не наша журналістська компетенція. Це зробить спеціальна медична комісія з Києва, бо начальник обласного управління охорони здоров’я Ігор Ващенюк надіслав до Міністерства листа з проханням якнайшвидше прорецензувати цей летальний випадок. Вивчає оригінали медичних документів і прокуратура за поданням рідних. Про результати повідомимо.
Лежачи на операційному столі, Марія Костюк з тривогою і надією дивилася на свого лікаря, якого знала і якому довіряла. «Миколо Аркадійовичу, а що зі мною буде?» – запитувала. Він каже, що цих слів йому не забути до кінця своїх днів.
Мирослава МАНЕЛЮК,
Волинська область
P.S.На прохання Катерини Олексіївни висловлюємо щиру подяку усім добрим людям, які підтримали сім’ю Костюків у важку хвилину і розділили з ними біду. Особливо доросинівським лікарям, які допомогли в організації похорону. Редакція глибоко співчуває матері, чоловіку Марії і родині покійної у непоправному горі.

• Нравится
•