«Знімали весілля, а тепер зніміть… розлучення»
{mosimage}О восьмій ранку мене розбудив телефон: “Алло, добрий день, це Микола. Ви минулого року знімали у мене весілля. Тепер треба відзняти розлучення. Наступної суботи вільні?” Глянувши на календар, чи, бува, не перше квітня сьогодні, я відповів, що вільний, оскільки ще не сезон весіль. Він мені ще раз нагадав, що це розлучення, і ми домовились за ціну.
Весільна прогулянка нагадувала еротичний фільм
Порившись у відеоархіві, я пригадав це весілля. Красива Дюймовочка та вдвічі більший за неї Принц їхали на кареті з церкви до ресторану. Весілля було просто шикарне. Молодята не розлучалися ні на мить. Потім сестра молодої бідкалася, що Микола так стеріг Таню, що їм не вдалося її викрасти.
Передвесільна прогулянка молодят була схожа на еротичний фільм, а на призьбі у Шевченківському гаю мені доводилося кілька разів нагадувати, що я просив лише поцілуватися. «Показуха» на весіллях, особливо перед фото- чи відеокамерою, річ звична, але тоді мені, вже “битому жуку”, здавалося, що у них це все щиро, природно і не вульгарно. Невже я помилявся? Але ж для чого знімати розлучення, та й, зрештою, що знімати? Бо на таких дефілядах я ще не бував навіть гостем.
Микола розповів свою історію, коли ми зустрілися, щоб обговорити сценарій “свята”. Виявляється, кохання справді було і пристрасть була природною. Про свою дружину, вже колишню, Микола не казав ніякої гидоти, навпаки, коли щось стосувалося організації святкування, часто кидав фрази “Ми з Танькою вирішили..., ми з Танькою будемо...”, тобто ще досі вчувалися нотки гармонії у цій сім’ї. Але чому ж вони розлучаються?
На своєму ліжку застукав брата-школярика
Після пишного весілля молодята залишилися без грошей, оскільки всю забаву робили за кошт Миколи, який вже багато років працював за кордоном на будовах. Був хорошим електриком, тому заробляв непогано. Тож молодята вирішили, що Микола поїде ще раз – ненадовго, на місяць, щоб повернути борги, а потім вони почнуть власну справу і більше ніколи не розлучатимуться. Швидко казка мовиться, але повільно справа робиться. Щоб заробити стартовий капітал, Миколі довелося не раз і не два залишати дружину вдома на кілька тижнів і виїжджати у дуже близьке, але зарубіжжя.
Ось тут і підставив плече допомоги Миколиній Тані його ж молодший брат, ще школяр Іван. Такий собі троянський коник нашого часу.
Іван, як це часто буває серед підлітків, закохався в дружину старшого брата. Він казав їй різні наївні любовні дурниці, а вона сприймала їх як жарт чи дитячі витівки. Однак перед братом Іван поводився стримано і не показував своєї симпатії. Таня ж нічого не розповідала Миколі, бо, за її словами, не бачила у цьому сенсу: “Я й подумати не могла, що пропозиція Івана залишитися з ним, а не з Миколою, може бути серйозною – він ж іще дитина”. Проте Іван сприймав усе набагато серйозніше, пообіцявши собі будь-що добитися взаємності Тані. Його цікавило не лише ліжко, однак Іван чомусь вважав, що він у цьому кращий за свого брата і що таким чином зможе швидше переманити кохану до себе.
Побувши вдома один день, Микола поїхав. Втретє. Знову пообіцяв, що останній раз. Іван не давав жодного шансу побути подружжю разом. Він розробив план, який і спрацював. Коли увечері Микола поїхав і його благовірна лягла спати, Іван теж незвично рано закрився у себе в кімнаті, але не спав. Далеко за північ він зайшов до спальні брата і зайняв місце поруч з його дружиною...
Таня спросоння солодко потягувалася, не розуміючи, як сон міг бути таким солодким, таким реальним... Але ж це був сон, бо Микола вчора поїхав. На місяць. Та залишився “троянський кінь” Іван, який солодко сопів у кутку дорогого двоспального ліжка. Таня зрозуміла всю дикість ситуації. Вона зрадила. Уві сні! Та чи це виправдання? Смішно звучить “якось ненароком”, правда?
Двері відчинилися, і в кімнату зайшов величезний, просто гігантський букет квітів, а з-за нього вигулькнув Микола.
– Вона сама мене покликала, – сказав спійманий на гарячому братик. Та чи на гарячому? Вчора Микола розповів Іванові, що хоче зробити Тані несподіванку, що більше не їздитиме на заробітки і що взяв у кредит в райцентрі однокімнатну квартиру. Нехай “хрущовка”, нехай на околиці, але вже своя. Насправді Микола нікуди не збирався їхати – він мав повернутися зранку і запросити кохану до нового помешкання. Отож, Іван, знаючи про це, не мав часу довго чекати і поспішив реалізувати свій план.
Микола стояв посеред кімнати, мов ошпарений, квіти лежали на підлозі, Таня, мов соляний стовп, сиділа на ліжку, а Іван, демонструючи, що він таки голий-голісінький, поволі вийшов з кімнати.
Далі – сльози, запевнення, прохання... Іван знав свого брата і розумів, що у Тані нічого не вийде і вони розлучаться. На це він, зрештою, й розраховував, зраджуючи брата.
На «розвідній» дефіляді були навіть дружби
– Ми вирішили розлучитися. Щоб не псувати наших стосунків ревнощами чи ще якимись підозрами. Кажуть, що помирати найкраще на вершині своїх сил, на піку свого розквіту. Ми зрозуміли, що наші стосунки пішли на спад, чи, точніше, стався обрив, а хочемо їх запам’ятати такими, якими вони були, – сказав Микола за першим келихом на забаві з приводу розлучення.
На вечірці Микола був у шлюбному костюмі – тому самому, у якому давав клятву вірності. Таня ж була у вечірньому платті темно-бордового кольору. На забаву прийшло близько п’ятдесяти гостей: батьки, дружби, дружки, родичі та сусіди. Івана не запрошували.
– Він взагалі вдома майже не ночує, закинув навчання, десь вештається, приходить п’яний, побитий, – розповідає його мама.
– А не звинувачуєте невістку у тому, що сталося між братами, у сімейних неприємностях?
– Ні! Винен тільки Іван, я більш, ніж впевнена у цьому. Я просила молодих не розлучатися, що все забудеться, адже житимуть окремо, але вони так вирішили. Тож нехай буде по-їхньому.
– А для чого взагалі було таку дефіляду орга-нізовувати? Привід не такий уже й веселий!
– Так захотіли молоді. Кажуть, що все у житті людини супроводжується ритуалом. І їхнє розлучення вони хочуть запам’ятати як ще одну подію. До речі, за місяць вони мали святкувати річницю одруження. Не дав смаркач.
– А можливо, вони ще будуть разом?
– Ні! Не думаю! Хотілося б!
Забава тривала далеко за північ. Вуйко Міську – сусід через дорогу – кілька разів пробував заспівати “Гірко!”, але його завжди чомусь зупиняли. А можливо, якби йому дали доспівати, молодята б передумали... На тій забаві мені інколи здавалося, що це дежавю. Молодята танцювали, жартували, зрештою, сиділи поруч за столом. Вони виглядали щасливими. Весь вечір Микола був дуже ґалантним та уважним до Тані. Сьогодні вони ще разом. Не вірилося, що завтра вони стануть зовсім чужими.
Після забави вже з другим штампом на сторінці “Сімейний стан” у паспорті молодята роз’їхалися.
– Кому віддавати змонтоване відео?
– Зроби три копії: для мене, Тані та батьків... Ні, чотири – ще для тестя з тещею.
Дитина – Миколаївна чи Іванівна?
Таня завагітніла. “Незважаючи на те, хто біологічний батько дитини, вона буде Миколаївною”, – сказала Таня, коли я їй віддавав диски.
– А Микола знає?
– Ще ні. Я хочу, щоб дитя мало батька. Можливо, Микола погодиться прийняти нас обох. Нехай насправді ми й будемо чужі. Але ж заради дитини...
– А якщо Іван запропонує...
– Ні, краще сама виховаю, ніякої допомоги від нього не хочу. А він уже сам голову мені морочить. Виявляється, зробив це навмисно, щоб через дитину мене до себе прив’язати. Але ні... Того не буде. Він і так мені долю зіпсував – жити з таким вар’ятом я не збираюсь.
Микола сказав, що готовий допомагати Тані у всьому, але дитину Миколаївною не назве – батько ж відомий.
Назарій СІНОЖАТІВ,
м. Львів
P.S. Інформацію подано з дозволу її героїв. Імена не змінено.
| Comments: |
