На яблунях «ростуть» баняки, а в чоботях – квіти

Музеїв під відкритим небом є чимало, однак той, що у селі Бокійма  Млинівського району Рівненщини, неповторний у своїй красі, видовищності  та оригінальності. Річ у тім, що місцем для експонатів є дерева, кущі, пліт, ворота, квітник.  Саме на них, розташованих довкола будинку, сімейство Гуріїв порозвішувало старовинні предмети домашнього ужитку, нагадуючи тим самим про побут і традиції попередніх поколінь.

– Ідея створення домашнього музею виникла у сина Олександра, – зізнається господар Леонід Антонович, – хоча ми з жінкою не вельми хотіли, думали, люди будуть сміятися. Але минув тиждень-другий після першої виставки, бачимо – по селу пішов гарний поголос: той баняка столітнього приніс, той кочергу. Потім наш Саша пішов по людях, і вони з ним поділилися багатьма цікавими предметами, закинутими на горище. Ось, наприклад, коловороту років, мабуть, зо двісті, але ним ще можна прясти.
Мене ж особисто у сільському музеї найбільше вразили  кирзові чоботи ще часів Другої світової війни, які Олександр Гурій використав як вазон. Насипав  у них землі, зробив прорізи і посадив мальви. Так ось, доки у сусідів  квіти  ще тільки випинаються з бутонів, у Гуріїв уже  давно цвітуть. Вочевидь, рослини почуваються у таких “вазонах” комфортно. Цікаво також, що чоботи прибиті до пенька цвяхами.
– Це щоб ніхто не поцупив, – каже Леонід Антонович.
– А що, є підозри?
– Не підозри, а факти… Правда, не з чобітьми, а з баняками – місцеві дітлахи вирішили порозважатися.

Коли у школі вивчають етнографію та краєзнавство, навіть екскурсії проводять до оселі Гуріїв. Більше того, недавно до незвичного обійстя  завітала німецька делегація.  Зарубіжні гості спинилися у Бокіймі, щоб попити криничної  води. А їм селяни порадили ще й до музею завітати. Погодилися – і довго-предовго розпитували господарів про незвичні для себе предмети. Потім і групою, і поодинці фотографувалися з експонатами. Найбільше – з кочергою, дивуючись при цьому, що це знаряддя було просто незамінним для господині.
Сусіди з цього приводу радять Гуріям:  ви, мовляв, поблизу траси поставте знак з напрямком домашнього музею, тоді проїжджі обов’язково завертатимуть у ваш закапелок. А від екскурсій ще й прибуток матимете. Втім, Леонід Гурій має власну думку щодо облаштованого довкола хати музею:
– Я бачу, наскільки  моєму синові  приємно займатися цією справою. Він буквально на сьомому небі, коли роздобуде якийсь цікавий експонат. А для гостей Саша  зробив куточок, де вони можуть посидіти, відпочити, а заодно пороздивлятися, що “росте” на деревах, квітниках, кущах. І якщо їм сподобається, то це і є найкраща плата за наш музей.
Серед тих, хто справді приємно подивується від побаченого, невдовзі може стати ще один син Гуріїв. Річ у тім, що Віталій після одруження тривалий час проживає в Ізраїлі і має намір провідати рідню. Так ось, коли він телефонував додому і запитав, що привезти у подарунок, то у відповідь почув незвичне: “Якусь стару єврейську річ домашнього ужитку”. А не отримавши відповіді на своє здивоване: “Навіщо?” (приїдеш, мовляв, і тоді все наяву зрозумієш…), ще більш пройнявся інтригою.
Якщо і вам пощастить побувати у Бокіймі, не обминіть домашнього музею. Поглянете – і зрозумієте, що багато у чому наш світ справді  тримається на диваках.
Сергій НОВАК,
Рівненська область

 

 

• Нравится
•