«Гормони росту» Марійка ділить із Сашком

Тато з дітьми – Сашею, Іваном, Наталею, Колею і Людою

Тато з дітьми – Сашею, Іваном, Наталею, Колею і Людою

Про цих незвичайних людей знають усі довкола. Що там район, область – іншої такої сім’ї у цілій країні не знайти. Адже особливість Симоновичів із села Мукошин на Волині – надзвичайно маленький зріст. Тут п’ятеро(!) з десяти членів сім’ї – ліліпути.

Народжувалися малюки-богатирі

Тато з дітьми – Сашею, Іваном, Наталею, Колею і Людою

Тато з дітьми – Сашею, Іваном, Наталею, Колею і Людою

У давньому Єгипті таких людей порівнювали з божествами й називали ангелами. Вірили, що навіть єдиний доторк до ліліпута обов’язково принесе щастя. Сучасні карлики сприймають свій маленький зріст як великий тягар, який нічого спільного ні зі щастям, ні з успіхом не має.
Страшний діагноз – гіпофізарний нанізм – застав батьків зненацька. Микола Іванович і Надія Іванівна Симоновичі на вигляд цілком здорові люди (які у юності займалися спортом). Та й на світ Божий у них з’являлися діти-богатирі вагою понад чотири кілограми і зростом більш ніж півметра. Про нещастя, що спіткало їх сім’ю, дізналися, коли вже виховували чотирьох малюків, а мама під серцем носила п’ятого.
Тато з дітьми – Сашею, Іваном, Наталею, Колею і Людою

Тато з дітьми – Сашею, Іваном, Наталею, Колею і Людою

По допомогу до лікарів кинулися не одразу. Старша донька Люда перестала рости десь після трьох років, а на сполох забили, коли вона вже пішла до школи. Обстежили її ще майже через рік. Але, виявляється, дівчинці дуже поталанило, адже на початку 80-х особливих проблем з “гормонами росту”, необхідними, як вода і їжа, таким людям, не було. Пізніше, коли хвороба проявилася й у молодших дітей, ті про повну дозу ліків могли тільки мріяти. І коли вдавалося отримати навіть маленьку частинку від того, що вимагалося, ділилися між собою всі. Симоновичі боролися за кожен міліметр!
…Хвороба п’ятій дитині не передалася. Іван, так назвали сина, з роками не тільки наздогнав ростом тата, але й переріс. На той час його старші брати-сестри лише подолали метрову відмітку…
Усвідомлюючи усю серйозність ситуації, але незважаючи на можливі наслідки, батьки зважилися на неймовірне – ще мати дітей. Незабаром після Івана на світ з’явився Сашко. І його організм перестав рости десь близько трьох років. А ось наймолодші, Толя й Наталя, цілком здорові. Це просто феноменально!

Найнижча медсестричка на Волині

Як живеться цій сім’ї? Без перебільшення, “маленьким” Симоновичам довелося вибивати собі місце під сонцем. Якби не батьки, навряд чи змогли б вони почуватися комфортно у сучасному досить жорстокому світі. Такі злободенні для нас речі, як повісити штори, приготувати на плиті обід, навіть дотягнутися до вимикача, щоб увімкнути в кімнаті світло, для них перетворюються на випробування.
Разом з неможливістю підрости, нездійсненними залишилися багато мрій: вчитися в університеті, вдало одружитися чи вийти заміж, мати дітей. Але кожен шукав свою можливість зреалізуватися у житті. Найнижчі – Володя і Микола. Їм уже понад тридцять років, а зріст, немов у першокласників, – всього по 120 сантиметрів. Людочці пощастило підрости аж до 130-ти. Тому довго мала “перевагу” – саме їй мама доручала чіпляти на карниз тюль і фарбувати стелю (у Мукошині не заведено її білити), поки Наталя підросла. Якось, коли ще була зовсім юною, Люді запропонували роботу в цирку. Але дівчина відмовилася. Каже, не хотіла, щоб її каліцтво було потіхою для здорових людей. Вона знайшла віддушину у вишивці та квітах – її клумби завжди дихають красою.
Сестричка Марійка теж майстриня-рукодільниця – вив’язує дивовижні речі: светрики, спідниці, костюми. Вона сьогодні найвища серед усього “маленького сімейства” Симоновичів, адже досі приймає “гормони росту”, хоч їй – 27. Каже, вік – не перешкода, лікування можна продовжувати аж до закриття так званої “зони росту”. Тому вона час від часу проходить необхідні обстеження. Тільки біда – лікування дуже дороге. Флакон медикаментів (чотири дози – на чотири дні) коштує понад 1000 гривень. А на місяць треба щонайменше сім. Якщо помножити цю суму на 12 місяців та на п’ятьох дітей, вона вийде запаморочливою – до півмільйона гривень на рік! Для куцого сімейного бюджету селян, де п’ятеро інвалідів, це непосильна ноша, тож доводиться сподіватися на благодійників. І от саме Марійці неймовірно пощастило – одна датська фірма взялася опікуватися дівчинкою. Подумайте тільки: школу вона закінчувала, маючи зріст всього 1 метр 19 сантиметрів, а тепер є цілих півтора! За цей час Марійка закінчила Ківерцівське медучилище і влаштувалася на роботу (нині працює сестричкою у фізкабінеті в Любешівській районній лікарні). Пригадує, коли прийшла на роботу, то ще була зовсім дюймовочкою – найнижчою медсестричкою на Волині (мала ріст 1 м 33 см)!
– Одягну білий халат, йду коридором. Хтось думає, що дитина чиясь прийшла до батьків на роботу, хтось – що онука якоїсь медички. А потім люди звикли. Та і я повищала…

Найзаповітніша мрія – бути, як усі

Вибиваючи кошти на ліки, Марійка не забула і про хворого меншого брата Сашу. Обстеження показали, що і в нього відкрита зона росту. Тому, отримуючи медикаменти для себе, вона… ділила їх навпіл та колола “гормон росту” і йому. Завдяки турботі сестри Сашко виріс більш ніж на 15 сантиметрів!
Не втрачають надії таки підрости й Микола, Володя та Люда. От якби знайшлася добра душа і спонсорувала для них ліки! Тим часом доводиться пристосовуватися до життя, як є. Володя – затятий рибалка, хоч малий на зріст, та нерідко дивує своїм уловом сусідів-здорованів – носить і карасиків, і щучок. Микола – справжній господар, допомагає батькам порати худобу (а є корови, кінь та свині), заготовляти дрова й сіно. Словом, уся чоловіча робота йому по плечу.
А тепер додалося клопотів Симоновичам – вони будуються. Маленький дім, де усі разом туляться, нещодавно поповнився ще трьома членами сім’ї: Іван одружився й уже має двох діток. Не секрет, що “маленькі” брати і сестри по-доброму йому заздрять. І брату Толі, який зараз служить в армії. Адже найзаповітніша мрія ліліпутів – бути, як усі.
***
Але маленький зріст має й свої переваги, запевняють Симоновичі. Скажімо, від очей досвідчених грибників не сховається навіть найкрихітніший боровик. Та і ягоди у кошик їм легше збирати, бо нахилятися ж треба менше, справа йде швидше.
– Усе від Бога. Незважаючи на те, що наші діти такі особливі, вони надзвичайно добрі та працелюбні, – щиро радіє мама. – Багато хто навіть нам заздрить...
Наталія КРАВЧУК,
Волинська область
Фото автора

 

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>