Монастир одного ченця
Брат Веніамін
Скит зруйнували червоноармійці
З незапам’ятних часів в урочищі Лужки був монастир студитів. Подейкують, що його не знищили ні войовничі племена, ні навіть орди монголо-татар. За тієї простої причини, що про його існування у глушині пралісу не знали. Перестав скит існувати за радянських часів. Серйозно “поранили” дерев’яне приміщення червоноармійці, коли через Карпати проходив фронт у 1944 році. Кажуть, якийсь безвусий солдафон вчився стріляти з крупнокаліберного кулемета. Безперечно, він знав, що перед ним – церква, бо вершок споруди увінчував цинковий купол зі срібним хрестом (прострелений у кількох місцях, купол зберігся й донині). У повоєнні роки монахів вигнали звідти.
Що цікаво, монастир, який носив ім’я святого Андрія Первозванного, був заснований на знаковому місці: висота 960 метрів над рівнем моря ідентична висоті гори поблизу Єрусалима, на якій, за Старим Завітом, Авраам спорудив жертовник, аби в ньому принести в жертву сина Ісаака, засвідчивши цим любов і відданість Богові. Але ангел-охоронець напоумив батька не чинити такого страшного ритуального дійства.
Отож, безлюдне житло почало трухлявіти. Дійшло навіть до того, що в святині влаштували конюшню для вороних та гнідих тяглових коників-гуцуликів (ними трелювали з високогір’я зрубану деревину для місцевих лісокомбінатів), а в келії горе-туристи, заночовуючи, перетворювали відпочинок в оргії, оскверняючи святе місце гріховним безчестям… Врешті-решт якийсь нелюд черкнув сірником і спалив усе, що залишилося від колись добротної будівлі.
Монах – колишній спецназівець та інженер
І ось десять років тому львівські монахи-студити вирішили відродити скит. На місці згарища заклали і урочисто освятили фундамент. За житло першим трьом поселенцям, над якими старшим був брат Серафим (кажуть, він воював в Афганістані і не раз дивився смерті в очі), слугувала залізна будка розміром 2х3 метри, яку взимку опалювали “буржуйкою”. Отак, як мовиться, всіма правдами і неправдами, проханнями і благаннями почали “вибивати” будівельний матеріал. Знайшлися і благодійники-меценати. Скажімо, якийсь невідомий білорус поофірував аж тисячу американських доларів! Надходили кошти зі Львова, від багатьох церковних громад Івано-Франківщини. Вже майже повністю заготовили так звані різані навпіл плениці, з яких і будуватимуть дерев’яну церкву. А кілька років тому спорудили келію, де можна і мешкати, і припасти на коліна перед іконами під час молитви.
Майже чотири роки тому брата Серафима з його двома побратимами замінив брат Веніамін. Він служив у спецназі, щоправда, у бойових діях участі не брав. Сам львів’янин закінчив тамтешній політехнічний інститут, за фахом – інженер-енергетик. Про причини, чому дев’ять років тому прийняв постриг, брат Веніамін говорити не мав бажання, сказав тільки, що сюди його привела щира віра в Бога.
Ніякого підсобного господарства схимник не веде, має шість вуликів, є котик і кицька. Неподалік від скиту – невеличке водоймище. У нього попередники запустили кілька мальків форелі. Виросли мало не півметрової довжини! Та їх знайшли туристи і виловили, скориставшись тим, що монаха не було вдома.
Кожного року брат Веніамін садить з ар картоплі. Вона тут родить не дуже щедро. Як і одинока яблуня-дичка з маленькими – ну, чистісінько, як райські – плодами, кислими на смак. Є також дика груша, але вона жодного разу не плодоносила, більше того – навесні навіть не цвіте.
За харчі монахові слугують дари природи – гриби, всілякі ягоди, хліб, вірніше – коржики, які випікає сам. Дуже смакує вода з кринички, яку встановили на місці джерела. Перед днем, коли автор цих рядків побував у Лужках, до сина навідалися автомашиною зі Львова батьки. Привезли кілька трилітрових банок молока, сиру, сметани. Аби довше збереглися, поклав їх схимник у природний “холодильник” – протічну воду струмка.
А ще привезли рідні кілька віконних рам. Тішиться: “Будуть віконця на нову церковцю”. А я на хвильку уявив собі, яким буде отой монаший Божий храм. І ті вікна з батьківського дому, через шибки яких всередину проникатиме сонячне світло і зігріватиме тіло й душу одинокого ченця. При цьому впевнювався, що брат Веніамін не випадково поселився на відшибі самоти, в дрімучих лісових нетрях, подалі від гамірливого світу і поближче до матінки-природи, аби в такий спосіб усамітнитися і нести тяжкий хрест прощення гріхів. Так, мабуть, захотів Всевишній, так, певно, розпорядилася доля. Бо кожному – своє…
Іван ІВАНИШИН,
Івано-Франківська область
| Comments: |
