За що знищили Володимира Івасюка?
Володя із Софією РОТАРУ
Визнаного у світі композитора виключають з консерваторії!
1974 року Володимир Івасюк після закінчення підготовчого відділення поступив на композиторське відділення Львівської консерваторії у клас професора Кос-Анатольського. Але між молодим та маститим композитором стосунки не склалися. Чому? Точно про це ніхто не говорить. Однак знайомі Володі Івасюка та його рідні розповідають, що спочатку він дуже пишався і радів навчанню у Кос-Анатольського, але згодом був пригнічений ставленням професора, який міг дозволити образити й принизити свого учня. Напрошується висновок: вчитель ревниво ставився до Володиних успіхів, швидше за все, вони його дратували.
Цей рік для молодого композитора стає знаменним ще й тим, що на Міжнародному пісенному конкурсі “Сопот-74” Софія Ротару отримала перемогу з його піснею “Водограй”! (Саме пісні Володимира Івасюка зробили Софію відомою співачкою). А перемога у Сопоті стала для нинішньої примадонни стартом для подальшої блискучої кар’єри. Володі доручають дуже відповідальну й складну роботу – написати музику до вистави “Прапороносці” за однойменним романом Олеся Гончара, яку ставив Львівський театр імені Заньковецької. Часу було небагато, тому написання цього твору було надто виснажливим. Але після прем’єри вистави у березні 1975 року, музику Івасюка критики театрального й музичного мистецтва оцінили достойно. Більше того, його кандидатуру висунули на Шевченківську премію! Проте це було для когось надто неприємним моментом, бо згодом його прізвище зі списку кандидатів зникло...
Володя продовжує писати різножанрові музичні твори, музику до пісень. Не дивно, що у фільмі “Пісня буде завжди поміж нас” Софія Ротару співає аж шість його пісень! Зрозуміло, що під час зйомок фільму Володя мусив час від часу перебувати у селі Ростоки на Буковині, де вони проводилися, а тому пропускав заняття в консерваторії. Та й взагалі, треба взяти до уваги, що це був не рядовий учень, а талановитий і уже відомий композитор, який писав професійну музику, і тому просиджувати тільки в аудиторіях консерваторії просто не міг. Базова освіта Володі насамперед була потрібна для того, щоб стати членом Спілки композиторів – туди “самодіяльних митців” не приймали. А на той час не перебувати у Спілці – це дуже багато втратити у кар’єрному рості. Зрештою, без диплома, в якому чітко вказувалася професія – композитор, були обмеження у концертно-гастрольній роботі. Після виходу фільму на екран у Володі почалися серйозні проблеми в консерваторії. Найбільш ймовірно, що до їх виникнення долучився і Кос-Анатольський. Певно, не міг змиритися з тим, що учень може виявитися сильнішим за вчителя. І вже наступного року Івасюка за пропуски виключили з консерваторії. Це – яскравий приклад того, як тодішня система ламала людину!
Проте зломити Володю Івасюка було неможливо – це доводить його трагічна кончина! Хоча, безумовно, що такий тиск не міг не позначитися на психологічному стані (хто пов’язаний з творчою роботою, знає, наскільки вона морально виснажлива, тим паче, коли тебе намагаються перетворити у слугу тих чи інших ідей). Володя не хотів казати батькам про те, що сталося, знаючи, якого болю їм завдасть. У цей час він знову плідно працює над написанням музики до вистави “Мезозойська історія” для Дрогобицького театру. Поновитися на навчання було непросто, але не без допомоги друзів 1977 року йому це вдалося. Правда, він відразу перевівся у клас Лєшика Мазепи, який був дуже задоволений своїм учнем, між ними склалися гарні стосунки. Вже після смерті композитора пан Лєшек у своїх спогадах напише: “Під час навчання у моєму класі Володя виявив максимум працездатності, величезну трудолюбивість...” Він захоплювався і його творчістю.
Цього ж 1977 року Софія Ротару знову перемагає на Сопотському фестивалі, і знову із піснею Володимира Івасюка на вірші Юрія Рибчинського “У долі своя весна”! До речі, з цим поетом-піснярем у нього були дуже дружні стосунки. Коли запитую себе, що було у Володі-людині найголовнішим, я приходжу до висновку, що його стрижнем була дуже висока мета – стати великим Композитором. Тому він ніколи не говорив про славу, ніколи не спекулював іменем, яке тоді було на устах у мільйонів людей. Він був скромний, як справжній художник, що працює на майбутнє...” – так казав про Володю Рибчинський. “Ти був шаленим і відвертим, з блакиттю чистою в очах. Без тебе всі роялі мертві, без тебе всі скрипки мовчать. Як важко, брате мій, без тебе вкраїнську пісню колисать. Не зорі падають із неба, зірки ідуть у небеса...” – ці прекрасні рядки поет присвятив знищеному талановитому композитору (“Пісня пам’яті”, музика Геннадія Татарченка. Саме вона була тією останньою піснею, яку проспівав важкохворий Назарій Яремчук зі сцени сидячи).
Ще 1977 рік визначний для Володі тим, що виходить його збірка “Моя пісня” і платівка-гігант “Пісні Володимира Івасюка виконує Софія Ротару”. Варто зауважити, що випустити платівку-гіганта у ті тоталітарні часи могли знову-таки члени Спілки композиторів. Тому студентові консерваторії проштовхнути її було, ой, як не просто. Але як тільки “гігант” з’явився у продажі, то мав шалений успіх і розійшовся умить!
Ольга ЖАРЧИНСЬКА
| Comments: |
