Сільський художник розписує церкви
Віктор Сорока за роботою
Художника Віктора Сороку із села Липне Ківерцівського району ми застали за роботою. Він якраз працював над картиною.
– Свої роботи не продаю, коли попросять, то можу написати картину на замовлення, – розпочав нашу розмову Віктор Ничипорович. – Малювати почав ще в школі, у мене непогано виходило, але серйозно живописом не цікавився. А взявся до цієї справи зовсім випадково, а може, й не випадково, – усміхаючись, каже він. – Мені вже було 23 роки, після армії працював в Цуманському ДОКу. Зі своїм напарником вирішили йти вчитися на різьбярів по дереву в Дубенське училище. Саме тоді з’явився інтерес до живопису, адже до цього я навіть не мав уявлення про палітру та полотно.
Свою першу картину Віктор написав під час навчання в Дубно. Після училища не пішов заробляти гроші, як більшість колег, адже тоді майстри-різьбярі мали непогану копійку. Сорока став шукати художників, які б навчили його писати картини. Приїхав до Луцька, а тоді при соборі була художня майстерня, в якій працювали кваліфіковані фахівці.
– То були справжні живописці з художньою освітою, – каже Віктор Ничипорович, – мене прийняли туди на роботу, і я в них багато навчився. Адже у мене до живопису душа лежала, просто горів цим, згодом взявся писати ікони.
За словами Віктора Сороки, разом з луцькими художниками він розписував церкву в селі Прилісне Маневицького району. Це була перша серйозна робота для молодого майстра. Згодом повернувся в рідне село до батьків. Вісім років тому померла мама, а через рік після неї батько. Родини в нього майже немає, часом товариші заходять.
Для живописця і в селі знайшлася робота: для храму в Липному виготовив престол і повністю розписав церкву в сусідньому селі Знамирівка. Для такої роботи потрібен відповідний стан душі та настрій. Іконописець повинен добре знати Слово Боже.
– Після смерті батьків живу сам, – продовжує художник. – Вже рік отримую пенсію по інвалідності.
Два роки тому стався нещасний випадок, сільський майстер відморозив ступні ніг. Все сталося з його вини, стверджує господар. І до медиків пізно звернувся. Одна нога ампутована повністю, а в другій – стопа.
– Це випробовування спокійно та смиренно приймаю, – каже пан Віктор. – Значить, так мало бути, бо на все воля Божа. Треба жити далі, не впадати у відчай. Розраховую тільки на Бога і на себе. Адже Господь карає і милує водночас. Я найбільше переживав, чи зможу ходити самостійно. Дуже не хотів бути прикутим до інвалідного візка. Але мені зробили протези, і я ходжу, спираючись на палицю. Дякую ківерцівським лікарям, які врятували мене. Ще город обробляю, тримаю курей і собаку. Даю собі раду, хліб та пироги печу.
Вечорами читаю Біблію, люблю слухати музику, особливо “ВEATLES”, з російських груп: “Наутілус” та “DDT”, а сучасну попсу зовсім не сприймаю.
А ще у 40-річного сільського художника є мрія:
– У дні моєї юності я багато разів бував у Ленінграді. Мене зачарували його вулиці, канали, а особливо музеї. Звичайно, найбільше вразив “Ермітаж”. Якби був трохи здоровший та ноги мав міцніші, то хотів би знову пройтися по Пітеру тими місцями, де вже був. Ще хочу поїхати в Почаївську лавру. Там також неодноразово бував, але це святе місце мені завжди хочеться відвідати знову.
Не знаю, чи збудеться мрія Віктора Сороки, але під час нашої розмови він про неї говорив з такою вірою, що я переконаний – липненський художник ще пройдеться вулицями Петербурга і помолиться у Почаївській лаврі.
Кость ГАРБАРЧУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
