100 «Кобзарів» У Миколи Бендюка

Колекціонер Микола БЕНДЮК

Нині пан Микола – художник-реставратор Острозького історико-культурного заповідника й депутат районної ради. Але потяг до колекціонування з’явився, коли був ще зовсім юним, понад 20 літ тому. Антикварні меблі – одне з найбільших і найдавніших захоплень цього чоловіка. Як і колекціонування творів Тараса Шевченка.
Хоча перший “Кобзар” у зібранні тоді ще молодшого наукового працівника Острозького історико-культурного заповідника з’явився випадково. Якось у 1987 році Микола Миколайович був у справах в Києві й зайшов у єдиний на той час в Україні антикварний магазин. Увагу привернув “Кобзар” 1907 року.
– При заповіднику тоді вже діяв Музей книги, який формував колекції стародруків, “Кобзарів” та букварів, – розповідає Микола Бендюк. – Я не втримався, купив це видання (хоч воно тоді коштувало значно більше, ніж моя заробітна платня за місяць) і запропонував музею. Проте на той момент вільних коштів музей не мав, попросили зачекати. Через кілька місяців мені до рук потрапив ще один давній “Кобзар”, дореволюційне видання. І коли невдовзі в музей надійшли кошти, колекціонерська жилка не дозволила ці книги віддати.
Так розпочалася Шевченкіада Бендюка – майже сотня “Кобзарів”, поезії Тараса Шевченка, десятки значків, присвячених творчості українського генія, листівки, конверти... Найдавніша книга в його колекції – “Буквар южнорускій” 1861 року видання. Хоча фактично цей посібник для навчання грамоти українською мовою в недільних школах вийшов раніше, у грудні 1860-го. Щоб роздобути гроші на друкування, Шевченко вирішив намалювати автопортрет і розіграти його в лотерею.
Так побачив світ його “Буквар”. Тираж у 10000 розлетівся між селянами дуже швидко – брошурка на 24 сторінки, видана на сірому папері, була досить дешева, коштувала всього 3 копійки. Саме ці копійки (для прикладу, у 1857 році вийшла “Граматика” Куліша, яка коштувала аж 50 копійок!) зробили книгу популярною серед найбідніших верств населення. Її зачитували до дір!
Цей “Буквар” потрапив до рук Миколи Миколайовича теж несподівано.
– Я купив його в одного букініста. Він саме привіз на продаж багато книг. Окремо відклав брошури. Серед них я й натрапив на це видання. Очевидно, чоловік скупив списані фонди сільських бібліотек і ще не встиг їх перебрати. За брошури він просив лише по 15 гривень. Я заховав той “Буквар” між двома іншими книгами, які в принципі мені були зовсім не потрібні, й купив усі три, – зізнається колекціонер.
Микола Бендюк розповідає про найцікавіші видання. Про те, як у 1907 році в Санкт-Петербурзі вийшов “Кобзар” за редакцією Василя Доманицького. Це було перше повне видання “Кобзаря” в революційній царській Росії “для вспомоществования нуждающимся уроженцам Южной России, учащимся в высших учебных заведениях Санкт-Петербурга”. Вперше читачі побачили не урізані цензурою тексти поем “Сон”, “Кавказ” та мали змогу прочитати “Юродивого”, “Марію”, “Саула”...
А от видання під редакцією Доманицького 1911 року було різко розкритиковане, і насамперед через погано виконані ілюстрації. У рецензії відверто говорилося про “безграмотність” художників.
Цікавий  у колекції Миколи Бендюка “Кобзар”, виданий у Відні 1915 року. Книга вийшла друком на старому папері з філігранями та водяними знаками.
Сьогодні Микола Миколайович може сміливо похвалитися своїм зібранням “Кобзарів”. У його колекції є близько 30 рідкісних видань (для прикладу, у Музеї книги в Острозі, який збирає їх понад 25 літ, всього чотири). Мріє ще про кілька унікальних книг, зокрема “Кобзар” 1860 року (це останнє прижиттєве видання сьогодні коштує на ринку в межах шести тисяч доларів США) та “Кобзар” з ілюстраціями Сластіона.
Вірить, що і вони колись стануть окрасою його Шевченкіади.
Мимоволі з роками Бендюк став не просто колекціонером, а й дослідником. Тому сміливо розвінчує телевізійників, які у грудні минулого року оспівували 100-річчя з моменту виходу першого російськомовного видання “Кобзаря”.
– Ось, прошу – російськомовне видання 1900-го року в перекладі російських письменників, – Миколa Бендюк простягає мені стареньку книгу. – Тут є біографія, “дозволена цензурою”. Коли я почав грунтовніше досліджувати це питання, то знайшов відомості про те, що вже у 1860-му, ще при житті Шевченка, був здійснений частковий переклад віршів поета російською мовою. Вони вже тоді вийшли окремою книгою.
Наталія КРАВЧУК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

• Нравится
•