Підкорив усе, крім корабля та літака
Микола Лукашук
Микола Лукашук родом із села Гать Торчинського району Волинської області. Тато загинув на фронті у 1945 році, за два дні до закінчення війни. Це було великою трагедією для сім’ї, де підростало троє дітей. Старшому Миколі виповнилося лише сім років. Але татусь йому запам’ятався своєю надзвичайною добротою. Провчився хлопець лише до восьмого класу, бо згоріла школа. Йому не було ще й шістнадцяти, як пішов працювати в колгосп помічником тракториста. Мама дуже переживала за сина, адже йому доводилося орати поле і в нічну зміну. Та він настільки полюбив працю на землі, що домігся найбільшого виробітку на тракторі за рік. За це молодого трудівника відіслали вчитися на курси бригадирів тракторних бригад до Володимира-Волинського. А потім – направлення на цілину. Там Микола Андрійович пройшов велику трудову школу. Під його рукою працювало більше сотні людей. Були серед них і зеки, з якими виникало багато проблем.
Після випробувань цілиною служба в армії здавалася вже не важкою, адже зміг продовжити навчання і займатися спортом. З’явилися навички до викладання, бо навчав інших солдатів, та хист до поезії. Микола Андрійович планував залишатись в армії й надалі, але від мами прийшов тривожний лист, у якому вона розповідала, що страшна буря завалила хлів і зняла дах з хати. Коли повернувся додому, не знав з чого починати, адже на ремонт будівель потрібні були гроші, яких ні він, ні його мама не мали. Тоді й стало у пригоді юнакові знання техніки.
Ким тільки не працював Микола Лукашук. Був і комбайнером, і техніком з обслуговування ядерних боєприпасів, а зараз – майстер виробничого навчання Луцької автошколи ТСОУ. Навіть у свої сімдесят проводить заняття з техніки обслуговування транспортних засобів. У його класі привертає увагу український прапор, гімн на стенді та портрет Шевченка. Цей куточок України облаштував Микола Андрійович для своїх учнів, щоб, крім правил дорожнього руху, знали також символи своєї Вітчизни.
Микола Лукашук називає себе поетом-аматором. Перший вірш написав ще в армії. Палітра його поезії – від патріотичної до любовної лірики, від серйозних пісень до веселих усмішок. Але на широкий загал творчого доробку поет не виносив. Вперше прочитав свою поезію перед аудиторією, коли святкували його 65-ліття в автошколі. Творчий вечір називався “Чисті роси”. Під такою ж назвою вийшла і перша поетична збірка Миколи Андрійовича. Його вірші зрозумілі всім: і людям освіченим, і простій доярочці, адже вони написані щиро, від душі. Поету-аматору було дуже приємно, що поезія сподобалась слухачам і на його адресу пролунали аплодисменти. Після цього Микола Андрійович не став ховати вірші. Видав другу збірку – “Повінь березнева”, а до свого ювілею підготував і третю – “Суцвіття, грона і любов”.
– Книги пишу для моєї родини та друзів, а не для слави, – скромно зізнається Микола Лукашук. – А день без вірша прожитий марно.
Серед поетичних рядків, присвячених пам’яті Лесі Українки, Олени Теліги та рідної мами, є також вірші для коханої дружини – Марії Терентіївни. Подружжя прожило в мирі та злагоді вже сорок п’ять років. Мають двох дітей, підростає троє онуків. Найменша, Валентина, ходить у перший клас, але точно знає, ким хоче бути. “Президенткою!” – з впевненістю у голосі заявляє дівчинка, яка надихає дідуся на створення нових поетичних образів.
Інна ВЛАСЮК,
м. Луцьк
| Comments: |
