На місці зруйнованої церкви з’явився ангел

Підпис відсутній

Підпис відсутній

Ця історія трапилася багато-багато років тому. Але в селі Лахвичі Любешівського району старожили не втомлюються її переповідати знову і знову.Якось на Новий рік до бабусі Мотруни в маленьке село приїхала внучка Марійка і залишилася на цілий тиждень. На Різдво бабця встала раненько й давай будити дівчинку:
– Вставай!
– Так рано?
– Хіба це рано? Наші кури вже тобі двоє яєць знесли, а Вася вусатий мишку зловив. Так що, піднімайся, соню, бо я до церкви спізнюся.
– А ти що, мене не береш туди із собою?
– Твої батьки заборонили, щоб я тобі розповідала про Бога і церкву…
– А насправді Бог є? – не вгавала маленька.
– Звичайно, що є, – бабуся перехрестилася і показала на темну ікону в кутку.
Марійка зацікавлено підійшла до ікони і довго дивилася на красиву жінку з дитиною на руках.
– Ось цей Хлопчик – Бог? – здивувалася вона. – А це його мама?
– Так. Немовля звати Христос, а Богородицю, як і тебе, – Марія.
Бабуся дала сніданок внучці, а сама до церкви зібралася.
– Потрібно спішити, свято сьогодні велике – Різдво Христове.
– Якщо ти мене із собою не візьмеш, то я в одній піжамі піду за тобою на вулицю, – розплакалася онука, і бабуся таки взялася її одягати.
Підійшли вони до церкви. А там – ні хреста, ні куполів, ні даху нема, тільки стіни. Сніг тихо падав усередину церкви на голову старенького священика. Він стояв по коліна в снігу, а в руках тримав ікону.
– Браття і сестри! – розпочав він схвильовано, – наша церква стільки років простояла калікою, не дозволяли нам їй допомагати і молитися тут. Але ось вчора, у Святий вечір перед Різдвом Христовим, віддали її нам та дозволили відремонтувати. Але от грошей не дали.
– Нічого, отче Олександре, ми всі допоможемо у цій святій справі, – підтримав дід Степан. Він вийняв з кишені 10 карбованців, поклав у свою шапку, й пішов далі збирати гроші у парафіян.
Бабуся Мотруна розгорнула свою білу хустинку, де лежали загорнуті купюри, і попросила Марійку покласти їх у шапку.
– Хто ж тобі, дитино, стільки грошей дав? – запитав дідусь, коли Марійка сипонула гроші у його шапку.
– Моя бабця Мотруна, – знітилася мала.
– Ой, Мотрьо, мабуть, всю пенсію віддала? – ахнула тітка Валя. – За що житимеш?
– Щось продам із господарства – козу або курей, – відказала Мотря.
Ось уже всі повиходили з церкви, і Маша насмілилася запитати бабусю, чому та сама не поклала гроші у шапку. Старенька повернулася у бік церкви і сказала:
– А тому, що церкву цю чоловік мій зі своїми друзями розвалив…
– Хто? Дід Іван? – злякалася дівчинка.
– Саме так. Приїхав у 20-му році з міста якийсь начальник, зібрав їх, дурнів молодих, сказав, що Бога немає, і наказав на церкву лізти. А вони й раді виконувати. Зі сміхом хрест на землю скинули і дах розвалили. А потім, через багато років, прибіг якось мій Іван увечері з поля білий, як сніг, тремтить весь. Запитала, що трапилося. А він ніби не в собі, на мене дивиться і шепоче: “Йду я оце зараз повз церкву, дивлюсь, біля неї хтось у довгій білій одежі стоїть. Підійшов, дивлюся: якийсь хлопчина. Волосся ніби золоте, лице неземної краси, а сам плаче. “Тебе хтось образив?” – питаю. А він мені: “Ти, Іване!” – каже. “Як це?” – питаю. “Це ж ти зламав мою церкву!” – “А ти ж хто?” – “Я – ангел її”. І зник. Значить, Мотруно, Бог є.” Після тієї ночі Іван спати перестав, а потім захворів і дуже швидко помер.
– А ти дідусеві вибачила? – перебила бабусині спогади мала Марійка.
– Я давно йому простила, але чи Господь вибачив? Чи не покарав на небі якоюсь страшною покарою?
Вони зібралися вечеряти. Марійка з нетерпінням чекала найкращий бабусин пиріг з яблуками, що допікався у печі.
– Ну, внучко, з Різдвом Христовим тебе! – посміхнулася бабуся. – А ось від мене подарунок.
Марійка обережно розгорнула невеличку газету – й ахнула. Богородиця з Дитиною на руках сором’язливо усміхалася їй із маленької іконки.
– Бабусю, – не відводячи очей від Христа, тихо запитала Марійка, – я можу щось попросити у Нього?
– Звичайно, проси. Він ніколи не відмовляє дітям.
– Дорогий Господь! – з вірою сказала дівчинка. – Прошу Тебе, не свари на небі мого дідуся. Вибач йому. А я Тебе любитиму сильно-сильно. Все життя. Твоя Марія.
Олеся КУЛІШ,
Волинська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>