Яскраве життя й трагічний кінець В’ячеслава Чорновола

Іван ШОЛОМ

Іван ШОЛОМ

Закінчення. Початок у №№51, 52

Про автокатастрофу покійний Іван Шолом не обмовився й словом...

У цій автокатастрофі для багатьох людей залишається загадкою: чому в кабіні КамАЗа був волинянин? Більше того, чимало самих волинян вважають, що тоді у кабіні з Волині було двоє людей і вони вже неживі. Зрештою, ми теж мали таку інформацію. Скільки людей їхало тоді з Дніпропетровської області на Волинь і чому – намагалася з’ясувати у сестри вже покійного Івана Шолома, знаючи, що він точно їхав у КамАЗі з дніпропетровськими номерами.
З нею нещодавно зустрілася у селі Кам’януха – звідси вона родом і приїздить сюди до мами, яка проживає тепер сама. І ось що почула від пані Катерини:
– Наш колишній голова колгоспу Конотопчик орендував землю ще й в інших областях і Дніпропетровській теж, куди з села поїхали три хлопці – орали, сіяли там. Того дня наш Іван їхав з Дніпропетровська уже з зерном, з ним водій та інженер – обидва з Дніпропетровської області. З Волині не було більше нікого. До нашої хати приїхали вночі. Правда, в Києві після аварії взяли іншого . Ці два чоловіки в нас ночували. Вони те зерно, що привезли, міняли на запчастини, здається, у Любомльському районі. Назад поїхали з тими запчастинами і ще з якимось трактором.
– Пані Катерино, вони Вам про ту автокатастрофу щось розповідали?
– Ні, нічого. Брат у нас був мовчазний. Газета, телевізор – це все, що його цікавило поза роботою. Хлопцям в селі ніби говорив, що проснувся від удару машини. Ті чоловіки теж нічого не розказували. Знаємо, що їх після аварії ще зо три дні тримали в Києвії.
– Може, брат щось пізніше розповідав Вам чи Вашому чоловікові? – допитуюся у жінки, знаючи, що, як правило, коли хтось потрапляє у ДТП, то обов’язково розказує, як виникла аварійна ситуація на дорозі. А тут сталася така автокатастрофа, яка у всіх на слуху...
– Аякже, запитувала, що сталося, але у нього була одна мова: «Читайте газети, дивіться телевізор – і будете знати».
– Воно вам треба, – сказав якось, додала племінниця покійного Івана Шолома.
– Скільки Івану було років, коли його не стало, і як він почувався раніше?
– Мій брат з 1958 року. У нього день народження 8 лютого, а помер в ніч на 9 лютого у 2000-му, в 42 роки. Навіть й року не минуло з часу тієї аварії. Він був завжди здоровим, не знав, що таке таблетка. Ні на що не скаржився й в останні дні. То була неділя. Вранці хотів вийти на вулицю, і раптово впав на диван. Ми бігом по медичку. Вона сказала, що їй не подобається його серце й Івана треба везти в лікарню. В Маневичах викликали лікаря. Після того, як він оглянув брата, почули, що в нього інфаркт. А в ніч на четвер Іван помер. був при пам’яті, знав, що у нього день народження, навіть того дня краще почувався. Коли останній раз приїжджали якісь слідчі й розпитували про нього, то цікавилися, чи він нічого не палив на вулиці. А що ж зимою будеш палити?
– Як Ви поставилися до ексгумації його тіла, яку проводили цього літа, і чи повідомили вже результати експертизи?
– До нас приїхали люди десь у липні і сказали, що така й така справа: тіло брата треба відкопати, щоб провести експертизу, чи його не отруїли. Я навіть не знала, що сказати. Добре, що тут у мами тоді були й брати. Запитали у них, і ми всі погодилися. Правда, до могили нікого не підпустили. Нам пообіцяли, що результати експертизи повідомлять, але до цього часу нічого не знаємо.

За кримінальну справу замовили слово?

Після цієї розмови ніяк не могла зрозуміти: чому саме у цей КамАЗ врізалося авто Чорновола? З’ясувати щось конкретніше тут, на Волині, не вдавалося. Єдиний, хто міг пролити світло, це – Микола Степаненко. Дякуючи добрим людям, знайомим-киянам, з паном Миколою таки вдалося зв’язатися. Готуючи цей матеріал, також дивувалася його професійному підходу в розслідуванні цієї справи. Тому найперше поцікавилася, хто він за фахом. І почула:
– Полковник міліції.
– Все зрозуміло, як кажуть, більше питань немає. Але дуже цікавить інше: чому саме вибрали КамАЗ із Олександрополя? У таких випадках, наскільки відомо, шукають людей, у яких серйозні проблеми і їм за «відповідні послуги» їх обіцяють «порішати».
– Все правильно. Для цього ДТП теж знайшли таку людину. Проти голови того господарства, який мав землю не лише на Дніпропетровщині, 1998 року порушили кримінальну справу за фактом розкрадання акцій хлібоприймального пункту. Після цього ДТП її «похоронили». Хоча у справі Чорновола усі ці документи проходять. Правда, такі люди ніколи не знають, що саме вони мають зробити. Їм деталей не розказують, лише дають відповідні завдання, а за це обіцяють вирішити їхні проблеми.
– Чи відома Вам доля тих двох людей, що були в кабіні КамАЗа? У нас ходять чутки, що вони теж неживі?
– Ні, вони живі. А от після ексгумації покійного Івана експерти зробили висновок про наявність у його тілі речовин, несумісних з життям людини.
– Тобто, напрошується висновок, що його отруїли...
Більше цікавих фактів від Миколи Степаненка можна буде почути пізніше – він погодився зустрітися. Адже є ще безліч запитань, відповіді на які хотілося б шукати не на основі припущень, а на більш достовірних фактах. Правда, в розмові по телефону голова слідчої комісії у справі Чорновола дуже просив про таке:
– Від мого імені запитайте у пана Банади, що він зробив, аби допомогти слідчій комісії, організованій НРУ, членом якої теж був?
– Думаю, для нього вже буде досить цього Вашого запитання, аби дати на нього відповідь. Проте цікаво, чому саме запитання до нього?
– Бо він абсолютно нічим не допоміг нашій комісії, навіть чаю гарячого не запропонував, коли колеги приїздили на Волинь, щоб розслідувати деякі факти.
Закінчуючи переповідати розмову з паном Миколою, хочу лише додати, що 20 грудня він презентував перший том своєї книги «Майже все про загибель Чорновола».

«Курс, який проводив Кучма, абсолютно влаштовував Кремль»

Якось в розмові з досить поважним чоловіком, коли зайшла мова про покійного В’ячеслава Чорновола, почула фразу, що, мовляв, це було звичайне ДТП, з Кучмою у нього були нормальні стосунки, а Москві він взагалі не був потрібний. З  цією думкою погодитися не можу, хоча розумію, що кожен з нас має право на неї. По-перше, у минулому номері вже наводила слова досить відомої особи генерала КДБ Олега Кулагіна. Те саме, тільки  в іншій інтерпретації, прозвучало від сучасних московських політиків, коли готувалися вибори 2004 року – на 13-му році незалежності нашої держави! Добре всім відомий «політтехнолог» Глєб Павловський заявив: «Зрештою, Москва і Путін вже остаточно визначилися зі «своїм кандидатом». Ставка зроблена на Януковича. В той час США поставили на Ющенка. Що стосується політтехнологічного супроводу кампанії, то незграбні намагання у цій справі проявляє лише опозиція. Вся їхня політтехнологія обмежується кризовим і негативним піаром. Думаю, що у вересні стане цікавіше...» Що він мав на увазі, говорячи про вересень, – невідомо. Але нам  стало дуже цікаво, коли побачили обличчя Ющенка...
Відверті висловлювання Олексія Малашенка, експерта московського центру Карнегі теж досить багатозначні: «Російський фактор у передвиборній кампанії в Україні, безумовно, присутній. Справа в тому, що той курс, який проводив Кучма, абсолютно влаштовував Кремль. Його модифікація – завдання російської піар-команди, яка знаходиться сьогодні в Києві (розмова відбувалася у серпні 2004 року – авт.). Хочеться надіятися, що вона працює на російське лоббі: в політичному відношенні це – команда Кучми плюс ліві соціалісти і комуністи. Вони хочуть мати справу з Януковичем, а не з Ющенком... До виборів в Україні мають відношення зустрічі Путіна з Кучмою. Росія зацікавлена, щоб, говорячи імперською мовою, Україна й далі знаходилася під її впливом. Але Київ все більше заявляє про свої національні інтереси...»
Уже з цього можна зрозуміти, що у 1999 році Москва однозначно робила ставку на Кучму, а його українське оточення – тим більше. Отож, головного конкурента потрібно було «прибрати», бо, як казав великий вождь радянських народів, «нема людини – нема проблеми».
10 листопада цього року Генпрокурор України Олександр Медведько на прес-конференції заявив: «В  ГПУ очікують результатів двох експертиз: судово-хімічної ексгумованого тіла одного зі свідків ДТП Івана Шолома, а також автотехнічної трасологічної криміналістичної експертизи машини Чорновола. Після одержання результатів цих двох основних експертиз буде ухвалено відповідне рішення. Яке – зараз не можу відповісти. Можливо, про припинення кримінальної справи, можливо, про те, що дійсно було вбивство з використанням автотранспортних засобів». Повірити у те, що це досудове слідство буде проводитися об’єктивно, неможливо. Навіть якщо Янукович і має зуб на Кучму за події 2004 року, він все одно не наважиться, аби цю справу довели до логічного кінця. Зрештою, це й не він вирішує.
Закінчуючи цю публікацію, хочу лише зазначити, що Чорновіл кандидатом у Президенти йшов на виборах 1991 року, а не 1994 – ця неточність була допущена у першій подачі. Політик Чорновіл і в молоді, і у зрілі роки залишався абсолютно вільнолюбивою людиною, не боячись доносів у КДБ, трагічних наслідків для свого життя. Ідея справжньої української самостійності –  найголовніший мотив його політичної діяльності. Якби українці довірили йому державу ще на початку 90-х років, як це зробили поляки, обравши Президентом лідера «Солідарності» Леха Валенсу (1990 рік), а чехи – лідера «Громадянського руху» Вацлава Гавела (1989 рік), то, думаю, ми й жили б зараз не гірше, ніж народи цих європейських держав.
В’ячеслав Чорновіл дотримав свого слова, яке дав на Володимирській гірці, закінчивши Київський університет, – все своє життя боровся за Україну. Тільки за це він гідний найвищої шани від нас, українців.
Ольга ЖАРЧИНСЬКА

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>