Через викрадені люки люди терплять страшні муки

Досить часто необачні герої в комедійних фільмах провалюються у відкритий каналізаційний люк, при цьому часто падаючи на голову водопровіднику. А потім ще умудряються потрапити під машину, намагаючись вилізти з цього люка серед проїжджої частини. Але дійсність набагато страшніша. В таку халепу можна потрапити на наших вулицях, тому що до кожного люка правоохоронця не приставиш. Годі й казати, наскільки небезпечними є крадіжки металевих кришок каналізаційних люків для всіх нас: у багатьох місцях порожні отвори можуть поглинути будь-кого у свою непроглядну пітьму, що призведе до страшної біди.

Відкриті каналізаційні колодязі неодноразово ставали причиною нещасних випадків, внаслідок яких люди отримували травми, калічилися, гинули. Факти просто вражаючі: у селищі Біляївка Одеської області солдат строкової служби впав у каналізаційний люк, з якого вкрали кришку. Юнак загинув. В Івано-Франківську важку травму отримав чотирирічний хлопчик. У місті Сарни Рівненської області у відкритий каналізаційний колодязь провалилося таксі. Кілька років тому в Луцьку в люк потрапила жінка на сьомому місяці вагітності, і в неї розпочалися передчасні пологи. Минулого року незрячий чоловік на вулиці Шевченка провалився в каналізаційний колодязь на території приватної фірми.

 Кришка – народу

Традиція викрадення кришок каналізаційних люків йде ще з часів СРСР. Цікаво, що тоді це робили не дрібні злодюжки-пияки, а поважні господарі, які споруджували собі котеджі – гарна кришка завжди знадобиться в господарстві.
Масово кришки почали зникати з-під ніг мешканців українських міст на початку 1990-х років, коли після розвалу Союзу зупинилися заводи та фабрики, розпочалося скорочення працівників великих підприємств. Багато людей опинилися на вулиці. У той же час відкрилося багато пунктів прийому металобрухту і були створені надзвичайно сприятливі умови для бізнесменів “від металу”. Щоб заробити на хліб та до хліба, звиклі ще в радянські часи любителі тягнути все, що погано лежить, почали красти металеві кришки люків. У моїх рідних Ківерцях на деяких вулицях “дбайливі господарі” розібрали навіть тротуарну плитку. Про яку совість та мораль може йти мова. Бери все, що погано лежить! На верхах крадуть мільйони, а я не маю права взяти кілька плиток чи металевих кришок? З таким підходом ми далеко зайдемо. В Африці є така країна – Сомалі, відома всьому світові тим, що її пірати нападають на пасажирські та торгові кораблі, грабують та беруть заручників. У ній централізованої влади практично немає, тому з нею дипломатичних відносин ніхто не підтримує. Кілька ворогуючих кланів вже багато років воюють між собою, доводячи, хто з них кращий. Вам це нічого не нагадує? Але ж ми з вами живемо не в Сомалі.

Триста пасток на вулицях Луцька

За  словами начальника цеху водопровідно-каналізаційних мереж “Луцькводоканалу” Леоніда Дацюка, протягом 2005 та цього року в місті викрадено понад 500 чавунних кришок та каналізаційних люків. Ціна однієї кришки – від 380 до 450 гривень. Їхнє підприємство тільки цього року вже поставило 80 залізобетонних кришок, які дешевші. Отвори закривають також бетонними плитами. Але на проїжджій частині дороги потрібно ставити тільки чавунні.
– Ми їх замикаємо, – розповідає Леонід Сергійович, – але для злодія замків немає. За одну ніч на вулиці Дубнівській на відрізку 300 метрів зняли шість люків, не тільки наші, але й газовиків, зливової каналізації.  Залишився лише один – злодії не змогли вирвати кришку. За тиждень в місті крадуть в середньому вісім люків, ось і рахуйте, скільки це буде за рік. На цей момент в місті не вистачає 300 люків. У нас вже є заявки на 28 кришок. Коли вона поступає, ми виїжджаємо на місце, обгороджуємо його. Потім бригада встановлює люк чи кришку. Був випадок, коли поставили люк, а через сорок хвилин його “видерли”. Тобто крадуть не тільки вночі, але й серед білого дня. Ми робили рейд по приймальних пунктах в Луцьку, але майже нічого не знайшли. Крім кришок, крадуть дощові решітки, люки тепломереж, газопроводів, зв’язку. Ми спілкуємося з колегами з інших міст. Оригінальний метод боротьби зі злодіями запровадили в Нікополі. Міський голова цього міста запропонував власникам приймальних пунктів металобрухту самим встановлювати вкрадені каналізаційні кришки в тому районі, де вони знаходяться. Цікава закономірність – там вже не крадуть.
Їх не приймають, але вони кудись зникають
Із заступником директора “Луцькводоканалу” Володимиром Чупуном та начальником цеху Леонідом Дацюком ми заїхали на кілька приймальних пунктів металобрухту, щоб подивитися, чи не приймають вони чавунні кришки та люки. Кудись же вони зникають. Їдучи в машині по вулиці Єршова, ми нарахували 23 порожні отвори там, де колись стояли дощові решітки. І це тільки на невеличкому відрізку дороги. А що робиться в масштабах міста? Страшні пастки для людей та машин! Тільки в деяких з них стирчать гілки чи якісь палиці, але ж це не вихід.
На приймальному пункті підприємства “Західпромресурс” зварники різали метал. Комірник Катерина Бірук сказала:
– Нам категорично заборонено приймати люки та залізничний метал. У нас же не скупка, а майданчик. Ми працюємо з невеличким колом клієнтів, постачальників металобрухту. Вони добре знають наші вимоги. Хоча раніше були випадки, коли нам привозили кришки та люки. Але ми не приймаємо, адже я сама водій, і добре знаю, наскільки небезпечні відкриті каналізаційні колодязі. Тому підприємство люків не бере, можете оглянути нашу територію. На мою думку, до тих пір, поки наші люди не зрозуміють, яку біду вони цим чинять, нічого не зміниться.
Ми заїхали на приймальний пункт “Економресурс”, який знаходиться поряд з автомобільним ринком. Працівниця відмовилася з нами розмовляти:
– Нічого казати не буду, бо керівництва немає. Але люки ми не приймаємо, отримали таку вказівку. Можете пройтися по території і подивитися.
Серед купи металобрухту дійсно нічого не було, але збоку, біля бетонних плит, працівники “Луцькводоканалу” знайшли дві чавунні кришки і один люк. Пояснити їхнє походження працівниця відмовилася. Приїхав директор підприємства “Економресурс” Андрій Боремчук, і Володимир Чупун поцікавився у нього:
– Ми вивчаємо проблему викрадення каналізаційних люків. Чи приймає ваше підприємство на металобрухт кришки та люки?
– Ми не приймаємо, а ті, що ви знайшли, лежать у нас вже давно. Тепер перекидаємо з місця на місце.
– Як часто вам їх привозять? – знову запитав Володимир Анатолійович.
– Буває, що раз у місяць привозять, але ми не беремо, – наполягав на своєму директор. – Ці кришки ми не прийняли, і хтось їх викинув. Якби ми мали їх відправити, то вже давно відправили б.
На моє запитання, чи можемо ми цю знахідку забрати, адже водоканалу вони потрібні, директор відповів:
– Без питань, можете взяти. Це не наші. Я також їжджу по місту машиною і знаю, які пастки на дорогах, бо немає кришок на каналізаційних колодязях.
Знайдені “нічийні” кришки ми повантажили в багажник автомобіля, і мої попутники зазначили:
– Все-таки не даремно їздили в рейд.
На приймальному пункті “Вторресурс” працівник Микола Вавринюк показав нам територію, але там взагалі не було металобрухту, нещодавно відправили.
– Добре, що газета взялася за цю тему, – додав Леонід Дацюк, – адже це надзвичайно серйозна проблема, і не тільки нашого міста. У Луцьку лише на одному каналізаційному колекторі, там, де річка Сапалаївка, не вистачає 32 люки. На іншому – 28, де річка Жидувка.
Леонід Сергійович розповів про страшний випадок, який стався років сім тому. На Вишкові жінка провалилася в люк і потрапила в каналізаційний колектор. Її тіло знайшли рибалки через два місяці, коли потоком води його винесло в річку.

Штраф – 51 гривня

Помічник начальника відділу по взаємодії з громадськістю та засобами масової інформації луцької міліції Олена Живко розповіла, що протягом цього року зафіксовано вісім випадків викрадення дощових решіток та 26 каналізаційних люків, два випадки тілесних ушкоджень внаслідок падіння в каналізаційні колодязі. Викрадачів металу затримують, але для порушення кримінальної справи необхідно, щоб сума викраденого становила понад 525 гривень. Тому на порушників оформляється протокол і накладається штраф – 51 гривня.
Це вже недосконалість нашого законодавства. Тому злодії прекрасно знають, що за вкрадений люк їм нічого не загрожує, бо він коштує 380 гривень.
Особи, які знімають люки, дуже кмітливі, “працюють” переважно вночі і на другорядних вулицях, але іноді нахабніють і крадуть під вікнами мешканців будинків.
У пунктах прийому металобрухту за кришку люка можна отримати 30-40 гривень. Щоправда, тепер їх не приймають у “первозданному” вигляді. “Каналізаційним металістам” доводиться добряче попрацювати молотом, аби спотворити викрадене металеве добро, розбити його на дрібні шматки, а потім занести у найближчу “точку” й отримати за це гроші. Власникам приймальних пунктів варто поцікавитися походженням заліза, яке приніс клієнт, щоб заробити копійку. У випадку підозри – повідомити міліцію, може, таким чином буде врятовано чиєсь життя або здоров’я.

Ішов. Упав. Отямився – гіпс...

Пам’ятаєте знамениту фразу з популярного фільму “Діамантова рука”. Її можна застосувати до нашої реальності, тільки трішки перефразувавши. Тому що не до жартів. Цього року до міськтравмпункту Луцької міської клінічної лікарні по допомогу звернулося 12600 людей. Усі випадки зафіксовані в 27 журналах амбулаторного прийому. Я переглянув їх і виписав 15, коли в графі “причина травми” записано “впав (або впала) в люк”. П’ятнадцять волинян стали жертвами небезпечних пасток. Це ж тільки ті випадки, коли люди зазнали серйозних травм. Наведу лише кілька прикладів: 60-літній пенсіонер провалився в люк. Діагноз – закритий перелом восьми ребер. 55-річна лучанка впала в люк – закритий перелом лівої гомілки. В халепу потрапляють люди різного віку та різного со-ціального статусу: від підлітків до пенсіонерів, від безробітних до директорів підприємств. Від цієї біди ніхто не застрахований. Тому хочеться кричати: люди добрі, не будьте байдужими! Коли бачите, як якась наволоч знімає люк, телефонуйте в міліцію, у водоканал, викликайте дільничного інспектора або просто здіймайте галас. Адже черговою жертвою можете стати ви або ваша дитина! Це ж наше місто і наша країна!
В інших містах ситуація не краща. У кінці вересня цього року в Рівне завезли “іменні” кришки водопровідних та каналізаційних люків, виготовлені на Дубенському ливарно-механічному заводі. Коштує одна кришка приблизно 500 гривень, але ці кошти скоро окупляться. Як повідомили у “Рівневодоканалі”, їхнє підприємство щороку зазнає збитків на суму понад 600 тисяч гривень. Нові кришки неможливо вкрасти та здати в металобрухт: вони мають логотип підприємства та пристрій для замикання.
У прес-службі “Львівводоканалу” розповіли, що підприємство вже зазнало збитків на 140 тисяч гривень. З початку року у Львові пропало 412 чавунних кришок. Такі крадіжки є звичною справою для міста, їх кількість зростає. Минулого року збитки  становили 125 тисяч гривень. Підприємство закупило 100 чавунних, 100 залізобетонних та полімерних кришок (останні – новинка, їх виготовляють у Харкові).
В Івано-Франківську у 2004 році було викрадено 99 люків та 85 решіток. Збитки становлять 100 тисяч гривень. Минулого року – 61 люк і 47 решіток.
Та на Донеччині крадії металу “потрудилися” набагато краще. За підрахунками фахівців, нині в Донецьку відкритими є близько шести тисяч люків міськводоканалу, а це – мало не три мільйони гривень. Через нестачу коштів комунальники спроможні щомісяця закривати лише дві сотні отворів.

У світі переймають український «досвід»

“Бізнес” на крадіжках каналізаційних люків у нас давно вже набув характеру епідемії. Ще гірша ситуація в Росії, адже країна більша, тому там все значно масштабніше. Схоже, ця “зараза” потроху перекидається навіть на наших західних сусідів.
Муніципальний бюлетень “Партнери” повідомляє, що у бельгійському місті Шарлеруа зафіксовано перші крадіжки кришок від каналізаційних люків. Злодії здають їх на металобрухт по 6 євро за штуку. За повідомленням радіо “Німецька Хвиля”, кількість зниклих у місті металевих кришок уже сягнула півсотні. Це турбує міську владу, оскільки відкриті каналізаційні отвори становлять небезпеку для пішоходів, велосипедистів і мотоциклістів. Усього на території Шарлеруа налічується близько 30 тисяч каналізаційних люків, тож під ногами лежать “ще неосвоєними” небагато-немало – 180 тисяч євро... В канадському місті Монреаль також зафіксовані випадки крадіжок кількох десятків каналізаційних люків. Чи не наші співвітчизники це роблять? Адже нашого цвіту – по всьому світу. Але ці цифри, звичайно, ніщо, порівняно з вітчизняними.

***

Коли я готував цей матеріал, один з наших працівників на своєму автомобілі на вулиці Ківерцівській обласного центру влетів у каналізаційний люк, пошкодив диск і пробив колесо... Життя триває. Марно закликати до совісті злодіїв. Хочеться почути думку наших читачів, адже ця проблема актуальна для всіх, хто ходить та їздить вулицями наших міст. Пишіть, що ви думаєте з цього приводу і як нам спільно з цією бідою боротися.
Кость ГАРБАРЧУК,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>