Всі дороги ведуть до Хмельницького – на ринок

Продовження. Початок у №46

 

«Кожен голова колгоспу мав по дві ракети?»

У Хмельницькому і сто років тому були розвинуті промисловість та різні ремесла. Наприкінці XIX сторіччя тут успішно працювали тютюнова фабрика, спиртоочисний та цукровий заводи. Тільки підприємств з виготовлення цегли та черепиці було… аж шість. Згодом виростали об’єднання ковальсько-пресованого устаткування, чавунно-ливарний завод, котрий у 1905 році здобув золоту медаль на Паризькій виставці. Економіка міста настільки стрімко розвивається, що у 1909 році у Хмельницькому нараховувалося 42(!) заводи і фабрики (яке ще місто може похвалитися такою кількістю підприємств?). І це на 35 тисяч населення! Тут працювало чотири миловарні, маслобойня, олійниця, два салотопні підприємства, діяло понад 500 ремісничих закладів. І тоді вже найрозповсюдженішими були шевські та кравецькі ремесла. За історичними даними у тому ж 1909 році офіційно в місті нараховувалося 149 шевців та 450 кравців. Тому не дивно, що після Великої Вітчизняної війни насамперед відродилися швейна та взуттєва фабрики.
Але у шістдесятих роках, коли нечуваних розмірів набувала гонка озброєнь і Радянський Союз готувався воювати з усім світом, поблизу Хмельницького розгортаються бойові позиції міжконтинентальних ракет. Згодом хмельниччани жартували, що на кожного голову колгоспу припадає по дві ракети. А відтак, у 1966 році збудовано підприємство військово-промислового комплексу – радіотехнічний завод, де працювало  сім тисяч населення, у 1970 відкрито Хмельницьке вище артилерійське училище. У місті розвиваються радіомашинобудування, приладобудування, випускають навігаційні прилади та обладнання для авіації. Водночас на заводі “Катіон” у 1983 році випущено  мільйонний телевізор.
На початку дев’яностих Хмельницький відроджує добру шевську справу, і в місті створюється інститут конструювання та моделювання швейних виробів (притому це єдиний в Україні приватний заклад за цією спеціальністю). Попит на рукодільниць у колишньому Проскурові є й понині, тому що у хмельницькій пресі часто можна побачити оголошення: на роботу потрібні швачки...

Вчителі, лікарі, службовці «перекваліфікувались» у торговців

– На початку дев’яностих багато заводів ледь животіли, була заборгованість по зарплаті, – розповідає пані Людмила, котра працювала на підприємстві, де випускали телевізори. – Тож люди почали їздити за кордон: у Польщу, Туреччину. Палатки з крамом стояли на вулицях Хмельницького. Благо, що влада не гонила, давала можливість виживати. Дивлячись на ось ці ряди з різними речами, ми називали стихійні базари “заводом імені Горбачова”. Бо це він розвалив Радянський Союз. Деякі заводи союзного значення, що були у нашому містечку, просто занепали. Відтак, багато людей враз стали безробітними. Тепер я – просто найманий продавець. На завод повернулася б, якби він відродився і платили нормальні гроші…
– Всі, хто працював на армію у дев’яностих роках, стали безробітними. Де вони тепер? Звісно, на ринках, – додав Василь Петрович, котрий не захотів називати свого прізвища. – Однак мені вдалося влаштуватися на державну службу. Та встиг скуштувати і заробітчанського хліба. Перше моє “турне за шмотками” було до Туреччини. Як зараз пам’ятаю, що віз туди якісь насоси, зарядні пристрої та інший крам – аж на дві тисячі рублів. Спродався-скупився. Коли приїхав сюди і все збув, то чистого “навару” отримав… п’ять тисяч рублів. На виручені гроші щось там собі купив для дому, однак надалі цей “човниковий” бізнес закинув, бо все-таки постійна державна зарплата – краще. Правда, мої знайомі, з котрими їздив до Туреччини, всією сім’єю зайнялися торгівлею: дружина, чоловік, син. За десять років вже мають кілька палаток на ринках, купили квартиру, збудували дім для сина, мають дачу і автомобілі. Вони налагодили зв’язок з іншими перекупниками, і тепер приїжджі зі сходу України деякий товар забирають у них прямо вдома зі складу (він навіть не потрапляє на оптові ринки Хмельницького). А хмельниччани вже їздять, наприклад, по товар до Індії. Туди беруть по 20 тисяч доларів. Товар везуть в Україну великими партіями, бо він там дешевий. Проте їхньому способу заробляння грошей не заздрю, бо то важка праця, живеш у постійній напрузі.
– Чому?
– Знаєте, скільки довелося стерпіти принижень на початку дев’яностих на кордонах? На турецьких було якось легше: туди ввозь що хочеш. А от наші в один голос казали: і того не можна вивозити з держави, і цього… А як на мене, то потрібно було дозволяти вивозити все: телевізори, різні прилади… Адже так би ми підтримували власного виробника. Бо українці, коли не виплачували зарплат, пенсій, не могли собі купити такі товари, отже, не було і збуту продукції власного виробництва. А за кордон її вивозити не давали. Відтак, і “загнулися” наші заводи. Хіба хмельницькі телевізори були погані? Хороші. Багато товарів, що вироблялося у нашому місті, відзначалися знаком якості. Тепер окремі підприємства не працюють, зате наш ринок заполонили іноземні електротовари, і спробуй вітчизняному виробникові достукайся до власного покупця.
За роки незалежності “перекваліфікувалися” у торговців військові, вчителі, службовці, навіть деякі лікарі. Правда, тепер їх називають підприємцями. Окремі розгорнули свій бізнес на кількох ринках і мають вже цілі склади з різним крамом.
– Товарообіг в одній моїй палатці за день становить 5-10 тисяч гривень, – зізнався один із власників торгових точок. – А торгую шторами та тюлем. Це товар, який купуватимуть завжди. Набільший попит на цей крам перед Різдвом та Пасхою – тоді виручка зростає вдвічі. Влітку  – трохи менша. До речі, вважається, що на ринках Хмельницького найкращі, найвишуканіші гардини, принаймні так кажуть приїжджі з півдня та сходу України. Я в минулому службовець, і мене кличуть на державну роботу. Але хто мені стільки заплатить, як маю зараз?
Саме завдяки торгівлі на ринках багато хто звів нові оселі. На пагорбах міста виросли цілі витвори мистецтва з каменю та дерева. Та й квартири у Хмельницькому не з дешевих: за однокімнатну просять 35-60 тисяч доларів, бо хмельниччани стали багатшими…
Марія ДУБУК,
Хмельницька область

 

 

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>